Ухвала суду № 37823979, 13.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4830/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0002742301 та №0002752301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Елтіс», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за наслідками перевірки позивача, відповідач по справі прийняв Акт від 12.04.2013 №204/17-20/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 по 30.06.2012».

В ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем: пп. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ у розмірі 17000,00 грн., у т.ч. по періодах за: січень 2012 року - 3000,00 грн., за лютий 2012 року - 2000,00 грн., за березень 2012 року - 3000,00 грн., за квітень 2012 року - 1000,00 грн., за травень 2012 року - 5000,00 грн. та за червень 2012 року - 3000,00 грн.; п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік на суму 13162,38 грн.

Висновки податкового орану вмотивовані Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2013 №1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012, яким встановлено, що ТОВ «Елтіс» не здійснювало і не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна, а тому угоди вказаних підприємств є нікчемними та не дають підстав для формування сум податкового кредиту.

На підставі вказаного Акта перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання таких послуг оформлено документально, що дає право позивачу на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог .

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2012 року між ТОВ «Елтіс» (експедитор) та ФОП ОСОБА_3 (замовник) було укладено договір транспортного експедитування, предметом якого було надання послуг з організації перевезень вантажу (експедиторські послуги).

Фактичне отримання позивачем відповідних послуг та виконання сторонами умов договору підтверджується первинною документацією, копія якої містяться в матеріалах справи, зокрема: договором від 10.01.2012 № 43; податковими накладними; актами здачі-прийняття робіт; товарно-транспортними накладними; платіжними дорученнями та заявками на перевезення. Вищеозначені первинні бухгалтерські документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладання договорів контрагент позивача у відповідності до вимог чинного законодавства був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платники ПДВ, установчі документи якого не були визнані в судовому порядку недійсними.

В свою чергу, доводи податкового органу щодо фіктивності спріних господарських операцій базуються лише на висновках Акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2013 №1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи господарські операції, проведені позивачем з ТОВ «Елтіс» на виконання договору від 10.01.2012 №43 фактично відповідачем не досліджувалась, дії по співставленню даних первинних бухгалтерських та інших документів не здійснено, відповідних довідок не складено, про що свідчать й сам Акти про неможливість проведення зустрічної звірки

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена правова позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, яка, за приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, так само як і сама Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.