Ухвала суду № 37821325, 06.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2014 року м. Київ К/800/29544/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року

у справі № 2а-8733/10/1470

за позовом Приватного підприємства "Інтер-Альфа"

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської

області

за участю Прокурора Миколаївської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Інтер-Альфа» (надалі також - позивач, ПП «Альфа») звернулось до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області № 0000272301/0 від 20 липня 2010 року та № 0000242300/0 від 18 листопада 2010 року на суму 534751,00 грн.; зобов'язати Вознесенську об'єднану Державну податкову інспекцію у Миколаївській області надати висновок до відділення державного казначейства у Вознесенському районі про відшкодування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 534751,00 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, від 21 лютого 2011 року адміністративний позов ПП «Інтер-Альфа» задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000242300/0 від 18 листопада 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на суму 215171,00 грн.; зобов'язано Вознесенську об'єднану Державну податкову інспекцію у Миколаївській області надати висновок до відділення державного казначейства у Вознесенському районі про відшкодування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 215171,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року апеляційні скарги ПП «Інтер-Альфа», Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області задоволено частково. Скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року та прийнято по справі нове рішення. Адміністративний позов ПП «Інтер-Альфа» задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області № 0000272301/0 від 20 липня 2010 року та № 0000242300/0 від 18 листопада 2010 року про зменшення сум бюджетного відшкодування. В іншій частині позову відмовлено.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 319580, 00 грн. та 215171, 00 грн., на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 16 липня 2010 року №2150/23/31314134 та від 18 листопада 2010 року № 2841/23/31314134, про порушення позивачем вимог пунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.3.1 пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено до відшкодування з бюджету суму на 319580, 00 грн. та 215171, 00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивач власними силами та найманим транспортом не здійснював перевезення товарів від постачальника ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат» та ПП ОСОБА_4, як і не здійснювало перевезення шкірсировини до ТОВ «Кременчуцький шкірзавод», що свідчить про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат» та ПП ОСОБА_4

Крім того, відповідача вбачає порушення позивачем вимог податкового законодавства в тому, що останнім безпідставно включено до рядку з «розрахунку суми бюджетного відшкодування» за березень 2010 року суму податку на додану вартість, фактично сплачену у звітному податковому періоді суб'єкту господарювання ФОП ОСОБА_5 у якого по ланцюгу постачання є суб'єкти господарської діяльності з ознаками фіктивності та яка фактично не надійшла до бюджету на загальну суму 319579,91 грн. за березень 2010 року.

Згідно з пунктом 18. статті 1 Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

На підставі доказів (договорів, накладних, податкових накладних, платіжних доручень, товарних накладних, актів здачі-прийняття робіт, ветеринарних свідоцтв, вантажно-митних декларацій), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат», ПП ОСОБА_4, ТОВ «Кременчуцький шкірзавод».

При цьому, юридично-правильним є висновок про те, що наявність у позивача або його контрагентів товарно-транспортних накладних не ставить в залежність права позивача на включення сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат», ПП ОСОБА_4, ТОВ «Кременчуцький шкірзавод» товарів/послуг до складу податкового кредиту, оскільки оплата була проведена не за послуги транспортування, а за поставку (продаж) шкір та послуг з давальницької переробки шкір.

Щодо фінансово-господарських відносин позивача з ФОП ОСОБА_5, судом апеляційної інстанції встановлено, що вони оформлені договором купівлі-продажу № 12/01 від 12 січня 2010 року, виконання робіт підтверджується накладними, оплата проведена у повному обсязі у безготівковому порядку, продавець виписав позивачу податкові накладні, що за своїм змістом та формою повністю відповідають вимогам законодавства.

При цьому, юридично правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Таким чином, юридично правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

М.В. Сірош