Ухвала суду № 37773556, 20.03.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

з участю ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Путильської селищної ради, третя особа на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» про визнання незаконним рішення виконавчого комітету селищної ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на ? частину його та поділ його в натурі, -

встановила:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Путильської селищної ради, третя особа на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» про визнання незаконним рішення виконавчого комітету селищної ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на ? частину житлового будинку та виділ її в натурі.

В позовній заяві посилалася на те, що 27 грудня 1982 року уклала шлюб з ОСОБА_3 Даний шлюб зареєстрований у виконкомі Киселицької сільської ради Путильського району, актовий запис №21.

№22-ц/794/458/14р. Головуючий у 1 інстанції Проскурняк С.П.

Категорія 2/5 Доповідач Перепелюк Л.М.

За час проживання в шлюбі, на спільні кошти, вони побудували житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1. Під час шлюбу вони постійно працювали, заробляли кошти, які вкладали в будівництво житлового будинку.

Позивачка вважає, що даний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та ділиться між ними в натурі.

Вважає, що їй належить ? частина вищевказаного будинку. Свою частку в будинку вона бажає виділити в натурі.

Не дивлячись на те, що будинок є їхньою спільною власністю, згідно заяви відповідача ОСОБА_3 виконком Путильської селищної ради 17 липня 2008 року прийняв рішення за №118/07 про оформлення права власності на спірний будинок за останнім.

На підставі даного рішення відповідачу видано свідоцтво про право власності від 08.09.2008 року на житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.

Вказане рішення, на думку позивачки, повинно бути визнане незаконним, а свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане на ім'я ОСОБА_3 частково недійсним, оскільки йому належить не цілий будинок, а лише ? частина його.

Також вказує, що вона з відповідачем припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства 20 жовтня 1993 року, але вона деякий час проживала в спірному будинку, а коли перейшла проживати в батьківський будинок не втрачала зв'язок з господарством, постійно навідувалась, обробляла земельну ділянку біля будинку, зареєстрована в ньому, а тому вважала, що її право не порушено.

Просила суд визнати незаконним рішення виконкому Путильської селищної ради №118/07 від 17 липня 2008 року про оформлення права власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та скасувати дане рішення.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1.

Визнати, що нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на ? частину вказаного майна, придбаного під час шлюбу, а саме на ? частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та господарських споруд, що розташований в АДРЕСА_1, та виділити їй вказану частину в натурі. Визнати за відповідачем право власності на 1/2 частину вищевказаного нерухомого майна та виділити йому вказану частину в натурі.

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2013 року в позові відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та на підставі поданих сторонами доказів.

Судом встановлено, що 27 грудня 1982 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_3, даний шлюб зареєстрований у виконкомі Киселицької сільської ради Путильського району, актовий запис №21.

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 18 лютого 1987 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між сторонами розірвано.

Зазначеним рішенням встановлено, що сторони, починаючи з 1986 року разом не проживають та не ведуть спільне господарство. Тому, з врахуванням наведеного, суд першої інстанції на підставі вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, яка передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, зробив правильний висновок , що зазначена вище обставина, встановлена рішенням суду і не підлягає доказуванню.

У період, коли сторони фактично разом не проживали, рішенням Киселицької сільської ради за №3/37 від 21 березня 1986 року надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 на нововідведеній колгоспом земельній ділянці розміром 0,07 га між сусідами ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Згідно погосподарської книги №6 Киселицької сільської ради у будинку, особовий рахунок якого №667, зареєстрований лише відповідач ОСОБА_3, який у 1986 році виписався із господарства матері позивачки- ОСОБА_8, а позивачка залишилась там проживати.

Також встановлено, що, відповідно до довідки Киселицької сільської ради №1598 від 18.07.2013 р. на час будівництва спірного будинку сторони спільно не проживали, оскільки позивачка ОСОБА_1 з дітьми залишилась проживати у будинку своєї матері ОСОБА_8, а відповідач вибув з цього господарства.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що будівництво спірного будинку АДРЕСА_1 проводилось ОСОБА_3 за власні кошти та не є спільним майном подружжя.

Ця обставина підтверджується також долученими позивачкою ОСОБА_1 до справи квитанціями, згідно яких шифер, цегла, лісоматеріали придбавались ОСОБА_3, плату за земельну ренту та плату за землю здійснював також відповідач ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст. 22 КЗпШС УРСР (1969 року, який діяв до 1 січня 2004 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ч.2 ст. 28 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Як вбачається з матеріалів справи, сімейні відносини у сторін, виникли і продовжувалися між сторонами до набрання чинності СК України (розірвання шлюбу зареєстровано у РАГСі 20.10.1993 р.), а тому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосувати Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, який діяв до 1 січня 2004 року.

Відповідно до п.2 роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво виникають на визначення моменту виникнення (набуття ) права власності

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації- з моменту такої реєстрації.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво спірного будинку було розпочато відповідачем ОСОБА_3 в той час, коли позивачка ОСОБА_1 разом з ним не проживала і не вела з ним спільного господарства, хоча певний період знаходилась у шлюбі, а завершено в 2008 році, після чого житловий будинок з надвірними будівлями здано в експлуатацію і отримано свідоцтво про право власності на них, а будівництво ОСОБА_3 особисто велося більше 20 років.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання будинковолодіння спільним майном подружжя, оскільки позивачка не підтвердила належними та допустимими доказами того, що вона приймала участь в будівництві спірного будинку.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 взагалі не могла пояснити, в якому році розпочато будівництво спірного будинковолодіння, коли і які роботи проводились нею та відповідачем по зведенню будинку та надвірних будівель, коли закінчено повністю будівництво жилого будинку, кожного із надвірних будівель зокрема, а також, в який період часу вони проживали разом з відповідачем, що свідчить про те, що остання взагалі не приймала участі у будівництві спірного будинковолодіння, як це зазначав відповідач по справі ОСОБА_3

Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 надав суду наведені вище докази (рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 18 лютого 1987 року про розірвання шлюбу між сторонами, рішення Киселицької сільської ради від 21 березня 1986 року про надання дозволу на будівництво житлового будинку ОСОБА_3, погосподарська книга №6 Киселицької сільської ради, довідка Киселицької сільської ради №1598 від 18.07.2013 р.) на підтвердження тієї обставини, що спірне будинковолодіння є його особистою власністю.

Тому, правильним є також висновок суду про те, що як рішення виконавчого комітет сільської ради від 17.07.2008 р., так і видане на його підставі свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння на ім'я ОСОБА_3 від 08.09.2008 р. відповідають вимогам закону, оскільки єдиним власником будинковолодіння на момент їх прийняття та видачі є відповідач ОСОБА_3

Своє твердження про те, що суд першої інстанції не мотивував прийняттям одних і відхиленням інших доказів по справі, ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки рішення суду є вмотивованим з посиланням на норми матеріального права.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, апелянт не надала суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий:

Судді: