Вирок № 37782307, 18.02.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2910/13-к

Номер провадження 11-кп/786/158/14

Категорія: ч.2 ст.286 КК України Т.З. Головуючий у 1-й інстанції Чернюк В. Д.

Доповідач ап. інст. Нізельковська Л. В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі

головуючого - Нізельковської Л.В.

суддів - Куліша В.М., Кисіля А.М.

при секретарі - Костюченко М.В.

за участю прокурора - Гомлі О.В.

захисника - адвоката ОСОБА_2,

законного представника потерпілого - ОСОБА_3,

представника цивільного відповідача - ОСОБА_4,

обвинуваченого - ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, законного представника потерпілого на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року.

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Макіївка Донецької області, українець, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, перебуває у фактичному шлюбі, працюючий водієм Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, до покарання у виді 2 років виправних робіт за місцем роботи обвинуваченого з відрахуванням в дохід держави 10% із суми його заробітку без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_5:

на користь Фінансового управління Миргородської районної державної адміністрації в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого 2 088, 38 грн.

на користь Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської міської ради в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого 4 327, 99 грн.

Стягнуто з ВАТ НАСК „Оранта" на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування майнової шкоди 4 343, 57 грн. та 217, 17 грн. моральної шкоди, а всього - 4 560, 74 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 11 340 грн.

В іншій частині позовних вимог потерпілого відмовлено.

Вирішено питання про речові речові докази.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що він 07.08.2013 року, близько 17.00 год., керуючи автомобілем „Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1, по вул.Гоголя в м.Миргород Полтавської області та, здійснюючи рух повз парк „Дружба", при задовільних дорожніх і погодних умовах, порушив вимоги пунктів 12.4, 12.9 „б" Правил дорожнього руху України, перевищивши дозволену максимальну швидкість руху в населеному пункті, внаслідок чого допустив зіткнення з малолітнім ОСОБА_6, який на велосипеді перетинав проїзну частину вулиці справа наліво відносно напрямку руху автомобіля під керуванням обвинуваченого.

В результаті зіткнення потерпілому завдано тяжкі тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку середнього ступеню тяжкості, перелому потиличної кістки з переходом на основу черепа, на задню і передню ямки основи черепа з гемо синусом правої основної пазухи, множинних забійних ран скроневої ділянки, шиї, підборіддя, вушної раковини, лівого плечового суглоба.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та вказати, що витрати на залучення експерта в сумі 734,16 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь держави.

Законний представник потерпілого ОСОБА_3 за змістом апеляційної скарги просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України до позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами та стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 40 000 грн.

Інші учасники судового провадження вирок не оскаржили.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, потерпілу та прокурора, які підтримали апеляційні скарги, обвинуваченого та його захисника, які проти задоволення апеляційних скарг заперечували, представника цивільного відповідача, який вважав вирок суду першої інстанції законним та при вирішенні апеляційних скарг покладався на розсуд суду, перевіривши доводи апелянтів та матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення в повному обсязі, а апеляційна скарга законного представника потерпілого - до часткового задоволення з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, доведена доказами, що були ретельно перевірені у судовому засіданні та отримали належну оцінку. Дії обвинуваченого вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України і апеляційні скарги з цього приводу не подавались.

Разом з тим, призначаючи покарання, суд не взяв до уваги вимоги ст. 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» і не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та наслідки, що настали.

Так, місцевий суд, призначаючи покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення права керування транспортними засобами, залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, не в повній мірі відшкодував заподіяну потерпілому шкоду. Також суд не врахував конкретні обставини справи, а саме, те, що обвинувачений грубо порушив Правила дорожнього руху, значно перевищивши в межах міста дозволену швидкість руку, тим самим свідомо наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху, і це потягло за собою спричинення тяжких тілесних ушкоджень малолітньому потерпілому.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість призначення покарання у виді виправних робіт без призначення додаткового покарання не відповідає вимогам закону та призначене покарання є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначення покарання скасувати з постановленням нового вироку.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про можливість застосування при призначення покарання положень ст. 69 КК України і призначення більш м'якого виду основного покарання, ніж передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого, порушення потерпілим Правил дорожнього руху, що також вплинуло на настання дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами. Саме таке покарання буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів апеляційної скарги про невірне визначення суми моральної шкоди, то ці доводи законного представника потерпілого також є обгрунтованими та підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цих вимог суд першої інстанції не дотримався та визначив суму моральної шкоди 11340 гривень, яка є явно несправедливою та не відповідає глибині душевних і фізичних страждань, спричинених потерпілому неправомірними діями обвинуваченого, тяжкості вимушених змін у його житті, пов'язаних з необхідністю лікування, час та зусилля, які ОСОБА_6 необхідно витратити для відновлення попереднього стану. Враховуючи викладене, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів визначає розмір моральної шкоди в сумі 40000 гривень. При цьому колегія зараховує у суму відшкодування мооральної шкоди сплачені обвинуваченим 10 000 гривень згідно розписки від 27.12.2013, присудивши остаточно до стягнення 30 000 гривень.

Доводи прокурора про необхідність стягнення із обвинуваченого на користь держави витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, є слушними, оскільки відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого усі документально підтверджені витрати на користь держави.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити повністю, апеляційну скаргу законного представника потерпілого задовольнити частково.

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року відносно ОСОБА_5 в частині призначення покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді трьох років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.

В частині вирішення цивільного позову та розподілу процесуальних витрат вирок змінити.

Збільшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнувши з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 30 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати, пов'язані із проведенням автотехнічної експертизи, в сумі 734,16 грн.

В іншій частині залишити вирок без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили негайно з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

СУДДІ :

Нізельковська Л.В. Куліш В.М. Кисіль А.М.