Ухвала суду № 37784117, 20.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 910/3376/14 20.03.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Миргородський завод мінеральних вод»

до 1) Державної служби інтелектуальної власності України

2) Приватного акціонерного товариства «Миргородський завод продтоварів «Калинка»

про визнання свідоцтва України №32001 на знак для товарів і послуг недійсним повністю

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Сопільняк В.Ю.

від відповідача 1: Саламов О.В.

від відповідача 2: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство «Миргородський завод мінеральних вод» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Державної служби інтелектуальної власності України (далі-відповідач-1) 2) Приватного акціонерного товариства «Миргородський завод продтоварів «Калинка» (далі-відповідач-2) про: 1) визнання свідоцтва України №32001 на знак для товарів і послуг «МИРГОРОДСЬКА MIRGORODSKA» недійсним повністю; 2) зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг стосовно визнання недійсним свідоцтва України № 32001 повністю та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.03.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

20.03.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити Приватному акціонерному товариству «Миргородський завод продтоварів «Калинка» передавати повністю або частково права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за оскаржуваним свідоцтвом України № 32001; заборонити Державній службі інтелектуальної власності України реєструвати будь-які договори про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 32001 до набрання рішення Господарського суду міста Києва законної сили.

20.03.2014 р. представник відповідача-2 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справу через відсутність можливості належної підготовки до даної справи.

У процесі провадження у справі представник відповідача-1 подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити у позивачу задоволенні позовних вимог, та пояснив, що Державна служба інтелектуальної власності України не порушила жодної вимоги законодавства України, також зазначив про необхідність дослідження питання відтворення (схожості) добре відомого знака позивача та оспорюваного знака відповідача-2.

Отже, розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що остання мотивована тим, що невжиття таких заходів, на думку позивача, унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Ознайомившись із заявленою заявою позивача про забезпечення позову, суд приходить до висновку про її обґрунтованість, відповідно, задовольняє заяву, з наступних підстав.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що відповідач з моменту отримання позову і до винесення судом рішення, матиме повне право у відповідності до ст. 16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передати право власності на оскаржуване свідоцтво України № 32001 на знак для товарів і послуг будь-яким іншим особам, що зробить неможливим виконання рішення суду, утруднить вирішення справи по суті, а також призведе до затягування розгляду справи.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Згідно ч. 2 ст. 1114 ЦК України, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Статтею 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1-3 статті 18 цього Закону.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі відчуження відповідачем-2 свідоцтвом України №32001 на знак для товарів і послуг «МИРГОРОДСЬКА MIRGORODSKA» щодо товарів 32-го класів МКТП з наступним поданням до Державної служби інтелектуальної власності України заяви про реєстрацію відповідних змін.

У такому разі рішення суду щодо визнання свідоцтва України № 32001 на знак для товарів і послуг недійсним повністю, Державна служба інтелектуальної власності України об'єктивно не матиме можливості виконати, оскільки у Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів та послуг будуть відомості про особу, якій передано право власності на свідоцтва України №32001, а не відомості про відповідача-2, як власника вказаного свідоцтва на момент подання позову та порушення провадження у справі, або взагалі будуть відсутні відомості про знак.

Крім того, у випадку відмови відповідача-2 від знака для товарів і послуг «МИРГОРОДСЬКА MIRGORODSKA» за свідоцтвом України №32001 ніхто інший, в тому числі і позивач, не матиме змоги протягом 3-х років здійснити повторну реєстрацію знаку після припинення дії свідоцтва.

Відповідно до ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє певні дії по підготовці справи до розгляду, в тому числі вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Статтями 66, 67 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони або з своєї ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується в тому числі й забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

В постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» сформульована позиція Вищого господарського суду України про доцільність вирішення питання про вжиття забезпечувальних заходів саме на стадії підготовки справи до розгляду.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У зв'язку з тим, що власник свідоцтва України №32001 на знак для товарів і послуг «МИРГОРОДСЬКА MIRGORODSKA» може в будь-який час відмовитись або передати іншій особі право власності на свідоцтво повністю, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтовано припускає, що права на свідоцтво України №32001, яке є предметом спору на момент прийняття рішення можуть перейти до іншої особи.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В п. 9 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» встановлено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У зв'язку з наведеним, подана заява визнається судом обґрунтованою щодо вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом заборони Приватному акціонерному товариству «Миргородський завод продтоварів «Калинка» передавати повністю або частково права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за оскаржуваним свідоцтвом України №32001; заборони Державній службі інтелектуальної власності України реєструвати будь-які договори про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №32001, а також припиняти дію свідоцтва України № 32001 шляхом відмови від нього повністю або частково до набрання рішення Господарського суду міста Києва законної сили.

При цьому, обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий судом захід до забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 65, 66, 67 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Миргородський завод мінеральних вод» про забезпечення позову задовольнити.

2. До вирішення спору у справі № 910/3376/13 по суті вжити заходи до забезпечення позову, а саме:

1) Заборонити Державній службі інтелектуальної власності України реєструвати будь-які договори про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №32001 до набрання рішення Господарського суду міста Києва законної сили;

2) Заборонити Приватному акціонерному товариству «Миргородський завод продтоварів «Калинка» передавати повністю або частково права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг свідоцтва України № 32001 чи припиняти дію шляхом відмови від нього повністю або частково до набрання рішення Господарського суду міста Києва законної сили.

Стягувач: Публічне акціонерне товариство «Миргородський завод мінеральних вод» (37600, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Мінзаводська, буд. 1, ідентифікаційний код - 00382651).

Боржник: Приватне акціонерне товариство «Миргородський завод продтоварів «Калинка» (37601, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Багачанська, буд. 2, ідентифікаційний код - 00377041).

Боржник: Державна служба інтелектуальної власності України (03680, м. Київ, вул. Урицького,45, ідентифікаційний код - 37552556)

Дана ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з 20.03.2014 р. і дійсна для пред'явлення до виконання до 20.03.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.