Ухвала суду № 37821410, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року м. Київ К/800/31465/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 820/2274/13-а

за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Золота миля"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Торговий дім «Золота миля» (надалі також - позивач, ПП ТД «Золота Миля») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 листопада 2012 року № 0002202201 та від 26 грудня 2012 року № 0002632201 в розмірі 760 479 грн. за основним платежем та 54 533 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 26 грудня 2012 року № 0002652201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 16 листопада 2012 року №0002202201. Скасовано частково податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року, а саме в розмірі 760 479 грн. за основним платежем та 54 533 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0002652201 від 26 грудня 2012 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року по справі № 820/2274/13-а залишено без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і направити справу на новий розгляд.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 313216 грн. та 366135 грн. і донарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 760 479 грн. за основним платежем та 54 533 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 24 жовтня 2012 року № 2335/22-106/344709375 та від 10 грудня 2012 року № 2872/22-106/34470937, про порушення позивачем вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого було зменшено від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2012 року у сумі 313216,00 грн., а за вересень 2012 року у сумі 366135,00 грн.; підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 768470,0 грн. в тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 289752,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 252596,0 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 218131,0 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 7991,0 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 3 квартал 2012 року на 2950,0 грн.

Вказаний висновок відповідача ґрунтується на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп» були безтоварними та не спричинили реального настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення витрат до оподатковуваного доходу для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем ПП «Торговий Дім «Золота миля» та ТОВ «Укрзеногруп» було укладено Договір № 0507 від 5 липня 2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову рафіновану дезодоровану відповідно до ДСТУ 4492-2005, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар.

Фактичне виконання зобов'язань за укладеним договором підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, копією журналу обліку в'їзду-виїзду автотранспорту, копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи.

Судом встановлено, що придбані товари у ТОВ «Укрзеногруп» були доставлені на склад позивача, який перебуває в користуванні останнього на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний у ТОВ «Укрзеногруп» товар був частково реалізований позивачем ФОП ОСОБА_4, ТДВ «М'ясокомбінат «Ятрань», ТОВ КВФ «Рома», ТОВ Виробниче комерційне підприємство «K.I.T. LTD», ТОВ «Катеринославхліб», ТОВ «Вовчанський м'ясокомбінат», ТОВ «Торгівельний дім «Дінас», ВАТ «Богодухівський хлібозавод», ТОВ «Виробничо-кондитерська група «Лісова казка», ТОВ «Хімресурс», ТОВ Спільне підприємство «Украінская восточная рибная компанія», що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладним, а частково використаний позивачем у виробництві харчової продукції, що підтверджується звітами про витрати сировини.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрзеногруп».

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

М.В. Сірош