Ухвала суду № 37790935, 20.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 листопада 2013 рокусправа № 2а/0470/14635/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О. (доповідач)

суддів: Чередниченко В.Є. Малиш Н.І.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. у справі №2а/0470/14635/12за позовом:Приватного підприємства «Лотос» до: про:Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

07.12.2012р. Приватне підприємство «Лотос» (далі - ПП «Лотос» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень / а.с. 3-15 том 1/.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/14635/12 за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду / а.с. 1 том 1/.

Позивач посилаючись у позовній заяві на те, що в результаті проведеної відповідачем у справі документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р. було складено акт №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р., у якому за результатами проведеної перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, на підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення : №0000472202 від 29.11.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 460487грн., у тому числі : основний платіж (збільшення) - 355665 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 104822 грн. ; №0000462202 від 29.11.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість ( далі - ПДВ) на 286326 грн., у тому числі : основний платіж (збільшення) 190884 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 95442 грн., позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняте за результатами перевірки рішення безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що сума переплати по поставках, які були здійснені після набрання чинності Розділу ІІІ Податкового кодексу України, у тому числі на суму 370848 грн., була включена позивачем до складу валових доходів попередніх кварталів, тому підстави для включення цієї суми до складу доходів того періоду, в якому відбулась реалізація товарно-матеріальних цінностей, відсутні, щодо самостійного коригування позивачем в 4 кварталі 2011р. показників попередніх декларацій у зв'язку з самостійним виявленням помилок, на суму 378692 грн. в частині собівартості продукції (робіт, послуг) то це коригування було здійснено позивачем у зв'язку з виявленням ним помилок в декларації за 2 квартал 2011р. та здійснено відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, висновки відповідача за результатами перевірки щодо понаднормативного використання палива, яке призвело до необґрунтованого віднесення до складу валових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат на придбання палива, яке було списано понад встановлених норм, в сумі 80614 грн., є безпідставними та не ґрунтуються на законі з огляду на те, що позивачем включено до складу валових витрат вартість паливно-мастильних матеріалів, які були фактично використано вантажним транспортом позивача під час здійснення господарської діяльності і жодна норма чинного податкового законодавства не містить обов'язку платника податку щодо віднесення до складу валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів у встановлених нормах, при цьому накази Міністерства транспорту України, на які посилається податковий орган мають рекомендаційний характер та використовуються для планування потреби підприємств в паливно-мастильних матеріалах, висновки податкового органу щодо перевищення собівартості над вартістю послуг з доставки бетону, цементу, щебеню, піску, що призвело до включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми 141211 грн. є безпідставним оскільки спростовуються первинними бухгалтерськими документами позивача, які були ним надані відповідачу під час проведення перевірки, також є необґрунтованим та безпідставним висновок податкового органу про нікчемність правочину між ТОВ «НТК Мегатрейдінг» та позивачем щодо придбання шин, оскільки контрагент позивача на момент укладення договору та виконання сторонами за договором своїх зобов'язань був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, придбаний позивачем у цього контрагенту товар було використано у власній господарській діяльності, у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентом своїх зобов'язань за договорами, що свідчить про те, що ці угоди були укладені свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність, та віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ 33550грн., сума ПДВ сплачена позивачем контрагенту у вартості товару, тому позивач вважає, що прийняті відповідачем за результатами перевірки рішення є безпідставним та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу і просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000472202 та №0000462202 від 29.11.2012р.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. у справі №2а/0470/14635/12 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000472202 та №0000462202 від 29.11.2012р. (суддя Потолова Г.В. ) / а.с. 41-47 том 4 /.

Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. у даній справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 53-67 том 4/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з'ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 23.01.2013р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, у письмових запереченнях на апеляційну скаргу / а.с. 77-81 том 4/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було об'єктивно та повного з'ясовано усі обставини справи та постановлено у справі рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 23.01.2013р. у даній справі залишити без змін.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013р. у справі №2а/0470/14635/12 здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, правонаступником - Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська) /а.с. 96 том 4/.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції від 23.01.2013р. у даній справі скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, підтримали доводи викладені позивачем у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 23.01.2013р. у даній справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні представників відповідача та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ПП «Лотос», ідентифікаційний код 24241659, зареєстровано як юридична особа 21.06.1996р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області, позивач у справі, серед іншого, є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку у ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що у період з 10.09.2011р. по 19.10.2012р. відповідачем у справі було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Лотос» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р. за результатами якої було складено акт №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р. (далі - акт перевірки) / а.с. 20-74 том 1/.

Як вбачається з наданої суду ксерокопії вищезазначеного акту перевірки / а.с. 20-74 том 1/ податковим органом за результатами перевірки було зроблено висновки про:

· порушення п. 135.1, 135.4, 135.5 ст. 135 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.8, пп.138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на прибуток на суму 365498 грн., в т.ч. у декларації за 2-4 квартали 2010р. на суму 155853 грн., 1-2 квартали 2012р. на суму 209644 грн.;

· порушення п. 198.1, п. 198.6, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 190884 грн.

Позивач не погодившись з результатами перевірки, які викладені у акті перевірки №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р., подав заперечення / а.с. 154-163 том 1/, за результатами розгляду заперечень відповідачем, висновки здійснені за результатами перевірки та викладені в акті №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р. щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму фінансових витрат в розмірі 42749 грн. скасовано, інші висновки щодо порушення вимог податкового законодавства. викладені у акті перевірки, залишено без змін / а.с. 164-199 том 1/.

За результатами перевірки на підставі акту перевірки №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р., з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача на акт перевірки №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р., податковим органом, відповідачем у справі, 29.11.2012р. прийнято податкові повідомлення-рішення:

· №0000472202, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 460487 грн., у тому числі : основний платіж (збільшення) - 355665 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 104822 грн. / а.с. 16 том 1/;

· №0000462202, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 286326 грн., у тому числі : основний платіж (збільшення) 190884 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 95442 грн. / а.с. 18 том 1/.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

З акту перевірки №4090/22-2/24241659 від 26.10.2012р. вбачається, що відповідачем встановлено невідповідність даних декларації з податку на прибуток даним бухгалтерського обліку підприємства (які підтвердженні первинними документами), чим, на думку податкового органу, позивачем порушено п. 135.1, 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 370848,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2011р. - 208240,00 грн., за 4 квартал 2011р. - 162608,00 грн. Так, в акті перевірки зазначено, що сума доходів від реалізації готової продукції, товарів, послуг у 3 кварталі 2011р. склала 12800923,00 грн., у 4 кварталі 2011р. - 10087949,00 грн., що підтверджено даними бухгалтерського обліку, тоді як за даними декларацій з податку на прибуток доходи від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) ПП «Лотос» у 3 кварталі 2011р. задекларовано у розмірі 12592683,00 грн., у 4 кварталі 2011р. - 9925341,00 грн.

При цьому зазначається, що в акті попередньої планової виїзної перевірки підприємства від 03.10.2011р. №2161/23-2/24241659 відсутня інформація щодо кредиторської заборгованості контрагентів позивача станом на 01.04.2011р., в рахунок якої могли б здійснюватися поставки товарів, послуг у 3, 4 кварталах 2011р.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.04.2011р. позивачем було одержано передплат від своїх контрагентів на суму 2174952,55 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 362492,09 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 6811 бухгалтерського обліку, а здійснено передплат своїм контрагентам на суму 430637,07 грн., в т.ч. на додану вартість - 71740,34 грн.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується відповідачем, 01.04.2011р. ПП «Лотос» видано Наказ по підприємству №01040211 «Про передплати», згідно зі змістом якого при складанні звітності після 1 квітня 2011 року вилучати зі складу валових витрат відповідних податкових періодів перераховані позивачем аванси підприємствам згідно з переліком, а також вилучати із валових доходів одержані Позивачем аванси по контрагентам згідно переліку. Одержання передплат в сумі, що зазначена в Наказі №01040211, підтверджується актами звіряння позивача з покупцями, які перерахували аванси.

Таким чином, доказами, які були досліджені як судом першої інстанціїї, так і судом апеляційної інстанції, підтверджується, що сума, вказана відповідачем, як сума заниження доходу від операційної діяльності, - 370 848,00 грн., була включена підприємством до складу валових доходів 1 кварталу 2011р. як отримана передплата.

З урахуванням цих фактичних даних, а також приписів Перехідних положень Податкового кодексу України, зокрема Розділів ІІІ, ХХ, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно включено до складу валових доходів попередніх кварталів передплату по поставках, що були здійснені після набрання чинності Розділом ІІІ Податкового кодексу України, у тому числі на суму 370848,00 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача про те, що в попередньому акті планової виїзної перевірки позивача від 03.10.2011р. №2161/23-2/24241659 відсутня інформація щодо кредиторської заборгованості контрагентів позивача станом на 01.04.2011р., в рахунок якої могли б здійснюватися поставки товарів, послуг у 3, 4 кварталах 2011р., обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки в додатку 10 до цього акту не містяться відомості у тому обсязі, як це передбачено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99р. та зареєстрованої Мінюстом України 21.12.99р. за №893/4186.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що у позивача був відсутній обов'язок включати суму у розмірі 370848,00 грн. до доходу того періоду, в якому відбулася реалізація товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно твердження податкового органу про недійсність операцій з поставки автошин ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» на адресу ПП «Лотос» колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України, було зроблено висновок про нереальність отримання позивачем товарів від ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг», а єдиною метою укладання угод є штучне створення податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат по цим операціям, умови укладених угод суперечать меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за яких воно не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої діяльності, що, в свою чергу, свідчить про наявність у сторін договору під час укладання мети, суперечної інтересам держави та суспільства.

Відповідачем відповідно пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 та п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України зі складу витрат відповідних податкових періодів виключено 167 750,00 грн. та зі складу податкового кредиту - 33 550 грн. по операціях з придбання автошин у ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг». Крім того, на підставі п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу доходів відповідних податкових періодів включена вартість одержаних автошин як безоплатно отримані на суму 201 300,00 грн.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» були укладені договір №050131 від 05.01.2011р. та №1005121 від 10.05.2012р., за умовами яких ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» зобов'язується передати у власність позивача партію товару (автошини), а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його. На виконання зазначених договорів ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» в періоді, що перевірявся, поставило позивачу автошини для вантажних автомобілів на загальну суму 201299,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 33550,00 грн., які були в повному обсязі оплачені позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг».

Всі первинні документи, складення яких передбачено діючим законодавством для такого виду договорів, були надані позивачем перевіряючим, зокрема договори та додатки до них, рахунки-фактури, первинні бухгалтерські документи; документи, які підтверджують транспортування товарів на склад (подорожні листи, товарно-транспортні накладні); документи, які підтверджують походження придбаних товарів (сертифікати якості, паспорти); документи, які підтверджують факт наявності транспортної техніки, необхідної для здійснення господарської діяльності в задекларованих обсягах (перелік транспортної техніки, технічні паспорти на транспортні засоби), що підтверджується належними доказами, які були досліджені судом та знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, контрагент позивача за цими договорами - ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» під час укладення договорів з позивачем у даній справі та під час виконання сторонами своїх зобов'язань за ними протягом перевіряємого періоду був у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстрований у якості юридичної особи та зареєстрований як платник податку на додану вартість.

ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» задекларувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з продажу автошин позивачу, що підтверджується деклараціями ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» з податку на додану вартість за липень 2011р., вересень 2011р., листопад 2011р., березень 2012р., травень 2012р., червень 2012р., які були досліджені судом і знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, реальність угод та господарських правовідносин за ними підтверджуються і поясненнями ОСОБА_1, який під час взаємовідносин позивача з ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» працював на останному на посаді менеджера, та який був допитаний у якості свідка під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких доказів або інформації, що могли б спростувати правомірність відображення у податковому обліку позивача операцій з ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» суду надано не було.

Щодо визнання податковим органом правочинів позивача з ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» фіктивними та нікчемними, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Аналіз положень ч. 1 ст. 204 ЦК України дає можливість визначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, яка встановлена законом, і правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приймаючи до уваги положення ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, які визначають функції податкових органів та основні засади їх діяльності, обсяг прав та обов'язків податкових органом, можливо зробити висновок про те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків і жодною нормою чинного законодавства не передбачено право органу державної податкової служби, яким є відповідач у справі, самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно висновків акту перевірки правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг», податковий орган кваліфікує, як такі що не направлені на настання реальних правових наслідків, а отже визнає їх нікчемність, але враховуючи положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 228 ЦК України, які пов'язують недійсність господарського зобов'язання з наявністю наступних обставин: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладення правочину учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та порушення публічного порядку, у разі якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, та положення ст. 234 ЦК України відповідно до якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків є фіктивним, і фіктивний правочин визнається недійсним судом, і відповідачем у справі під час розгляду даної адміністративної справи в порушення вимог ст. 71 КАС України, не було надано суду будь-яких належних письмових доказів - судових рішень щодо визнання недійсними угод, які протягом перевіряємого періоду були укладені між позивачем та його контрагентом, як і не було надано суду доказів стосовно того, що ці угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо доведеності факту реального здійснення операцій з купівлі-продажу автошин за договорами №050131 від 05.01.2011р. та №1005121 від 10.05.2012р., які укладені між позивачем та ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг»; наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників цих правочинів; відсутності одержання податкової вигоди; правомірності включення позивачем до складу витрат відповідних податкових періодів 167750,00 грн. та до податкового кредиту - 33550,00 грн.

Щодо висновків відповідача у акті перевірки про невідповідність даних декларації з податку на прибуток даним бухгалтерського обліку підприємства (які підтверджені первинними документами), чим, на думку податкового органу, порушено п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, та в результаті чого занижено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) з урахуванням загальновиробничих витрат на суму 378692,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем у 4 кварталі 2011р. здійснено коригування показників попередніх декларацій у зв'язку із самостійним виявленням помилок, чим завищено валові витрати на суму 378692,00 грн. в частині визначення собівартості продукції (робіт, послуг) періодів, в яких подавалися такі коригування.

Судом першої інстанції і апеляційної інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підприємством не було включено до складу витрат операційної діяльності попередніх податкових періодів витрати по придбанню сировини (цементу) на суму 3030722,50 грн., що було відображено ще у акті попередньої перевірки №2161/23-2124241659 від 03.10.2011р.

Однак, враховуючи приписи ст. 138 Податкового кодексу України, якою передбачено які саме витрати мають включатися до витрат, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, а також ст. 50 цього ж Кодексу, яка визначає порядок внесення змін до податкової звітності, колегія суддів вважає, що позивачем обґрунтовано скориговано показники попередніх декларацій на суму 378692,00 грн. в частині визначення собівартості продукції (робіт, послуг) в декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2011р., так як діючим податковим законодавством передбачена можливість не надсилати платником податків уточнюючі розрахунки до податкової декларації, в разі самостійно виявленої помилки, що містяться у раніше ним поданій, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Проведене коригування підтверджується як відповідними первинними документами, наданими позивачем, так і вищевказаним актом попередньої перевірки №2161/23-2124241659 від 03.10.2011р.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності встановлення відповідачем завищення підприємством валових витрат на суму 378692,00 грн. колегія суддів вважає обґрунтованим.

Стосовно висновку податкового органу про порушення ПП «Лотос» пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України при списанні підприємством палива понад законодавчо встановлених норм, що призвело до необґрунтованого віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати на придбання палива, яке було списано понад встановлених законодавством норм, в сумі 80614,00 грн., а також про порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, завищено податковий кредит на 16123,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено використання у господарський діяльності позивача вантажного та легкового транспорту, на якій списувалося паливо (бензин, дизпаливо) понад нормативи, встановлені Наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» №43 від 10.02.98р. (далі Наказ №43), внаслідок чого відповідач у акті перевірки зробив висновок про те, що витрати на придбання палива, яке було списано понад законодавчо встановлені норми, в сумі 80 614,00 грн. є витратами, не пов'язаними з господарською діяльністю позивача й, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 статті 14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 статті 138 Податкового кодексу України, і є такими, що необґрунтовано віднесені до складу валових витрат відповідних податкових періодів, та, відповідно, виключив їх зі складу податкового кредиту в розмірі 16123,00 грн.

Під час розгляду справи судом як першої інстанції, так і апеляційної інстанції встановлено, що позивачем використовується у господарській діяльності власний та орендований вантажний та легковий транспорт, який задіяний у перевезенні сировини та готової продукції, а облік палива, що витрачався вантажним транспортом, здійснювався на підставі контрольних вимірів та внутрішніх документів, висновків ДержавтотрансНДІпроекту.

Посилання податкового органу на Наказ №43 як на основу для розрахунку норм витрат палива є необґрунтованим, оскільки цей документ не носить імперативний характер та не може слугувати базою для обчислення об'єкта оподаткування, відповідно розрахунок податкового органу, здійсненний на підставі саме цього наказу, не може встановлювати факт завищення витрат підприємства.

Відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували твердження відповідача, що витрати на придбання палива, яке було списано понад законодавчо встановлені норми, в сумі 80614,00 грн. є витратами, не пов'язаними з господарською діяльністю позивача, суду надано не було.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що серед встановлених чинним податковим законодавством обмежень щодо витрат, які не включаються до складу витрат, відсутнє обмеження щодо включення до витрат відповідного податкового періоду фактичних витрат на паливо, які перевищують вказані у Наказі №43 нормативи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав безпідставним виключення відповідачем зі складу витрат вартість палива в сумі 80614,00 грн., а зі складу податкового кредиту - податок на додану вартість в сумі 16123,00 грн., сплачений у вартості цього палива.

Щодо висновку відповідача про перевищення собівартості на вартість послуг з доставки бетону, цементу, щебеню, піску колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивач здійснював операції з реалізації послуг з доставки третім особам бетонних сумішей, піску, щебеню, цементу власним транспортом, а у зв'язку з тим, що реалізація таких послуг здійснювалась, на думку податкового органу, по ціні, що є нижчою їх виробничої собівартості, підприємством понесений збиток у розмірі 993255,00 грн. та зайво включено до податкового кредиту 141211,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в періоді, що перевірявся, позивач здійснював такі види діяльності: виробництво готових для використання бетонних сумішей, будівництво будівель, монтаж металевих конструкцій, покриття підлог та облицювання стін, інші види оптової торгівлі, тобто такий вид діяльності, як надання транспортних послуг, не здійснюється.

Під час розгляду справи судом встановлено, що за умовами укладених між позивачем та його контрагентами договорів, доставка продукції (бетонних сумішей) на будівельні майданчики покупців здійснювалась власним або орендованим спеціалізованим автотранспортом, бетонозмішувачами та міксерами.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновок про те, що діяльність позивача у перевіряємому періоді була прибутковою, тобто доходи від господарської діяльності позивача перевищували витрати на її здійснення, а оскільки поняття «господарська діяльність» є більш ширшим поняттям, ніж «господарська операції», то висновок щодо збитковості господарської діяльності суб'єкта господарювання на підставі здійснення однієї з господарських операцій є безпідставним. Так, згідно з деклараціями при прибуток позивача за період 3 квартал 2011р. - 2 квартал 2012р., що містяться в матеріалах справи, діяльність позивача була прибутковою і ним сплачувався задекларований податок на прибуток, що цілком відповідає вимогам Податкового кодексу України та Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.99р.

Таким чином, позивачем з дотриманням всіх законодавчо встановлених приписів правомірно формувалась собівартість реалізованої продукції, в той час, як відповідачем неправомірно та безпідставно виключено зі складу витрат відповідних податкових періодів суму 993 255,00 грн., а зі складу податкового кредиту - 141211,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 23.01.2013р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки ним доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. у справі №2а/0470/14635/12 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено - 14.03.2014р.

Головуючий: А.О. Коршун

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: Н.І. Малиш