Рішення № 37789677, 13.03.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.03.2014 Справа № 920/330/13-г

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»

Про визнання договору недійсним

СУДДЯ С.О.МИРОПОЛЬСЬКИЙ

Секретар судового засідання С.М. Шаповал

За участю представників:

від позивача - Фанта Т.О.

від відповідача - Сітченко О.А.

Суть спору: позивач в позовній заяві просить суд визнати недійсним кредитний договір № 283 від 20.06.2008 року укладений між сторонами у справі та стягнути судові витрати по справі.

Відповідач проти позову заперечив повністю та просить суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

20 червня 2008 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір № 283, згідно умов якого відповідачем були надані позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а саме - кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 23 000 000,00 грн. із строком повернення до 19.09.2008 року включно.

20.06.2008р., 23.06.2008р., 24.06.2008р., 25.06.2008р., 19.09.2008р., 13.11.2008р., 02.12.2008р., 03.12.2008р., 31.03.2009р., 21.04.2009р., 19.06.2009р., 07.07.2009р., 03.09.2009р., 30.10.2009р., 15.02.2010р., 31.03.2010р., 01.07.2010р., 30.08.2010р. сторонами були укладені додаткові угоди до оспорюваного кредитного договору щодо розміру кредиту, строків та порядку повернення кредиту.

Позивач вважає, що даний кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки суперечить Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Постанові НБУ № 168 від 10.05.2007 року, моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (на що посилається позивач в обґрунтування своїх вимог).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Частина 1 ст. 1051 ЦК України передбачає, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підписавши оспорюваний кредитний договір, отримавши кредит та використавши його за цільовим призначенням, - відповідач тим самим не висунув ніяких заперечень на умови договору, фактично схваливши його.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оспорюваний кредитний договір не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує прав позивача, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 35, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складене 18.03.2014р.

Суддя С.О.Миропольський