Рішення № 37780331, 20.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2679/14 20.03.14

За позовом підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ "Трейдінг Ко"

до Українського інституту експертиз сортів рослин

третя особа філія Українського інституту експертиз сортів рослин в особі Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин

про стягнення 17 232,02 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Ференц О.З. (дов. № 9400 від 09.07.13)

Від відповідача Сіренко А.М. (дов. №15-12-12-7/1191 від 05.03.14)

Від третьої особи Шніпова М.О.(дов. № 52 від 25.02.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору з перевезення вантажів автомобільним транспортом № Ф 5013 від 19.08.2013 в розмірі 17 232,02 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.02.2014 порушено провадження у справі №910/2679/14 та призначено до розгляду на 06.03.2014.

06.03.2014 в судовому засіданні оголошено перерву на 20.03.2014 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 20.03.2014 прибули представники позивача, відповідача та третьої особи, дали пояснення по справі та подали додаткові докази.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, а саме в сумі основного боргу в розмірі 15 970,00 грн., в іншій частині позову відповідач просив відмовити у зв'язку з невірним розрахунком позивачем сум 3% річних, інфляційних збитків та пені.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між підприємством із 100 % іноземним капіталом «ААЗ Трейдінг Ко» (надалі - позивач, перевізник за договором) та Українським інститутом експертизи сортів рослин(надалі - відповідач) в особі філії Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин (надалі - третя особа, замовник за договором) укладено договір з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 19.08.2013 № Ф 5013 (надалі - договір).

Згідно п.1.1. договору позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу на підставі прийнятої ним для виконання заявки та/або товарно-транспортної накладної (ТТН) третьої особи, з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу, а третя особа зобов'язалася сплачувати за перевезення вантажу плату.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, кількість місць вантажу, його задекларована (оголошена) цінність, пункт відправлення, пункт одержання, відомості про замовника та відомості про вантажоодержувача (номер договору; назва організації; код за ЄДРПОУ; П.І.Б., паспортні дані особи уповноваженої на отримання вантажу та інші дані), зазначаються замовником у заявках (ТТН).

Розділом 2 договору встановлено наступне:

1. Перевезення вантажів, виконуються перевізником лише на підставі письмових заявок (ТТН), що подає замовник не пізніше 12-ої години дня, що передує дню перевезення.

Заявка (ТТН) надсилається у робочі дні та робочі години з 9-00 по 18-00.

2. У разі термінового перевезення вантажів за згодою перевізника замовник подає заявку (ТТН) в той самий день.

3. За узгодженням із перевізником заявка (ТТН) на перевезення вантажів може бути подана електронною поштою із повідомленням усіх потрібних відомостей.

4. Приймання вантажу до перевезення, завантаження та розвантаження вантажу, перевезення вантажу, а також видача вантажу здійснюються за взаємною домовленістю обох сторін з урахуванням вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363), Статуту автомобільного транспорту УРСР (затв. Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 № 401), Правил надання послуг з перевезення вантажів, багажу та поштових відправлень, діючих на підприємстві та інших нормативно-правових актів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання взятих на себе зобов'язань щодо перевезення вантажів третьої особи, здійснив дані перевезення у серпні та вересні 2013 року, а третя особа прийняла дані перевезення, що підтверджено відповідними Актами виконаних робіт від 29.08.2013 та 23.09.2013.

Також в цих Актах зазначено, що перевезення були виконанні якісно та у повному обсязі, а також що:

1. вартість роботи з надання транспортних послуг (транспортування, зберігання вантажу і інших послуг) замовлених на серпень місяць становить 3 750 ( три тисячі сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, крім того ПДВ 20 % - 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, загальна вартість робіт становить 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок;

2. вартість роботи з надання транспортних послуг (транспортування, зберігання вантажу і інших послуг) замовлених на вересень місяць становить 9 558 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 33 копійки, крім того ПДВ 20 % - 1 911 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять) гривень 67 копійок, загальна вартість робіт становить 11 470 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят) гривень 00 копійок.

На підставі підписаних та скріплених печатками Актів виконаних робіт від 29.08.2013 та 23.09.2013 позивач виставив третій особі відповідні рахунки № 31967-Б на суму 4500,00 грн. та № 32331-Б на суму 11470,00 грн.

Третя особа, згідно п. 3.1.4. договору, зобов'язується здійснювати оплату фактично наданих послуг в обсягах та в строк, передбачених цим договором.

Але, всупереч взятих на себе зобов'язань щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажів, третьою особою, станом на день розгляду справи не здійснено оплати за перевезення вантажу у серпні та вересні 2013 року і як наслідок виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 15 970 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят) гривень.

Матеріали справи свідчать, що позивач належно виконав взяті на себе зобов'язання по договору, а саме вантаж доставляв отримувачу вчасно в повному обсязі та без ушкоджень. Про це свідчать товарно-транспортні накладні в кількості 143 штуки (копії в матеріалах справи).

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані товарно-транспортні накладні позивач надав суду і суд їх приймає у якості належних та допустимих доказів виконання перевезення позивачем.

Однак, ні третя особа ні відповідач не оплатили надані позивачем послуги.

Відмова в оплаті - є відмовою у виконанні взятих на себе за договором зобов'язань, а це порушення умов договору і прав позивача на отримання узгоджених сум зобов'язання, що зумовило звернення останнього до суду із вимогою про зобов'язання примусово сплатити суми грошового зобов'язання.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед відповідачем за порушення договору в частині оплати отриманих послуг у розмірі 15 970,00 грн.

Внаслідок укладення договорів-заявок між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому основну заборгованість в розмірі 15 970,00 грн. визнав та не заперечував проти її стягнення.

Отже, факт порушення відповідачем договірних умов належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу надані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 970,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 855,93 грн.

Матеріали справи свідчать, що третьою особою були вчасно подані платіжні доручення до Головного управління державної казначейської служби України в Київській області (далі ГУ ДКСУ у Київській області).

Третя особа зверталась з листами від 16.09.2013 №531, 28.10.2013 №919 до ГУ ДКСУ у Київській області з проханням надати пояснення щодо затримки по оплаті за платіжними дорученнями від 30.08.2013 № 17 та від 25.09.2013 №18.

ГУ ДКСУ у Київській області надано листи - відповіді від 17.10 2013 №09-04/698-6542, 26.11.2013 № 09-04/849-7682 про те, що з метою уникнення соціальної напруги протягом IV кварталу 2013 року забезпечують виконання захищених статей видатків бюджету, а саме виплату заробітної плати, стипендії, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, продуктів харчування, медикаментів тощо.

Таким чином, основною причиною затримки оплати боргу є затримання перерахунку коштів ГУ ДКСУ у Київській області. Тобто затримання перерахунку коштів позивачу сталося не з вини третьої особи чи відповідача.

Суд враховує, що стягнення пені у зазначеному розмірі призведе до погіршення й так важкого фінансово-економічного стану відповідача, і як наслідок до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету, тощо, в зв'язку з чим суд зменшує розмір пені до 100 грн.

Господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансово-економічний стан підприємства, враховуючи відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання через невчасне його фінансування ГУ ДКСУ у Київській області, прийшов до висновку про обґрунтованість зменшення розміру пені у зв'язку з наступним:

Оскільки, всі сторони є суб'єктами господарювання, при вирішенні питання про стягнення пені, суд керувався положеннями Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 231 ГК України, у разі якщо порушення строків виконання зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Матеріалами справи доведено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору.

Позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 статті 83 чинного Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; це ж питання врегульовано і в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання через невчасне його фінансування ГУ ДКСУ у Київській області, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання по договору, до 100 грн. В решті частини стягнення пені суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 197,52 грн. та інфляційні збитки в розмірі 208,57 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом встановлено, що позивач нарахував три відсотки річних та інфляційні збитки з 01.09.2013 та з 24.09.2013 відповідно, однак суд не погоджується з таким розрахунком у зв'язку з наступним:

Відповідно до п.4.6 Договору Замовник протягом 7 днів, з моменту отримання рахунку-фактури, зобов'язаний здійснити оплату, шляхом перерахування визначеної суми на поточний рахунок Перевізника.

Замовник 29.08.2013 одержав рахунок № 31967-Б та 23.09.2013 рахунок № 3233 1 -Б. тому, з урахуванням 7 днів три відсотки та інфляція мають обчислюватись з 05.09.2013 та 30.09.2013 відповідно.

Судом самостійно здійснено розрахунок 3-х відсотків річних, які становлять:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів450005.09.2013 - 14.02.20141633 %60.29Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів1147030.09.2013 - 14.02.20141383 %130.10Таким чином, загальна сума 3% річних складає 190.39 грн.

Сума інфляційних збитків нарахована судом за період з 05.09.2013 та 30.09.2013 відповідно відповідає сумі нарахованій позивач, оскільки нарахування здійснюється не за кожен день а за місяць.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 190,39 грн. та інфляційні збитки в розмірі 208,57 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ "Трейдінг Ко" задовольнити частково.

2. Стягнути з Українського інституту експертиз сортів рослин (03041, м. Київ, вул. Генерала Родімцева, буд. 15, код ЄДРПОУ 00488332) на користь підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ "Трейдінг Ко" (03062, м. Київ, Святошинський район, вул. Чистяківська, буд. 30, код ЄДРПОУ 21622958) основну заборгованість в розмірі 15 970(п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 00 коп., 190(сто дев'яносто) грн. 39 коп. 3% річних, 208(двісті вісім) грн. 57 коп. інфляційних збитків, 100(сто) грн. 00 коп. пені, судовий збір в сумі 1 746(одна тисяча сімсот сорок шість) грн. 06 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 24.03.2014