Ухвала суду № 37821462, 20.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2014 р. м. Київ К/800/66392/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Мороз Л. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Каланчацький комбінат хлібопродуктів" до Державної екологічної інспекції у Херсонській області про скасування рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Каланчацький комбінат хлібопродуктів" звернулось з позовом до Державної екологічної інспекції у Херсонській області про скасування рішення заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області № 01-33/19 від 08 лютого 2013 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що 25 вересня 2012 року на підставі наказу № 644 від 24 вересня 2012 року відповідачем проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства на ПАТ "Каланчацький комбінат хлібопродуктів", за результатами якої складено акт від 25 вересня 2012 року, в якому зазначено, що у ПАТ "Каланчацький комбінат хлібопродуктів" відсутній дозвіл на користування надрами, що є порушенням статей 16, 19, 23 Кодексу України «Про надра».

В акті перевірки також вказано, що Товариство здійснює користування земельною ділянкою на підставі державного акту на праві постійного користування землею серії І-ХС за № 001314, виданого згідно із рішенням Каланчацької районної ради народних депутатів № 77 від 19 квітня 1996 року.

У розділі «Водопостачання та водовідведення» акту перевірки зафіксовано, що водопостачання підприємства здійснюється з власних артезіанських свердловин «№ 11-306, № 11-305 відповідно до дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 5498 ХРС від 22 січня 2010 року з продовженим терміном його дії до 01 січня 2013 року. Мета водокористування - господарсько-побутові та виробничі потреби. Ліміт забору води становить 45 тис. кубометрів на рік.

У зв'язку з закінчення дозволу на спеціальне водокористування позивачу видано Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області новий дозвіл на спеціальне водокористування за № Укр 7900-ХРС від 04 грудня 2012 року, термін дії якого - до 01 січня 2016 року.

01 жовтня 2012 року відповідачем винесено припис за № 04-9/2200, яким він вимагає від позивача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами - до 01 квітня 2013 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 08 лютого 2013 року прийняті рішення за № 01-33/19 та за № 01-33/20 про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації артезіанських свердловин № 11-305, № 11-306, розташованих на території позивача.

Не погоджуючись із рішенням інспекції, позивач звернувся з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості цього позову з огляду на те, що позивач використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м3/добу, протилежне перевіркою не встановлено, а тому підприємство у відповідності до ст. 23 Кодексу України про надра має право не отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Згідно із статтею 19 Кодексу України про надра надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

При укладенні угод про розподіл продукції надра надаються в користування на підставі угоди про розподіл продукції з оформленням спеціального дозволу на користування надрами та акта про надання гірничого відводу.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 21 Кодексу України про надра передбачено, що надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Згідно із статтею 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Отже, вказана стаття передбачає можливість для суб'єктів господарювання, що мають у власності або у користуванні земельні ділянки, добувати та використовувати підземні води без спеціального дозволу. При цьому реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води можлива лише при сукупності усіх умов, передбачених статтею 23 Кодексу України про надра.

Приймаючи спірне рішення, відповідач обґрунтовує його актом перевірки, в якому останній послався на ту обставину, що позивач використовував підземні води з метою, окрім вказаного у дозволі на спеціальне водокористування - господарсько-побутові потреби, для виробничих потреб.

Між тим, за приписами статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання. Ці відносини виникають навколо створення певних благ, що складають предмет господарської діяльності.

Таким чином правильними є висновки судів, що позивач використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м3/добу, а тому підприємство, у відповідності до статті 23 Кодексу України про надра, має право не отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних рішень судів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: