Ухвала суду № 37821403, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/800/30391/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року

у справі № 2а-6092/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийбудмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області

Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стрийбудмонтаж» (надалі також - ТОВ «Стрийбудмонтаж» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2011 року №0000302303.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області ДПС залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року у справі №2а-6092/11/1370 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання у розмірі 147184,00 грн., на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 27 квітня 2011 року №1004/23-4/33458704, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього на загальну суму 117 747 грн., в тому числі за грудень 2010 року на суму 117 747 грн., за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, виписаних ТОВ «ІФК Тера» по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства (придбання котлів газових та лічильників газових).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 статті 7 вказаного вище Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця (робіт, послуг).

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Так, вказані обставини є предметом доказування, зважаючи на положення статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, і встановлюються вони на підстав доказів, оцінка яким надається з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що матеріалами справи та самим актом перевірки підтверджено наявність всіх розрахункових та платіжних документів, податкових накладних, а також реальність здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «ІФК Тера», а також використання позивачем придбаних матеріалів у власній господарській діяльності.

Обставини реальності господарський операцій з поставки будівельних матеріалів встановлені судами на підставі належних та допустимих доказів, про що свідчать наявні у матеріалах справи документи, зокрема: сертифікати відповідності, накази про закріплення водія за автомобілем, письмовими поясненнями, копіями гарантійних зобов'язань на котли, копіями паспортів на лічильники.

Вищий адміністративний суд України погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що висновок про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом зроблений із з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення спору та з дослідженням доказів, які містять дані щодо предмету доказування.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення, що оскаржується позивачем.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко