Ухвала суду № 37821316, 06.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/30541/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 2а-14472/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод» (надалі також - позивач, ТОВ «Машгідропривод») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (правонаступник - Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби; надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 листопада 2008 року № 0000012600/0, від 5 лютого 2009 року № 0000012600/1, від 16 квітня 2009 року № 0000012600/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Машгідропривід» залишено без задоволення

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року - без змін.

ТОВ «Машгідропривод» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 68991 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 10 листопада 2008 року № 3006/23-206-34953135, про порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Каф-Буд»; підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 45995 грн., у тому числі за березень 2008 року 995 грн., за квітень 2008 року в сумі 27500 грн., за травень 2008 року в сумі 9167 грн., за червень 2008 року в сумі 8333 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Машгідропривід» 27 березня 2008 року укладено з Приватним підприємством «Каф-Буд» генеральний договір підряду № 17, на підставі якого підрядник - ПП «Каф-Буд» зобов'язується за завданням замовника - ТОВ «Машгідропривід» виконати будівельні, монтажні, ремонті чи інші роботи у відповідності до умов договору, а замовник, у свою чергу, зобов'язується їх прийняти та оплатити. Додатковим договором до генерального № 17 від 27 березня 2008 року визначений конкретний вид робіт, що має виконати ПП «Каф-Буд», а саме монтажні роботи відповідно до розробленого замовником технічного завдання та кошторисної документації - облицювання фасаду профлистом будівлі основного виробництва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не надано до суду документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують реальність виконання підрядних робіт, а надані податкові накладні складені з порушенням підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Разом з тим Вищий адміністративний суд України не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Роблячи висновок, що надані до суду податкові накладні не підтверджують факту надання послуг за договором підряду від 27 березня 2008 року № 17, оскільки виписані за іншим договором ( в рядку «умови продажу» було зазначено договір без номеру та дати його укладення), суди попередніх інстанцій не надали увагу тому, що пункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не містить вимог щодо заповнення рядку «умови продажу». Крім того, як слідує з обставин встановлених судами попередніх інстанцій між позивачем та ПП «Каф-Буд» укладено лише один договір, а саме договір підряду № 17 від 27 березня 2008 року, що виключає виконання зобов'язань останнім за іншим договором. При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що незазначення дати і номеру договору в податкових накладних по суті було опискою, яка виправлена контрагентом позивача.

Окрім того, зазначивши про те, що з наданих копій платіжних доручень не вбачається, що їх отримано та проведено банківською установою, суди не дотрималися принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме не дослідили на підставі належних та допустимих доказів факту оплати позивачем послуг отриманих від контрагента, не звернулись до банку із запитом щодо здійснення позивачем розрахунків.

Вказуючи, що у ПП «Каф-Буд» відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки ЄДРПОУ та фактично здійснюваного протягом перевіряємого періоду, а саме відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди та обладнання для виконання укладених угод щодо здійснення будівельної та іншої діяльності суди не звернули уваги на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів. При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення осіб до виконання робіт. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки Додатковій угоді про внесення змін до Додаткового договору №1 до Генерального договору підряду від 27 березня 2008 року №17, умовами якої змінено хід виконання зобов'язань за укладеним договором, як і договору про внесення змін до Договору оренди № 357 від 1 листопада 2007 року, укладеного між ТОВ «Машгідропривод» та ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» 30 листопада 2007 року.

При цьому судом апеляційної інстанції протиправно не прийнято доводи позивача про те, що ПП «Каф-Буд» було відображено у складі своїх податкових зобов'язань суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Машгідропривод» у складі вартості робіт, оскільки зазначені твердження, на думку апеляційного суду, повністю спростовуються розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Приватного підприємства «Каф-Буд» за спірний період. Так, наявними у матеріалах справи доказами, а саме додатком №5 до декларації з ПДВ (том 2.а.с. 145-154) підтверджується факт відображення ПП«Каф-Буд» у податкових зобов'язаннях за квітень 2008 року 27500,00 грн., а у травні 12500, 00 грн.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Машгідропривод» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року скасувати.

Справу № 2а-14472/12/2070 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді І.О.Бухтіярова

: М.В. Сірош