Ухвала суду № 37757617, 20.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 р.Справа № 820/10736/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Комарницького В.С.

представника відповідача Ковальчук Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/10736/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01.07.2013 року № 0000344200 та № 0000354200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року адміністративний позов ПАТ "Філіп Морріс Україна" - задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 01.07.2013 року № 0000354200.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 01.07.2013 року № 0000344200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 293859 (двісті дев'яноста три тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 99 коп., з яких: основний платіж - 235165 (двісті тридцять п'ять тисяч сто шістдесят п'ять) грн. 49 коп., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 58694 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яноста чотири) грн. 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Філіп Морріс Україна" скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.5, пп. 138.8.1 п. 138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200, «г» п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог, постанова суду першої інстанції не оскаржена.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 21.05.2013 р. по 07.06.2013 року фахівцями СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Філіп Морріс Україна" з питань дотримання податкового законодавства по правовим відносинам з ТОВ "Вавілон" з податку на прибуток за 2011 рік та податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 30.03.2011 року, ПП "Макфос-Сервіс" з податку на прибуток за 2011 та 2012 роки та податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 30.09.2011 року та з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року, ТОВ "Джаст Промо" з податку на прибуток за 2011 рік та податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, ТОВ "Екватор-Експрес" з податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, ФОП ОСОБА_3 з податку на прибуток за 2011 рік та податку на додану вартість за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

Результати перевірки оформлені актом № 344/42.0-10/00383231 від 14.06.2013 року, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: пунктів 201.4, 201.6 "г", 201.1, 201.10 статті 201, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит та занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 254265,19 грн., пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 134.1.1, пункту 134.1, статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.5, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 177428,37 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на підставі отримання актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача та актів про проведення перевірок контрагентів позивача.

Так, відповідно до акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вавілон", дане підприємство за місцезнаходженням відсутнє, в зв'язку з чим податковий орган зазначає, що документи щодо відображення операцій між позивачем та ТОВ "Вавілон" не можуть вважатись первинними з метою ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Відносно контрагента ПП "Макфос-Сервіс" відповідачем отримано акт перевірки Індустріальної МДПІ м. Харкова, яким досліджено постачальників даного підприємства відповідно до актів інших податкових інспекцій. Враховуючи акт перевірки ПП "Макфос-Сервіс" та надані до перевірки первинні бухгалтерські документи позивача, обсяги постачання ПП "Макфос-Сервіс" в частині використаних матеріалів не підтверджуються.

Відповідно до акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Екватор-Експрес", встановлено відсутність даного підприємства за місцезнаходженням, в зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок, що наявні у позивача документи по взаємовідносинам з ТОВ "Екватор-Експрес" не можуть вважатись первинними з метою ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також у зв'язку з отриманням акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва по ТОВ "Джаст Промо", яким встановлено факти відсутності об'єкта оподаткування та безпідставності складання податкових накладних, податковий орган вважає, що у позивача відсутні правові підстави для формування податкового кредиту за операціями з придбання ТМЦ, які фактично не відбулися.

На підставі висновків акту перевірки № 344/42.0-10/00383231 від 14.06.2013 року, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0000344200 від 01.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 322509 грн., з яких: основний платіж - 254265грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 68244 грн., та № 0000354200 від 01.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 213428,50 грн., з яких: основний платіж - 177428 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 36000,5 грн.

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками здійснення господарських операцій з контрагентами - ТОВ "Вавілон", ПП "Макфос-Сервіс", ТОВ "Екватор-Експрес" та ТОВ "Джаст Промо".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень від 01.07.2013 року № 0000354200 та № 0000344200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 293859 грн. 99 коп. з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Положеннями пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994, № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та устатті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Філіп Морріс) та ТОВ "Вавілон" (Роздрібний торговець) укладено угоду № В4040-40001161 від 01.04.2010 року, відповідно до предмету якої у відповідності до умов цієї угоди, Роздрібний торговець надасть Філіп Морріс послуги по розміщенню матеріалів та/або обладнання Філіп Морріс в пункті торгівлі, а також зобов'язується виконувати інші умови цієї угоди за винагороду Філіп Морріс (т. 1 а.с. 144-146).

Факт виконання умов угоди підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: актом виконаних робіт № 00087927, податковою накладною № 87929 від 10.01.2011 року (т. 1 а.с. 160-161).

Крім того, факт виконання угоди підтверджується наявними в матеріалах справи додатками до угоди та планами розміщення до угоди (т. 1 а.с. 147-159).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується копією платіжного доручення № 626323 від 24.03.2011 року (т. 1 а.с. 162).

Крім того, між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Замовник) та ПП "Максоф-Сервіс" (Виконавець) укладено договір № S07-091 від 26.11.2007 року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує роботи згідно офіційним замовленням Замовника, які є невід'ємною частиною договору (т. 1 а.с. 163-165).

23 липня 2009 року між ТОВ "Філіп Морріс Україна" з ПП "Максоф-Сервіс" укладено додаткову угоду № 1 до договору № S07-091 від 26.11.2007 року, відповідно до пункту 1 якої, строк дії договору продовжується на наступний 1 рік, і так кожен рік, якщо жодна з сторін не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, не пізніше, як за 30 днів до дати закінчення строку дії договору (т. 1 а.с. 166).

Факт виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: актами здачі прийняття робіт та податковими накладними (т. 1 а.с. 167-196).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та рахунків-фактур (т. 1 а.с. 197-213, т. 2 а.с. 1-3).

21.10.2009 року між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Покупець) та ТОВ "Джаст Промо" (Постачальник) укладено договір № G09-035К, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується за завданням Покупця виготовити та поставити продукцію, а Покупець зобов'язується оплатити продукцію, виготовлену та поставлену належним чином (т. 2 а.с. 4-8).

Крім того, 21 жовтня 2009 року між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Замовник) та ТОВ "Джаст Промо" (Виконавець) укладено договір № S09-056К, відповідно до умов якого Замовник замовляє, а Виконавець бере на себе обов'язок надавати послуги та виконувати роботи Замовника (т. 2 а.с. 9-11).

Факт виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: актами здачі прийняття робіт, видатковою накладною, прибутковим ордером та податковими накладними (т. 2 а.с. 12-23).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та рахунків-фактур (т. 2 а.с. 24-33).

16.06.2012 року між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Замовник) та ТОВ "Екватор-Експрес" (Перевізник) укладено договір перевезення № PMU/12-035 відповідно до умов якого Перевізник зобов'язується автомобільним транспортом у відповідності до заявок замовника доставити довірений йому Замовником вантаж до пункту (ів) призначення та видати його Вантажоотримувачеві, а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену цим договором плату (т. 2 а.с. 35-39).

Факт виконання умов договору перевезення підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: актами здачі прийняття робіт та податковими накладними (т. 2 а.с. 43-110).

Також в підтвердження виконання умов договору перевезення позивачем надано до суду копії товарно-транспортних накладних (т. 2 а.с. 168-222, т. 3 а.с. 1-101).

Оплата за надані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та рахунків-фактур (т. 2 а.с. 111-167).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що договірні правовідносини між ПАТ "Філіп Морріс Україна" та його контрагентами - ТОВ "Вавілон", ПП "Максоф-Сервіс", ТОВ "Джаст Промо", ТОВ "Екватор-Експрес" оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту. Колегія суддів зауважує, що зазначені висновки відповідача ґрунтуються виключно на підставі актів перевірок контрагентів позивача - ТОВ "Вавілон", ПП "Максоф-Сервіс", ТОВ "Джаст Промо", ТОВ "Екватор-Експрес", отриманих від податкових органів за місцем реєстрації вказаних суб'єктів господарювання, згідно яких, зокрема, встановлено основних фондів (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: складські, виробничі приміщення, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, не знаходження платників за місцезнаходженням, відсутність реального характеру господарських операцій по ланцюгу постачання.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу, оскільки вищезазначені обставини не підтверджені належними доказами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 138-146, 198-200 Податкового кодексу України, для обчислення оподатковуваного прибутку платника податку приймаються документально підтверджені витрати платника, які пов'язані з отриманням оподатковуваного прибутку. Для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). дійсності.

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач, зазначаючи про відсутність ТОВ "Вавілон" за місцезнаходженням, станом на момент виписки на адресу позивача податкової накладної № 87929 від 10.01.2011 року, посилається на відомості серпня-вересня 2011 року. Також, зазначаючи про відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Екватор-Експрес", відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про незнаходження підприємства за податковою адресою від 15.03.2013 року № 666/22.8/37449850, при цьому не зважаючи на ту обставину, що господарські відносини між позивачем та ТОВ "Екватор-Експрес" відбувались у 2012 році.

З приводу доводів апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не надано ТТН-1 по взаємовідносинах з ПП "Максоф-Сервіс", ТОВ "Вавілон" та ТОВ "Джаст Промо", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що між ПАТ "Філіп Морріс Україна" та ПП "Максоф-Сервіс", ТОВ "Вавілон" у перевіряємому періоді здійснювались господарські операції за договорами про надання послуг та підряду, а тому обов'язок по складанню товарно-транспортних накладних у сторін спірних правочинів відсутній.

Крім того, як встановлено під час судового розгляду справи, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС в повному обсязі досліджено обставини господарської діяльності ПАТ "Філіп Морріс Україна" за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року та первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, при проведенні документальної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт № 42/42-01/00383231. На підставі висновків даного акту планової перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачу були визначені грошові зобов'язання. Зазначені обставини не заперечуються сторонами у справі, а тому в силу приписів ч. 3 ст. 72 КАС України не підлягають додатковому доказуванню.

Тобто, реальність господарських операцій ПАТ "Філіп Морріс Україна" з його контрагентами та правомірність формування позивачем валових витрат за період І-ІІІ квартал, а також податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 30.09.2011 року вже були предметом попередньої планової перевірки ПАТ "Філіп Морріс Україна".

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями Податкового кодексу України передбачено проведення повторної перевірки платника податку з тих же самих питань за той же самий період лише у випадку, коли органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України).

При цьому, рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналогічні підстави проведення повторної перевірки визначені п. 4 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 "Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності": "вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише в тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності в разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови".

У даному випадку щодо підстав документальної невиїзної перевірки Товариства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року посилання на службове розслідування або кримінальну справу відсутнє та відсутній наказ Державної податкової служби України.

Відтак, оскільки у законах України не передбачається обов'язку податкових органів проводити повторні перевірки за той же самий період, то визначення податкових зобов'язань за результатами такої перевірки є неправомірним.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 року № 0000354200 та № 0000344200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 293859 грн. 99 коп., прийняті відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року, в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Філіп Морріс Україна", відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/10736/13-а в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2014 р.