Ухвала суду № 37821185, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/3580/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ»

на постанову Окружного адміністративного суд міста Києва від 19.01.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010

у справі № 2а-7896/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

про визнання нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ» звернулося до суду з позовом про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 10.03.2009 № 0001042303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 61563, 35 грн.

Постановою Окружного адміністративного суд міста Києва від 19.01.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010, в задоволенні позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 13 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м.Києва 26.02.2009 була проведена перевірка дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги) та вимог з регулювання обігу готівки, за результатами якої складено акт № 0124/26/51/23/33344380. Цим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 13 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закону № 265/95-ВР), яке полягало у незабезпеченні відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній в денному звіті реєстратора розрахункових операцій.

На підставі вказаного акту перевірки у відповідності до ст. 22 Закону № 265/95-ВР Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва рішенням від 10.03.2009 № 0001042303 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 61563, 35 грн.

Позивач здійснював оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства з оформленням касових ордерів та шляхом використання реєстратора розрахункових операцій.

Під час проведення перевірки відповідачем було виявлено наявність на місці проведення розрахунків (у сейфі) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ» готівкові кошти в сумі 12312,67 грн., що підтверджується розпискою касира від 25.02.2009. Згідно з денним Х звітом на момент перевірки через РРО з початку робочого дня було проведено розрахунків на 0,00 грн. Таким чином, невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків загальній сумі коштів, що вказана у денному Х-звіті РРО, становить 12312,67 грн.

В обґрунтування підстав для задоволення позову позивач посилався на проведення касиром операції «службова видача» грошових коштів в сумі 9174, 14 грн. з місця проведення розрахунків до каси підприємства, про що вказано у розписці касира від 25.02.2009. Зазначена частина грошових коштів, виявлена під час перевірки на місці проведення розрахунків знаходилась в касі підприємства через те, що сейф (місце проведення розрахунків) та каса розміщені в одному приміщенні. При цьому, позивачем не заперечується факт відсутності оформлення відповідного касового ордеру при здійсненні службової видачі готівки.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правова оцінка на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Відповідно до п. 13 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Відповідно до ст. 22 Закону № 265/95-ВР у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Незабезпечення суб'єктом господарювання відповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, вказаних у денному звіті реєстратора розрахункових операцій, закон визначає як підставу для застосування до останнього фінансової санкції.

У відповідності до ст. 2 Закону № 265/95-ВР місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Згідно з абз. 9 п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.01.2005 за N 40/10320, каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Пунктом 4.5 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 N 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за N 107/5298, встановлено, що унесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідний касовий ордер, на підставі якого б була оформлена операція «службова видача» готівки з РРО до каси, відсутній, тому здійснення такої операції є недоведеною. Позивач допустив порушення вимог п. 13 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, що полягало у незабезпеченні відповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначені в денному звіті.

В обґрунтування касаційної скарги позивач також вказує, що всупереч вимог ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII (Закону № 509-ХІІ) податковим органом не направлено повідомлення про проведення планової перевірки.

Стаття 11 Закону № 509-ХІІ надавала податковому органу повноваження здійснювати планові та позапланові перевірки, здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари та послуги, а також проводити позапланові перевірки дотримання вимог Закону № 265/95-ВР.

Відповідно до ч. 4 ст. 11-1 Закону № 509-ХІІ право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Статтею 11-2 Закону № 509-ХІІ встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки.

Згідно з абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 11-2 Закону України № 509-ХІІ визначено, що ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Отже, суб'єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки, має захищати свої права шляхом не допуску до проведення перевірки. Саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового та іншого контролю щодо себе. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права суб'єкта господарювання порушують лише наслідки її проведення. У такому випадку предметом розгляду в суді має бути суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Враховуючи те, що працівників податкового органу було допущено до проведення перевірки, а також те, що суди встановили обставини щодо вчинення позивачем порушення вимог п. 13 ст. 3 Закону № 265/95-ВР на підставі безпосередньо досліджених доказів та надали їм правову оцінку, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Київ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суд міста Києва від 19.01.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун