Постанова № 37792771, 21.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2014 року № 826/137/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будтехсервіс-Голосіїво»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.07.2013 № 0001112207 та № 0001122207.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

13.03.2014 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.07.2013 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Будтехсервіс-Голосіїво» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 11/1-22-07-31352819 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 161557,87 грн., а також порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 115000 грн.

16.07.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001112207, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 161558 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 80779 грн.;

№ 0001122207, яким у зв'язку з порушенням пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 115000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 161557,87 грн. стало надання позивачем до перевірки копій, а не оригіналів податкових накладних від 28.12.2012 № 241 на суму ПДВ у розмірі 65163,71 грн., від 31.12.2012 № 361 на суму ПДВ у розмірі 12530,82 грн. та від 31.12.2012 № 366 на суму ПДВ у розмірі 83863,34 грн., виписаних ТОВ «Копі Системс».

Згідно з п.п. 85.2, 85.6 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Відповідно до змісту п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Як встановлено судом з пояснень представника позивача, під час проведення перевірки позивач надав посадовим (службовим) особам відповідача оригінали вищезазначених податкових накладних, які були оглянуті судом у судовому засіданні та копії яких наявні в матеріалах справи, проте посадові (службові) особи відповідача категорично відмовились приймати їх до уваги.

При цьому, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що такі документи були витребувані у позивача під час проведення перевірки, а також відповідачем не надано доказів того, що посадова (службова) особа контролюючого органу склала відповідний акт, передбачений п. 85.6 ст. 85 ПК України та п. 5.2 названого Порядку.

Водночас, відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 161558 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується зазначеними податковими накладними, складеними ТОВ «Копі Системс» за результатами виконання договорів на заміну обладнання від 06.06.2012 № 22, від 18.10.2012 № 5 та технічне обслуговування обладнання від 30.11.2012 № 4, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0001112207 - безпідставним та неправомірним.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 115000 грн. стало завищення витрат у зв'язку з відображенням в податковому обліку списання «Додаткового обладнання для ліфтів» на загальну суму у розмірі 500000 грн. без надання письмових пояснень та калькуляцій щодо такого списання, а також підтверджуючих документів щодо транспортування, передачі для монтажу та продажу зазначеного обладнання.

Як встановлено судом, позивачу на підставі контрактів на поставку ліфтового обладнання від 07.07.2011 № 06-07-11, № 07-07-11 та № 08-07-11 з ТОВ «ІнтерКомБуд» поставлено відповідні ліфти, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, позивачем з Головним управлінням житлового господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладено договори підряду від 26.09.2011 № Г11-03, від 27.10.2011 № 173 та від 01.11.2011 № 190, предметом за якими є роботи з заміни та модернізації ліфтів у житлових будинках.

Водночас, з пояснень представника позивача судом встановлено, що у зв'язку з тим, що ліфти, поставлені ТОВ «ІнтерКомБуд» не містили в собі додаткового обладнання, необхідного для здійснення їх монтажу на виконання вказаних договорів підряду з Головним управлінням житлового господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивач придбав таке обладнання у ТОВ «Науково-виробнича фірма «Обрій» та ПП «Паритет-А», підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи договір купівлі-продажу від 01.11.2011 № 148, рахунки, видаткові та податкові накладні.

З пояснень представника позивача судом також встановлено, що в наступному, з метою виконання зазначених договорів підряду з Головним управлінням житлового господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), поставлені ТОВ «ІнтерКомБуд» ліфти, разом з придбаним у ТОВ «Науково-виробнича фірма «Обрій» та ПП «Паритет-А» додатковим обладнанням для них, було змонтовано позивачем на відповідних об'єктах, обумовлених договорами підряду, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи акти передачі обладнання, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акти приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 115000 грн., а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0001122207 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі №К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехсервіс-Голосіїво» (03187, м. Київ, пр. Глушкова, 31-А, код 31352819) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0001112207 та №0001122207, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко