Ухвала суду № 37790535, 17.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. справа № 804/5460/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просив скасувати рішення Державної міграційної служби України № 214-13 від 05.04.2013 та зобов'язати управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про визнання біженцем.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідачем під час проведення перевірки по заяві про визнання біженцем всупереч вимогам законодавства поверхово та не в повному обсязі були досліджені обставини щодо ситуації у країні походження Сирії. Зазначає, що у нього наявні реальні побоюванням стати жертвою переслідувань в країні національної належності та проживання Сирії, де його можуть позбавити життя.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити його вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що в він не може повернутися до Сирії де йде громадянська війна, а тому йому загрожує арешт, тортури і смерть.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі з викладених у ній підстав, представник відповідача та третьої особи просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином Сирії, за національністю - араб; за релігійним переконанням - мусульманин; країна проживання Сирія, АДРЕСА_1 неодружений.

Вперше на територію України позивач приїхав 09.11.2004 з метою навчання. Вдруге позивач прибув до України 31.07.2007 також по запрошенню на навчання, в якому було проставлена одноразова віза типу «С», термін дії якої закінчився.

Рішенням Державної міграційної служби України від 05.04.2013 р. №214-13 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з посиланням на абз.4 частини 1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні, зокрема, відповідач дійшов висновку, що наведені позивачем підстави для надання статусу біженця, а саме: небезпека, яка загрожує йому у разі повернення до Сірії, є повністю безпідставними та необґрунтованими.

Вказане рішення прийнято на підставі висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту складеного ГУ ДМС у Дніпропетровській області.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції, в даному випадку відповідач, приймає рішення про визнання чи відмову у визнанні біженцем за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із абзацом 4 статті 6 вказаного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування та надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що із співбесіди від 03.01.2013, висновку щодо відмову у визнанні біженцем від 12.03.2013, а також матеріалів, наданих заявником, вбачається, що позивач, не констатував факту особистого переслідування або застосування фізичного насильства щодо нього. Заявник не приймав участі у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, він та його сім'я не приймали участі в жодній із партій та в подіях, які проходять на даний час в Сирії.

У розпал внутрішнього конфлікту в Сирії позивач безперешкодно звертався до компетентних органів влади для продовження дії свого національного паспорта, перешкод при виїзді до України не було.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що воєнний конфлікт у Сирії не може бути визнаний належним обґрунтуванням побоювань за його життя.

Так згідно з п.164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, змушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Матеріали справи свідчать про відсутність несприятливого поводження через етнічне походження чи національну ознаку особисто відносно позивача, крім ризику для життя та свободи, з якими стикаються всі мешканці Сирії в умовах руйнації держави. Позивач переслідувань, утисків чи погроз особисто ніколи не зазнавав, має можливість повернутися до Сирії, але не бажає цього у зв'язку з побоюваннями стати жертвою війни. При цьому позивач не є військовозобов'язаним у зв'язку із проблемами з зором, що виключає його призив до військ влади або опозиції.

Стаття 15 Директиви ЄС 2004/83/ЄС від 29.04.2004 визначає підстави для надання додаткового захисту, як ризик отримання серйозної шкоди у формі: а) смертна кара: в) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження.

Виходячи з викладеного судом першої інстанції вірно відмовлено позивачу у задоволенні його позову, враховуючи відсутність підстав для надання позивачу статусу біженця при розгляді його заяви.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 20 грудня 2013 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова