КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 810/4295/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Гром Л.М.
У Х В А Л А
Іменем України
19 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді - Гром Л.М.;
суддів - Бєлової Л.В.,
Міщука М.С.,
при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕЛЬФ" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и в:
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області форми «В4» №002632203 від 20.05.2013 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 113 443 грн.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Броварської ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «ШЕЛЬФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Торг Вест Лайт» та ПП «Інтерторгстрой».
За результатами перевірки складено Акт від 30.04.2013 року №408/22-5/30444641, згідно висновків якого встановлено, що на порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України ТОВ «ШЕЛЬФ» завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) на суму 133 773,00 грн.
Броварською ОДПІ на підставі висновків Акту перевірки №408/22-5/30444641 від 30.04.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 форми «В4» №002632203, яким ТОВ «ШЕЛЬФ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20 330 грн. та 113 443 грн., всього - на суму 133 773 грн.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 20.05.2013 №002632203 позивач 27.05.2013 року подав скаргу про часткове скасування вказаного податкового повідомлення-рішення.
За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.05.2013 №002632203 рішенням ГУ Міндоходів у Київській області про результати розгляду скарги від 26.07.2013 №439/10/10-36-10-01-206/429 скаргу ТОВ «ШЕЛЬФ» залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаними рішення позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.
Судом першої інстанції встановлено, що між постачальником - ТОВ «Торг Вест Лайт» та покупцем - ТОВ «ШЕЛЬФ» укладено договір від 08.11.2011, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю Товар, визначений у замовленні (замовленнях), а покупець зобов'язується прийняти зазначений Товар та оплатити його вартість.
На підтвердження виконання сторонами умов договору в грудні 2011 року позивачем надано:
- видаткові накладні №122313 від 23.12.2011р.; №122620 від 26.12.2011р., №122817 від 28.12.2011р.;
- податкові накладні №314 від 23.12.2011р.; №347 від 26.12.2011р.; №387 від 28.12.2011р.;
- копії платіжних доручень: №1000350918 від 17.01.2012р.; №1000351023 від 17.01.2012р., №11000356374 від 26.01.2012р.
Зазначені документи підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їх печатками, і під час проведення перевірки порушень в їх оформленні не встановлено.
Згідно з даними Акту перевірки суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за грудень 2011 року.
В матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії реєстру руху сировини від дати придбання сировини до дати реалізації готової продукції за грудень 2011 року, що свідчить про використання позивачем придбаного у контрагента товару у своїй господарській діяльності; договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2008, укладеного між ТОВ «Океан-продукт» та ТОВ «Шельф», який підтверджує наявність потужностей у підприємства для проведення переробки придбаного товару.
Також необхідно зазначити, що на момент укладення правочину та здійснення господарських операцій його сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт поставки ТОВ «Торг Вест Лайт» на користь ТОВ «ШЕЛЬФ» товарів та оплати їх вартості підтверджується документально, а результати господарської операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац другий).
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.
Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Вказані обставини підтверджують виникнення у позивача права на податковий кредит відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.
Щодо реальності проведених господарських операцій, необхідно зазначити наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для висновку про завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) в сумі 113 443 грн., є акт ДПІ у Оболонському районі міста Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торг Вест Лайт» від 12.04.2012 року №116/22-507/37739570.
Згідно з даним актом всі правочини ТОВ «Торг Вест Лайт» мають ознаки фіктивності та нікчемності у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки цього товариства та, як наслідок, встановлення перевіряючим відсутності необхідних умов діяльності, товарних запасів, фондів і ресурсів.
Висновок про нікчемність всіх угод ТОВ «Торг Вест Лайт» не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що укладений між позивачем і ТОВ «Торг Вест Лайт» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну в майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.
Також необхідно зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що поставка товарів по взаємовідносинам з ТОВ «Торг Вест Лайт» підтверджується первинними документами, позивач здійснив визначення суми податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.
Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.
Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Ухвала складена у повному обсязі 24.03.2014р.
Головуючий суддя Гром Л.М.
Судді: Бєлова Л.В.
Міщук М.С.
Судове рішення № 37799431, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 19.03.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 810/4295/13-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: