Ухвала суду № 37796962, 12.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

12 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/2532/13-а

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (правонаступник Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС) про визнання дій відповідача при складанні акту перевірки від 31 травня 2013 року протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 червня 2013 року № 0002681702 та № 0002691702.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 29 квітня по 24 травня 2013 року посадовими особами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 31 травня 2013 року за № 2831/17-2/НОМЕР_3, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на 24681 грн. 89 коп., а також підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 24763 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року № 0002681702, яким ФОП ОСОБА_2 визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 24681 грн. 89 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 6170 грн. 47 коп., а також № 0002691702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 24763 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5807 грн. 50 коп.. На думку позивача, дії посадових осіб відповідача при складанні акта перевірки є протиправними, висновки акта не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 14 червня 2013 року № 0002681702 та № 0002691702. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, представник ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального права, а саме положення п. 177.2 ст. 177 та пунктів 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 29 квітня по 24 травня 2013 року посадовими особами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 31 травня 2013 року за № 2831/17-2/НОМЕР_3, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на 24681 грн. 89 коп., а також підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3 та 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 24763 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року № 0002681702, яким ФОП ОСОБА_2 визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 24681 грн. 89 коп. грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 6170 грн. 47 коп., а також № 0002691702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 24763 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5807 грн. 50 коп..

Постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача про визнання дій відповідача при складанні акту перевірки від 31 травня 2013 року протиправними в апеляційному порядку не оскаржено.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ФОП ОСОБА_2 норм Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні валових витрат та податкового кредиту протягом перевіреного періоду.

Так, відповідно до п. 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Згідно п. 177.1 ст. 177 названого Кодексу доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 названої статті Кодексу встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

На підставі п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пунктів 177.3 та 177.4 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є діяльність автомобільного вантажного транспорту (т. 1 а. с. 21-23).

Позивачем (Покупець) укладено з ТОВ «Мельхіор - Агро» (Продавець) договір поставки нафтопродуктів від 13 жовтня 2011 року за № 38, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а останній - прийняти та оплатити Товар (паливно - мастильні матеріали), за ціною та в кількості згідно накладних. Поставка Товару здійснюється з/д цистернами або самовивезенням. Оплата за Товар здійснюється прямим банківським переказом на рахунок Продавця. Термін дії договору до 31 грудня 2011 року (т. 1 а. с. 59-60).

Витрати в розмірі 145187 грн. 50 коп., понесені позивачем у зв'язку з оплатою товару, отриманого від ТОВ «Мельхіор - Агро», віднесено позивачем до складу валових витрат.

В акті перевірки ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС, з посиланням на акт невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Мельхіор - Агро» від 20 березня 2012 року № 194/15-3/34370123, зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на доходи фізичних осіб внаслідок віднесення до складу валових витрат (витрат операційної діяльності) вартості товарів, придбаних у постачальника ТОВ «Мельхіор - Агро», у якого відсутні основні та орендовані основні засоби, трудові ресурси при середньомісячному обсягу операцій більше 1 млн. грн., а тому підприємство відповідає основним та додатковим критеріям податкової ями, що вказує на нереальність здійснення господарських операцій ТОВ «Мельхіор - Агро» у жовтні 2011 року.

Проте, всупереч висновкам податкового органу, витрати по вказаній вище угоді, укладеній ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Мельхіор - Агро», безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати за названою вище угодою з ТОВ «Мельхіор - Агро» включено позивачем до складу валових витрат на підставі первинних документів - договору поставки нафтопродуктів, платіжних доручень, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних (т. 1 а. с. 59-68), оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

На підтвердження реальності отримання позивачем від названого контрагента дизельного пального ФОП ОСОБА_2 до суду першої інстанції надано підтверджуючі документи щодо оприбуткування та використання у господарській діяльності отриманого товару, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, договір оренди складського приміщення та майданчика для стоянки вантажного транспорту, трудові договори, договори на міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом, відомості видачі дизельного пального, картку складського обліку матеріалів, подорожні листи, товарно - транспортні накладні тощо.

Отримане від ТОВ «Мельхіор - Агро» дизельне пальне було використано позивачем при наданні послуг з транспортування вантажів ПП «Вікойл» на виконання умов договорів на міські та міжміські перевезення власними транспортними засобами у листопаді - грудні 2011 року та березні 2012 року, що відображено в картці складського обліку матеріалів та підтверджується відомостями видачі дизельного пального водіям вантажних автомобільних транспортних засобів, а також відповідними товарно - транспортними накладними та подорожніми листами, оформленими під час здійснення перевезення вантажів.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед податковим органом та сплати податкового зобов'язання покладено на платника податків, яким в даному випадку є ТОВ «Мельхіор - Агро». При цьому можливе невиконання таким контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (ФОП ОСОБА_2) права на віднесення сум витрат до складу валових, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх пов'язаності з власною господарською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірної господарської операції постачальник товару (ТОВ «Мельхіор - Агро») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валових витрат (витрат операційної діяльності) позивача витрат за названим вище договором поставки нафтопродуктів з ТОВ «Мельхіор - Агро» є правильним.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2011 року у розмірі 23230 грн. за основним платежем визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем суми валових витрат по угоді з ТОВ «Мельхіор - Агро».

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаній угоді правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності), всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми в 23230 грн. є правомірним.

Крім того, податковим органом визначено ФОП ОСОБА_2 податкове зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 1533 грн. у зв'язку з ненаданням первинних документів, що підтверджують податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Терція-Юг».

Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

На підставі п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної є касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Як встановлено судом першої інстанції, протягом травня 2010 року при наданні ФОП ОСОБА_2 послуг з транспортування вантажів у випадках недостатньої кількості дизельного пального для перевезення, водії, які знаходилися з позивачем у трудових відносинах, самостійно за готівку здійснювали заправку автомобілів на АЗС, що підтверджується наданими до матеріалів справи фіскальними чеками на придбання дизельного пального у ТОВ «Терція - Юг» на АЗС.

Надані на підтвердження правомірності формування податкового кредиту фіскальні чеки оформлені належним чином, зокрема, містять назву продавця, ідентифікаційний код, індивідуальний податковий номер, назву придбаного товару, суму поставленого товару та нарахованого податку на додану вартість тощо, при цьому сума кожного фіскального чеку не перевищує 200 грн. без урахування суми податку на додану вартість.

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення до складу податкового кредиту загальної суми ПДВ в 1533 грн. 33 коп. на підставі належним чином оформлених фіскальних чеків щодо придбання за готівку у ТОВ «Терція - Юг» дизельного пального у травні 2010 року на АЗС також є обґрунтованим.

При цьому в апеляційній скарзі податкового органу не наведено жодних доводів щодо неправильності судового рішення в цій частині.

На підставі частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 14 червня 2013 року № 0002681702 та № 0002691702 є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 17 березня 2014 року.

Головуючий:

Судді: