Рішення № 37755625, 24.01.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 2-610/11 Номер провадження 22-ц/775/95/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Агєєва О.В., Гапонова А.В.

при секретарі Стрижак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про виділення майна із спільної часткової власності, стягнення компенсації різниці вартості майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення компенсації вартості нерухомого майна, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 19.07.03р. по 08.02.10р. вона знаходилась у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 01.12.04р. між ОСОБА_2 і матір`ю позивачки ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1. 08.02.10р. шлюб між сторонами було розірвано, після чого, через погіршення стосунків проживання з відповідачем у спірний квартирі, ОСОБА_1 разом із дитиною проживали у матері позивачки. Рішенням Вугледарського міського суду від 25.11.10р. встановлено право власності кожного з подружжя на 1/2 частки у спірний квартирі. Враховуючи неможливість досягнення з відповідачем угоди щодо поділу майна, просила суд виділити їй АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності; стягнути з неї на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості його частки у спірній квартирі, а також, стягнути з неї на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму залишку по кредиту.

В листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що кредитні кошти повернуті ним повністю після ухвалення судом рішення про поділ спільного сумісного майна, тому вони не є спільною сумісною власністю, проти проживання ОСОБА_1 та їх доньки в спірній квартирі він не заперечує, але, зазначаючи, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з власної ініціативи не мешкає у спірному приміщенні, є співвласником іншого житла, на відміну від нього, просив (з урахуванням уточнених позовних вимог), стягнути з нього на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості належної їй 1/2 частки у АДРЕСА_1; припинити право власності ОСОБА_1 на1/2 частку спірної квартири та визнати за ним право власності на АДРЕСА_1 (а.с.44, 45, 110-112).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ КБ «ПриватБанк» про виділення майна із спільної часткової власності, стягнення компенсації різниці вартості майна відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення компенсації вартості нерухомого майна, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі вартості 1/2 частки АДРЕСА_1 в розмірі 49 047грн. 00коп. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку спірної квартири та визнано за ОСОБА_2 право власності на цю частку та в цілому на спірну квартиру (а.с.161, 162).

Додатковим рішенням від 27 листопада 2013 року вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.182).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення та постановити нове про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог та задоволення її позовних вимог, пославшись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що при визначенні нею та внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні, вона виходила з вартості усього майна без врахування ремонтних робіт на балконі (скління балкону), яке було проведено нею за власні кошти; висновок суду про наявність у неї (апелянта) та відповідача за первісним позовом малолітніх дітей є незрозумілим, оскільки, як зазначає апелянт, ОСОБА_2 має дитину від іншого шлюбу; суд, зробивши висновок про те, що вона (апелянт) є співвласником АДРЕСА_4, не прийняв до уваги, що ОСОБА_2 має у спільній сумісній власності АДРЕСА_5, що було визнано ОСОБА_2; суд в порушення норм процесуального права, задовольнивши клопотання її представника про витребування інформації щодо наявності у ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності квартири, не витребував дану інформацію; суд не прийняв до уваги, що їх сумісна дитини мешкає в спірній квартирі та не має іншого житла, тобто під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував інтереси дитини.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Апелянт ОСОБА_1 та її представник в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 19.07.03р. сторони зареєстрували шлюб, який 08.02.10р. розірвано, що вбачається з копії свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 08.02.10р., виданого відділом РАЦС Вугледарського міського управління юстиції (а.с.7).

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Судом також встановлено, що 01.12.04р. (під час шлюбу), ОСОБА_2, за кошти, отримані ним за кредитним договором № DOU0GF40000002 з ПАТ КБ «Приватбанк» у сумі 16 240грн. (а.с.24-26), придбав АДРЕСА_1, загальною площею 47,5кв.м., житловою площею 29,5кв.м. Свої зобов'язання по кредитному договору № DOU0GF40000002 від 01.12.04р. ОСОБА_2 виконав у повному обсязі і заборгованості станом 05.10.12р. не має, що підтверджується довідкою від 17.09.13р., наданої ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.150).

Рішенням Вугледарського міського суду від 25.11.10р. за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку АДРЕСА_1 за кожним (а.с.9, 10).

За висновками будівельно-технічної експертизи від 30.05.12р., ринкова вартість АДРЕСА_1 складає 98 094грн., вартість квартири без врахування ремонтних робіт на балконі - 81 073грн. (а.с.71-73).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів внесення на депозитний рахунок суду повної суми вартості 1/2 частки квартири у повному обсязі та пославшись на те, що сторони мають малолітніх дітей, при цьому ОСОБА_2 вимушений орендувати інше житло для проживання, через неможливість мешкання з колишньою дружиною на спірній житловій площі, а також послався на наявність у ОСОБА_1 разом з її матір'ю на праві власності іншої у квартири загальною площею 53,35кв.м.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, оскільки суд дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як зазначено вище, судом встановлено, що рішенням Вугледарського міського суду від 25.11.10р. за сторонами визнано право власності по 1/2 частині АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч.1 ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону. Судом не враховано, що сторонам спірна квартира належить на праві спільної часткової власності і їх частки є рівними. Не врахував, що спірна квартира є неподільною та ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження неможливості спільного володіння і користування даним нерухомим майном. Крім того, припинення права власності завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 та неповнолітній донці сторін. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими і рішення суду про задоволення вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні його позову.

Разом з тим, вимоги апелянта про скасування рішення суду про відмову у задоволенні її позову і ухваленні в цій частині нового рішення про задоволення первісного позову, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилалась на ст.ст.70, 71 СК України, які регулюють питання поділу майна подружжя, фактично ставлячи питання про припинення права власності на частку квартири відповідача ОСОБА_2

Між тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову послався в мотивувальній частині рішення на те, що позивач ОСОБА_1 не виконала в поновному обсязі вимог ч.2 ст.365 ЦК України - не внесла повної вартості 1/2 частки квартири на депозит суду.

Вказаний висновок суду не відповідає в повній мірі вимогам закону, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

При цьому колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 в порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України в суді також не довела, з наданням належних та допустимих доказів, наявності підстави (підстав) передбачених ст.365 ЦК України, необхідних для припинення права власності ОСОБА_2 на його частку спірної квартири.

Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1» задовольнити частково.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про виділення майна із спільної часткової власності, стягнення компенсації різниці вартості майна та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення компенсації вартості нерухомого майна, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Повернути ОСОБА_1 попередньо внесені нею за квитанцією № N04R233982 від 08 жовтня 2012 року на депозитний рахунок Вугледарського міського суду Донецької області, МФО 834016, р/с 37317004001000, ЄДРПОУ 26288796, грошові кошти у розмірі 40 536(сорок тисяч п`ятсот тридцять шість) гривень 50 копійок.

Повернути ОСОБА_2 попередньо внесені ним за квитанцією від 18 грудня 2012 року на депозитний рахунок Вугледарського міського суду Донецької області, МФО 834016, р/с 37317004001000, ЄДРПОУ 26288796, грошові кошти у розмірі 49 047(сорок дев`ять тисяч сорок сім) гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: