Ухвала суду № 37774119, 20.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-16185/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління юстиції у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у місті Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належить при звільнені, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління юстиції у місті Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належить при звільнені, стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, під час звільнення позивача не здійснено повний розрахунок, не виплачено грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку в 2010 році, що було підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року. На думку позивача, оскільки повний розрахунок проведено лише 31.08.2012 року, відповідач зобов'язаний відповідно до статті 117 КЗпП України виплатити середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 30.08.2011 року, наступного дня за днем пред'явлення вимоги про виплату належних сум, до дня фактичного розрахунку. Також вважає, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у позбавленні його протягом тривалого часу на вільне володіння та розпорядження своїм майном, призвело до нервування, пригнічення, відчуття безпорадності від свавілля суб'єкта владних повноважень. Крім того, пояснив, що ним пропущено строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, позаяк з аналогічними позовними вимогами він звертався до загального суду на підставі Цивільного процесуального кодексу України. Уточнив позовні вимоги та просив суд визнати бездіяльність Головного управління юстиції у м.Києві у порушенні строків розрахунку при звільненні та затримки виплати сум, належних при звільненні неправомірною; стягнути з Головного управління юстиції у м.Києві на його користь середній заробіток за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, зокрема з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року, що становить 251 робочий день, у сумі 24 864 грн. 06 коп.; стягнути моральну шкоду у розмірі 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34691374) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, зокрема з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року, що становить 251 робочий день, у сумі 24550,31 грн. (двадцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень 31 коп.).

В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Також, не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Наказом Головного управління юстиції у місті Києві від 22 серпня 2011 року №1485/03 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 22 серпня 2011 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, зобов'язано управління фінансового забезпечення виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 18 березня 2010 року до 17 березня 2011 року у кількості 29 календарних днів та за період роботи з 18 березня 2011 року до 22 серпня 2011 року у кількості 13 днів.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до Головного управління юстиції у місті Києві з заявами від 23 серпня 2011 року та від 25 серпня 2011 року, в яких просив провести повний розрахунок. Вказані листи отримані відповідачем 29 серпня 2011 року, що підтверджується копіями рекомендованих повернень з відмітками про отримання.

Спірні відносини виникли з приводу порушення Головним управлінням юстиції у місті Києві законодавства про оплату праці та стягнення компенсації з підстав передбачених статтями 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі № 6-15цс13.

Як вже зазначалось, позивач наступного дня після звільнення, тобто 23 серпня 2011 року, звернувся до відповідача з листом (отриманий відповідачем 29 серпня 2011 року) з вимогою, в тому числі здійснити повний розрахунок. У зв'язку з непроведенням повного розрахунку позивач звернувся до суду з вимогами, зокрема про: визнання протиправними дій Головного управління юстиції міста Києва з не зазначення в пункті 2 наказу про звільнення від 22 серпня 2011 року № 1485/03 кількості календарних днів не використаної соціальної відпустки, за які повинні були виплатити компенсацію при звільненні; зобов'язання Головного управління юстиції міста Києва внести зміни до пункту 2 наказу від 22.08.2011 року №1485/03 про звільнення позивача, зазначивши у пункті 2 кількість календарних днів не використаної ним соціальної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року в справі №2а-13079/11/2670 визнано протиправними дії Головного управління юстиції в місті Києві по незазначеною у пункті 2 наказу від 22.08.2011 року №1485/03 про звільнення ОСОБА_2 кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2010 рік, зобов'язано Головне управління юстиції в місті Києві внести зміни до пункту 2 наказу від 22.08.2011 року №1485/03 про звільнення ОСОБА_2 із зазначенням кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки у 2010 році, за які повинна бути виплачена грошова компенсація при звільненні. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у 2010 році набув право на соціальну додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. У разі звільнення, незалежно від підстав, працівнику має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпустки згідно зі статтею 24 Закону України "Про відпустки".

Зазначеною постановою суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині, визнано протиправними дії Головного управління юстиції в місті Києві по незазначенню у пункті 2 наказу від 22 серпня 2011 року № 1485/03 про звільнення ОСОБА_2 кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2010 рік, зобов'язано Головне управління юстиції в місті Києві внести зміни до пункту 2 наказу від 22 серпня 2011 року №1485/03 про звільнення ОСОБА_2 із зазначенням кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки у 2010 році, за які повинна бути виплачена грошова компенсація при звільненні.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, наведені обставини, встановлені постановою суду від 14 червня 2012 року в справі №2а-13079/11/2670 мають преюдиційне значення для вирішення даної справи та доказуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо протиправної невиплати відповідачем у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України всіх виплат, які йому належали під час звільнення, а саме - 264,98 грн. компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку в 2010 році.

З огляду на те, що вимогу про проведення повного розрахунку відповідач отримав 29 серпня 2011 року, то відповідно до статті 116 КЗпП України він зобов'язаний був провести розрахунок з позивачем на наступний день після отримання вимоги, тобто 30 серпня 2011 року. Судом першої інстанції встановлено, що повний розрахунок відповідачем проведено на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року в справі №2а-13079/11/2670 лише 31 серпня 2012 року.

Таким чином, час затримки повного розрахунку з урахуванням положень статей 116, 117 КЗпП України становить з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року.

Вирішуючи адміністративну справу в частині розрахунку суми, яка підлягає стягненню на користь позивача необхідно врахувати наступне.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року у справі № 2а-16185/12/2670 та направляючи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 31 жовтня 2013 року зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежили право позивача на судовий захист, делегувавши свої повноваження відповідачу та зобов'язавши відповідача провести нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виплати невикористаної додаткової відпустки у 2010 році, за період з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням істотності суми заборгованості (264,98 грн.) у відношенні до середньої заробітної плати ОСОБА_2, у спосіб, встановлений судом у мотивувальній частині.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась із тим, що час затримки повного розрахунку з урахуванням положень статей 116, 117 КЗпП України становить з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року.

Проте, зазначили, що судами не вказано, чому не підлягає стягненню конкретний розмір середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку.

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

На виконання приписів ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року судом витребувано довідку про середню заробітну плату позивача на час звільнення.

Відповідачем на вимогу суду надано довідку від 04 грудня 2013 року, згідно якої з урахуванням всіх постійних виплат, середня заробітна плата на момент звільнення становить 2005,18 грн.

Матеріали справи свідчать, зокрема, службова записка начальника відділу організації оплати праці Управління фінансового забезпечення та звітності, що середня заробітна плата позивача на момент звільнення становить 2005,18 грн., середньоденна заробітна плата позивача становить - 97,81 грн.; пропорційна премія - 1261,00 грн.

При цьому, враховуючи надані відповідачем довідки про середню заробітну плату позивача та з урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, суд першої інстанції встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 97,81 грн.

Як встановлено, кількість робочих днів з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року становить 251 днів.

За таких обставин, відшкодування за час затримки розрахунку складає 97,81 грн.*251= 24550,31 грн.

При цьому, необґрунтованими є доводи позивача про необхідність стягнення з відповідача на його користь відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 24864,06 грн. із розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 99,06 грн. тому відхиляються судом.

Також, посилання відповідача про здійснення повного розрахунку шляхом сплати компенсації за додаткову відпустку за 2010 рік як батьку, який виховує неповнолітніх дітей у зв'язку з тривалим перебуванням матері в лікувальному закладі у кількості 5 календарних днів у сумі 264,98 грн. не можливо врахувати, оскільки таких позовних вимог не заявлено.

З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року, підлягає частковому задоволенню у розмірі 24550,31 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року є достатнім та належним захистом порушеного права позивача, а відтак вимога про визнання бездіяльності Головного управління юстиції у м.Києві у порушенні строків розрахунку при звільненні та затримки виплати сум, належних при звільненні неправомірною не підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу, про стягнення 100,00 грн. моральної шкоди. Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди позивач вказав, що внаслідок протиправних дій відповідача він тривалий час був позбавлений права на вільне володіння та розпорядження своїм майном, протиправні дії відповідача позбавили його на тривалий час спокою, призвели до знервованості та пригніченості, за час судових тяганин він відчув безпорадність від свавілля суб'єкта владних повноважень.

Крім цього, вирішуючи адміністративну справу в частині стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди, тому зазначена позовна вимога також не підлягає задоволенню.

За висновком суду, позивачем не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди відповідачем, а також заявлений розмір моральної шкоди. При цьому взято до уваги, що предметом даного позову є стягнення компенсації за період затримки повного розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

За таких обставин у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 100,00 грн. моральної шкоди позивачу слід відмовити.

Крім цього, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року звернено увагу на те, що вимоги про стягнення середнього заробітку мають бути заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, проте судами належним чином не було перевірено, який саме публічно-правовий спір існує між позивачем та відповідачем, які дії чи бездіяльність відповідача позивач вважає незаконними чи протиправними.

Дослідивши зазначене питання, необхідно зазначити таке.

Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково суб'єктом владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, та мають владний управлінський характер.

З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, конкретизовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Таким чином, суд вважає, що спірні правовідносини щодо протиправної невиплати відповідачем у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, всіх виплат, які належали під час звільнення із державної служби позивачу, виникли у проходженням позивачем публічної служби. Відтак зазначена адміністративна справу підсудна адміністративному суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління юстиції у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 25 березня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 20 березня 2014 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.