Постанова № 37754893, 18.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа № 906/1647/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Мухомеджанов Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі № 906/1647/13

за позовом ОСОБА_1 (м.Київ)

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (м.Новоград-Волинський)

2) фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору позики від 01.02.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_5 - директор; Філімончук Г.М. - дов. №92 від 28.11.2013р.;

відповідача - не з'явився;

Судом роз'яснено представникам сторони права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід складу суду не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі № 906/1647/13 (суддя Ляхевич А.А.) в позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (далі по тексту - відповідач 1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним договору позики від 01.02.2013р. - відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Житомирської області від 28.01.14р. у справі № 906/1647/13, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, вказаних у апеляційній скарзі, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним договір позики від 01.02.2013р. та застосувати до недійсного правочину принцип реституції.

Позивач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що по відношенню до укладеного договору позики від 01.02.2013р. з відповідачем 2 позивач є заінтересованою особою, оскільки надання безвідсоткових позик суперечить меті відповідача 1 та має вплив на розмір та строки виплати дивідендів. Укладеним договором було порушено корпоративні права позивача, як учасника товариства на управління товариством, а саме тим, що його було позбавлено права на управління діяльністю товариства шляхом прийняття необхідних рішень на загальних зборах учасників товариства, зокрема надання необхідного обсягу цивільної правоздатності щодо прийняття рішення директором, що перевищує 50% статутного капіталу товариства.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №906/1647/13 від 14 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження, справу призначено до слухання (а.с. 141).

ТОВ "Геозвягель" надіслало на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило проти доводів та вимог скаржника. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі №906/1647/13 ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін (а.с. 159-161).

Відповідач 2 не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представники відповідача 1 заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своїх позицій. Вважають, що рішення суду першої інстанції від 28.01.14р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання 18 березня 2014 року не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому порядку (а.с. 153-157).

Оскільки судом явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та відповідача 2 за наявними у справі матеріалами.

Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача 1, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фізичними особами учасниками ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було засноване Товариство з обмеженою відповідальністю "Геозвягель". Відповідно до п.п. 4.1. Статуту товариство вважається створеним з дня його державної реєстрації, тобто з 05.12.11р. (а.с. 84-91).

Метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності товариства (п.п. 6.1 Статуту).

Згідно з п.п. 8.1 Статуту ТОВ "Геозвягель", для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00грн. Частка кожного з учасників складає по 50%, що становить 1000,00грн.

01.02.2013р. між ТОВ "Геозвягель" (позикодавець/відповідач 1) в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту, з одного боку і ОСОБА_2 (позичальник/відповідач 2) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику на власні потреби в розмірі, встановленому п.п. 2.1. даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі. Сума споживчої позики становить 22000,00 грн. (а.с. 77).

Відповідно до п.п. 3.1. договору, видача позики здійснюється в касі позикодавця і оформляється видатковим касовим ордером не пізніше 02 лютого 2013р.

Згідно п.п. 4.1. договору датою повернення позики є 01 лютого 2014 року.

Сума позики, підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства (п.п. 5.2. договору) .

Згідно п.п. 7.1 договору, він набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Як свідчать матеріали справи, згідно видаткового касового ордеру (а.с.79) 01.02.2013 р. ОСОБА_2 було видано безвідсоткову позику у розмірі 22000,00 грн.

Грошові кошти в загальній сумі 22000 грн. в якості повернення позики було повернуто в касу ТзОВ "Геозвягель" відповідно до прибуткових касових ордерів №381 від 04.04.2013 р., №573 від 31.05.2013 р., №782 від 06.08.2013р., №891 від 17.09.2013 р. та №945 від 25.09.2013р. (а.с.80-83), що відповідає умовам договору позики, передбаченим п.5.2 договору.

Тобто, дії відповідача 2 свідчать про повне виконання позичальником своїх зобов'язань за договором у встановлені строки та про припинення його дії станом на 25.09.2013р. у зв'язку з виконанням.

Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що укладеним договором порушено його корпоративні права на управління відповідачем 1 та на отримання доходів (дивідендів) від господарської діяльності, оскільки, укладення директором відповідача 1 правочинів на суму більше 1000 грн. потребує рішення загальних зборів учасників товариства. Також зазначає, що загальні збори щодо прийняття рішення про укладання договору позики від 01.02.2013 року не проводились, а сума позики за договором склала 22000 грн., що перевищує 50 % статутного капіталу (2 000 грн.) відповідача 1.

В зв'язку з цим позивач звернувся до суду, за захистом свого порушеного права, з позовом до відповідача 1 та відповідача 2 про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності.

Перевіряючи відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до ч. 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За приписами статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Аналогічні права передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п.п. 3.1. Статуту товариства.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Виходячи з обґрунтування позовних вимог порушенням корпоративних прав та інтересів позивача, останній звернувся до суду, як учасник товариства, тобто заінтересована особа.

Відтак, згідно статті 15 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому, позовні вимоги повинні знаходитись у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб.

Також, приписами пункту 11 Постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд, в першу чергу, повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Відповідно, навіть встановлення факту недотримання у даному спорі приписів ч. 2 ст.203, ст. 215 ЦК України не може бути підставою для задоволення вимог позивача щодо визнання договору недійсним, за відсутності порушення його корпоративних прав, оскільки за відсутності такого порушення задоволення позову суперечитиме приписам першого речення п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.08р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення договору позики порушено його корпоративні права, як учасника товариства, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору позики.

Щодо посилань позивача на те, що укладання директором відповідача 1 спірного договору суперечить меті діяльності відповідача 1, порушує порядок розподілу прибутку відповідача 1 та впливає на права учасника на отримання доходів від господарської діяльності відповідача 1 (дивідендів), то колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Статуту відповідача 1, метою його діяльності є отримання прибутку від господарської діяльності відповідача 1; предметом діяльності товариства, зокрема, є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, надання інших інформаційних послуг, землеоціночні роботи та всі види землевпорядних робіт та робіт із землеустрою, оформлення та укладення кредитних договорів, здійснення благодійної діяльності, розробка та впровадження екологічних програм, всі інші напрямки діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

З огляду на наведені у Статуті напрямки діяльності товариства, висновки позивача про суперечність оскаржуваного договору меті його діяльності є завчасними. При цьому, згідно результатів перевірки, зафіксованих в акті від 26.09.13р. №628/22-00/37808277, порушень в діяльності товариства не встановлено.

Також листом від 10.06.11р. №379-0-2-11-8.1 Міністерством юстиції України роз'яснено, що: виходячи із системного аналізу чинного законодавства, вимога щодо періодичності виплати частки прибутку відсутня, оскільки рішення з цього питання віднесено до компетенції вищого органу управління товариства. Крім цього згідно п.п. 2.22. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.07р. №04-5/41 господарські суди розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум дивідендів, повинні виходити з того відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів. Суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки та порядок їх виплати. Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) товариства на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.

Статтею 14 Статуту ТОВ "Геозвягель" (яка кореспондується зі ст. 15 Закону України "Про господарські товариства") передбачено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядження товариства і розподіляється між його учасниками пропорційно розмірам часток у Статутному капіталі чи іншим чином відповідно до рішення загальних. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

З протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Геозвягель" (а.с.103-109) вбачається та сторонами не заперечувалось, що у 2012 році загальними зборами приймались рішення про виплату дивідендів, які були повністю виплачені у розмірі 252000,00грн. Наведене також підтверджується актом перевірки Новоград-Волинської ОДПІ від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277 (а.с.37-57). Однак у 2013 році таке рішення загальними зборами не приймалось, відповідно - дивіденди не виплачувались.

З огляду на вищезазначене колегія суду зауважує, що на дату звернення позивача до суду загальними зборами Товариства не було визначено порядок розподілення прибутків товариства (виплати дивідендів учасникам товариства) за 2013 рік і при цьому отримана за оспорюваним договором сума позики була повернута у 2013р., а тому безпідставними є твердження позивача, що укладення цього договору порушує порядок розподілу прибутку товариства та права позивача на отримання прибутку від діяльності товариства.

Таким чином, позивачем не доведено, що укладений договір позики суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття директором товариства рішення щодо надання позики за оспорюваним договором не порушує корпоративних прав позивача, оскільки договір укладений в межах поточної господарської діяльності і не зменшує обсягу майна товариства, враховуючи наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Як вбачається із зареєстрованого 05.12.11р. Статуту ТОВ "Геозвягель" та Витягу з ЄДРПОУ, учасниками останнього є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із частками у статутному капіталі Товариства 50%. При цьому ОСОБА_5 є директором ТОВ.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Колегія суду звертає увагу на те, що пунктами 15.1 та 15.7 Статуту визначено, що: вищим органом відповідача 1 є загальні збори учасників; вони складаються з учасників відповідача 1 або призначених ними представників; загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідача 1, у числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

У п.п. 15.10. Статуту передбачено, що питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані для вирішення виконавчому органу товариства.

Згідно п.п. 16.1. Статуту, виконавчим органом товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників безстроково та здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам. Зазначене відповідає приписам ч. 1 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства".

У відповідності до п.п. 16.2. Статуту, директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Директор підзвітний загальним зборам і організовує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством та цим Статутом. Директор товариства без довіреності діє від імені товариства та представляє товариство у всіх державних органах, установах та організаціях.

Пунктом 16.3. Статуту визначено повноваження директора, згідно яких останній має право, зокрема, приймати рішення про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори, тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства. Витягом з ЄДРПОУ за №985558 від 04.11.13р. також підтверджується, що ОСОБА_5 як керівник товариства приймає рішення про укладання правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства.

Згідно п.п. 8.1. Статуту товариства, для забезпечення діяльності останнього за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) гривень.

Таким чином, п.п. 16.3 Статуту встановлено обмеження на укладення директором правочинів на суму до 1000,00грн.

Поряд з тим, колегія суду зауважує, що підпунктом 6 пункту 15.10 Статуту Статуту визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності.

Таким чином, у разі укладення правочинів на суму більше 50% балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності повинно прийматись рішення загальних зборів, в інших випадках, згідно абз. 2 п.п. 16.2 статуту, директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів, одноособово.

Згідно акту Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277 "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 30.06.2013р." (а.с.37-57), балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" станом на 01.01.2013р. склала 221700,00грн. Тобто, у 2013 році до компетенції загальних зборів товариства належало прийняття рішення про укладення правочину у розмірі понад 110850,00грн.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що договір позики укладено на суму 22000,00грн., що перевищує 50% статутного капіталу товариства, однак, зазначена сума не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства, тобто укладення договору на вказану суму п.п. 6 п.п. 15.10. Статуту не віднесено до виключної компетенції загальних зборів.

Крім цього, згідно п.п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.13р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" саме лише перевищення органом юридичної особи своїх повноважень не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами від імені юридичної особи з третіми особами.

Враховуючи вищенаведене, стверджується вірний висновок місцевого суду, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність законодавчо визначених підстав визнання договору позики недійсним, зокрема: укладення договору позики директором не суперечить вимогам ч. 3 ст. 92 ЦК України на дату його вчинення (укладення) (абз.4 п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Беручи до уваги зміст п.16.2 Статуту товариства, та те, що прийняття рішення загальних зборів для укладення оспорюваного договору чи його затвердження Статутом товариства та законодавством в імперативному порядку не передбачено, а також те, що на дату звернення з позовом до суду загальні збори, на розгляд яких ставилося б питання про затвердження спірного договору, не проводилися, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про порушення корпоративних прав позивача на управління товариством.

Крім того, визнання недійсним оспорюваного договору позики, зобов'язання за яким у сторін припинено у зв'язку з їх виконанням, в даному випадку не впливає на права позивача по управлінню товариством.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що доводи позивача про те, що прийняття рішення про укладення договору позики від 01.02.2013р. директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства не є порушенням корпоративних прав учасника на управління позивачем та не підтверджені належними доказами.

Щодо застосування наслідків недійсності договору, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору позики то обраний ним спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту порушеного права, навіть якби судом було встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права позивача (котрий в даному випадку не є стороною договору).

Окрім того, договір позики від 01.02.2013р. на час звернення з позовом до суду виконаний у повному обсязі та припинив свою дію, а вимога про застосування реституції, є похідною від вимоги про визнання договру недійсним.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі № 906/1647/13 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.