Ухвала суду № 37821548, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/800/43862/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року

у справі № 826/5964/13-а

за позовом Громадської організації «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» (надалі також - Організація, позивач) звернулася до суду з адміністративний позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 березня 2013 року № 0003802290.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року апеляційну скаргу громадської організації «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 червня 2013 року - без змін.

Громадська організація «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 77 673,00 грн., на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22 лютого 2013 року № 533/22-90/26195254, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме по взаємовідносинам з ТОВ «Віасат», ТОВ «ТПК «Техномашпостач» позивачем завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 67329,00 грн., в тому числі: за квітень 2011 року в сумі 8 164.00 грн.; за травень 2011 року в сумі 17 793,00 грн.; за липень 2011 року в сумі 9 000,00 грн.; за вересень 2011 року в сумі 32 372,00 грн.

Такий висновок податкового органу зводиться до фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які, як вказує податковий орган, мають ознаки фіктивного підприємства.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених норм слідує, що право платника податку на віднесення сум ПДВ у їх вартості до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; оформлення зазначених господарських операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між громадською організацією «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» (замовник) та ТОВ «Агенство «Віасат» (Виконавець) було укладено договір № 1л-11 від 1 липня 2011 року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги з проведення соціологічного опитування у межах дослідження «Вивчення чинників, що впливають на прояви насильства по відношенню до ЖСБ як фактор підвищеного ризику інфікування ВІЛ».

У рахунок оплати за надані послуги громадською організацією «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» було здійснено перерахування грошових коштів в сумі 54 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 9 000,00 грн. ТОВ «Агенство «Віасат», що підтверджується випискою банку.

Між громадською організацією «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» (Замовник), та ТОВ «Агенство «Віасат» (Виконавець), було укладено договір № Ів-11 від 12 вересня 2011 року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги з проведення соціологічного опитування у межах дослідження «Визначення рівня Знань, Ставлення, Практики та Поведінки з питань туберкульозу серед загального населення України та окремих груп».

Оплата по договору підтверджується виписками банку на загальну суму 194 230,00 грн. в т.ч. ПДВ 32 371,67 грн.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем було надано акти приймання-здачі робіт, податкові накладні, технічні звіти про перебіг соціологічного опитування, бланки анкет, протоколи засідання експертних комісій, акти знищення анкет, звітів інтерв'юерів і супервайзерів.

Крім того, між громадською організацією «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» (Замовник) та ТОВ «Торгово-Промислова Компанія «Техномашпостач» (Виконавець), укладено договір № 01/04/11 від 14 квітня 2011 року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує послуги у сфері інформаційних, аналітичних послуг.

Відповідно до протоколу №1 від 14 квітня 2011 року до договору № 01/04/11 від 14 квітня 2011 року предметом договору є надання аналітичних послуг з проведення операційного дослідження «Оцінка впливу групових форм роботи в рамках проектів з профілактики ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ)».

Здійснення оплати по договору підтверджується виписками банку на загальну суму 48 984,00 грн. в т.ч. ПДВ 8 164,00грн.

Відповідно до протоколу № 2 від 12 травня 2011 року до договору № 01/04/11 від 14 травня 2011 року предметом договору є надання аналітичних послуг з проведення операційного дослідження «Вивчення чинників, що впливають на прояви насильства по відношенню до ЖСБ як фактор підвищеного ризику інфікування ВІЛ».

У рахунок оплати за надані послуги громадською організацією «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» було здійснено перерахування грошових коштів на адресу ТОВ «Торгово - Промислова Компанія «Техномашпостач», що підтверджується наданими виписками банку на загальну суму 42 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 7 000,00грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій. На думку судів аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що висновки викладені у рішеннях судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що не ґрунтуються на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю відбувалися.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Громадської організації «Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року скасувати.

Справу № 826/5964/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко