Ухвала суду № 37783803, 04.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р. Справа № 174961/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернулася до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.07.2012 №0003831701. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Медео Захід»(далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року в справі №2а/0370/2515/12 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем без укладення відповідних договорів ніби придбано у ТОВ будівельні матеріли та комп'ютерне обладнання, хоча фактичної передачі товару не відбулося, такі не спричинили реального настання юридичних наслідків. Контрагент позивача здійснював операції з проведення транзитних фінансових потоків, спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання. Позивачем не надано до перевірки підтверджуючих документів про транспортування придбаного товару.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.01.2009 виконавчим комітетом Луцької міської ради, з 21.01.2009 перебуває на податковому обліку у відповідача, 23.11.2009 їй видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Основним видом її діяльності є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями, тютюновими виробами та алкогольними напоями (а.с.9, 48-50).

У позивача наявні орендовані нежитлові приміщення, які використовуються під магазини по пр.Волі 23 та на вул.Винниченка 26а, нею отримано торгові патенти на право здійснення торгівельної діяльності з роздрібної торгівлі та ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами в цих магазинах (а.с.103-110,111-115).

На підставі Акта від 14.05.2012 №1179/17-2/26922/2385 документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП, в частині здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ за серпень, вересень 2010 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: ч.1 ст.201, ч.ч.1-6 ст.203, ст.ст.215, 216, 228, 662, 655, 656, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, які мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону; п.1.4 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) за серпень, вересень 2010 року віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 6974грн з вартості придбаних товарів за нікчемними правочинами, господарські операції не підтверджені (а.с.8-22).

28.05.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0002151701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 10461грн (основний платіж 6974грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 3487грн)(а.с.23).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення частково скасовано в сумі 1743,50грн зайво застосованої штрафної (фінансової) санкції, в іншій частині залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.24-32).

Внаслідок цього відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 11.07.2012 №0003831701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 8717,50грн (основний платіж 6974грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1743,50грн) (а.с.129).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена видатковими та податковими накладними на придбання будівельних матеріалів та комп'ютерного обладнання, платіжними дорученнями про оплату за придбані товари (а.с.35-37, 53-54).

У позивача наявне орендоване нерухоме майно(магазини), в яких з використанням придбаних будівельних матеріалів було проведено поточний ремонт та в них встановлено комп'ютерне обладнання, що стверджується належними первинними документами, що підтверджує використання ФОП придбаних товарів у своїй господарській діяльності (а.с.66-68).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів (послуг) придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Не заслуговують на увагу, твердження відповідача, щодо сумнівів у фактичному транспортуванні придбаних товарів у зв'язку з відсутністю в позивача необхідних документів.

Позивачка має право користування транспортних засобом марки Мазда, типу легковий універсал, яким за її твердженням здійснювалося транспортування придбаного товару, що не викликає сумнів у зв'язку із знаходженнями ФОП і ТОВ в одному населеному пункті м.Луцьку, а для таких дій не має необхідності залучати спеціальні (вантажні) транспортні засоби (а.с.85).

Відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ТОВ на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином у серпні, вересні 2010 року задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ у господарських операція з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірок оформлених Актами від 20.01.2012 №339/23-3/35594018 та 14.03.2012 №46/23-3/35594018 (а.с.11).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доказів участі ФОП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Як вбачається із висновків Акта від 14.05.2012 №1179/17-2/26922/2385 відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ із його постачальниками, які ґрунтувалися на висновках Актів перевірок останнього від 20.01.2012 №339/23-3/35594018 та 14.03.2012 №46/23-3/35594018, де зроблено висновок, що господарські операції ПП є нереальні(фіктивні).

При цьому відповідні висновки останніх Актів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ФОП.

Разом з цим, відповідні первинні документи є в наявності в ФОП, представлені ним до перевірки та подані в суді.

Крім того, слід зазначити, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року, у справі №2а/0370/942/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 03.02.2012 №0000632302.

Додатково, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, у справі №2а/0370/1303/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 29.03.2012 №0002452301.

Як вбачається із змісту цих судових рішень, скасовані податкові повідомлення-рішення щодо зменшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, були прийняті на підставі Актів від 20.01.2012 №339/23-3/35594018 та 14.03.2012 №46/23-3/35594018.

Зокрема ці Акти, якраз і використовувалися ОДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на їх підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних відносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагента, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 07 березня 2014 року.