Ухвала суду № 37823981, 18.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15797/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено перевірку, якою встановлено порушення позивачем п.п. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 та п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України,

За результатами перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0003151741 від 25 квітня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 19665,03 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, 21 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини нежилої будівлі, за умовами якого у власність ОСОБА_3 безстроково передано майно, а саме: 1/2 частину нежилої будівлі - критої автостоянки літера Н, загальною площею 2 115,60 кв.м., що складає 70/200 частин (від майнового комплексу загальною площею 3 029,50 кв.м.) та розташована по АДРЕСА_1.

1 грудня 2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна видано ОСОБА_3 реєстраційне посвідчення № 024871 на право власності на зазначене нерухоме майно.

Крім того, ФОП ОСОБА_3 видано свідоцтво платника єдиного податку. Вид господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна. Ставка єдиного податку - 5%. Місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1.

Статтею 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

На підтвердження використання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності позивачем надано договори найму (оренди) нежитлового приміщення, укладені між позивачем, як орендодавцем, та контрагентами, як орендарями, за умовами яких орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування приміщення, розташоване по АДРЕСА_1.

З наведеного вбачається, що вказані операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності та мають на меті отримання прибутку.

Відповідно до п.п. 14.1.147. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, правовідносини щодо нарахування та сплати якої врегульовано розділом XIII Податкового кодексу України.

Згідно статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п. 271.1. статті 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно із п. 286.6 статті 286 ПК встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 287.6. статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Однак, відповідно до п.п. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Проаналізувавши наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач звільнена від сплати земельного податку, оскільки здійснює господарську діяльність шляхом здавання в оренду власного нерухомого майна з метою отримання прибутку.

Необхідно також зазначити, що в своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на п. 274.1 статті 274 ПК України, яким визначено, що ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не надано документ про нормативну грошову оцінку землі згідно вказаної норми, а тому не має можливості оцінити правильність проведених відповідачем розрахунків.

Враховуючи зазначене необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в оскаржуваному рішенні про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.