Постанова № 37753034, 19.03.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2014 р. Справа № 805/2257/14

місто Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17

12 год. 05 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., суддів Голубової Л.Б., Зеленова А.С.

при секретарі судового засідання Поповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр», м. Донецьк

до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, м. Київ

про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача: Богової Л.О. - за дов. від 11.03.2014р.

від відповідача: Корнієнка М.С. - за дов. від 07.03.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» заявлено позов до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання включити до Переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів, передбачених законом.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні експертною організацією, посилаючись на те, що на час звернення позивача не набрали законної сили Вимоги до експертних організацій, що мають намір проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва. Також позивач зазначає, що його відсутність у спірному Переліку експертних організацій порушує його права та принцип рівності всіх суб'єктів та єдиними ефективним способом захисту його порушених прав є включення до Переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів, передбачених законом.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що питання Вимог до експертних організацій на даний час на законодавчому рівні не врегульовано, та зазначає, що Перелік експертних організацій, який є додатком до листа від 3 липня 2012 року, не є нормативно-правовим актом та не впливає на права, інтереси позивача. Під час судового засідання представник відповідача зазначив, що спірний Перелік є обов'язковим для територіальних управлінь Держгірпромнагляду України та є два факти відмови підприємствам у видачі дозволів у зв'язку із наданням висновків експертизи, здійснених позивачем, за підстави відсутності позивача у Переліку експертних організацій, який є додатком до листа від 3 липня 2012 року.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 37968144. Відповідно до Статуту підприємства, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності позивача є експертна діяльність, технічні випробовування та дослідження. Позивач має дозвіл від 30 жовтня 2013 року № 1147.13.30 на виконання технічних оглядів, експертних досліджень, технічного діагностування (строк дії з 30 жовтня 2013 року по 29 жовтня 2018 року); дозвіл від 29 грудня 2011 року № 435.11.30 на виконання робіт підвищеної небезпеки (строк дії з 29 грудня 2011 року по 29 грудня 2016 року). Листом від 12 червня 2012 року № 4846/0/11-09/6/12 відповідач повідомив позивача, що наказом від 31 травня 2012 року № 108 підприємство призначено уповноваженою організацією.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.

Згідно з частиною 1 Положення державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України (далі - Міністр). Держгірпромнагляд України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення. Держгірпромнагляд України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення. Держгірпромнагляд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства надзвичайних ситуацій України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням, що визначено п.п.1-2 Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затвердженого наказом Указу Президента України від 06 квітня 2011 року № 408/2011 (далі - Положення № 408/2011).

Підпунктом 27 пункту 4 Положення Держгірпромнагляд України відповідно до покладених на неї завдань видає у передбачених законодавством випадках дозволи на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та контролює дотримання умов дії дозволів.

Відповідно до пункту 9 Положення № 408/2011 Держгірпромнагляд України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держгірпромнагляду України.

Підпунктом 32 пункту 4 Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України передбачено, що Держгірпромнагляд України організовує за участю експертно-технічних центрів державного підприємств, установ та організацій, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці та належать до сфері управління Держгірпромнагляду України, проведення експертної оцінки стану безпеки промислового виробництва, технологій та об'єктів підвищеної небезпеки. Пунктом 4 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки встановлено, що Вимоги до експертних організацій розробляються Держгірпромнаглядом та затверджуються за погодженням з Антимонопольним комітетом в установленому порядку.

1 листопада 2013 року заявою № 482 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо визначення Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» експертною організацією по проведенню експертизи.

Листом від 8 листопада 2013 року № 11100/0/11/06/6/13 відповідач надав відповідь, у якій посилався на відсутність вимог до експертних організацій, про які йдеться у пункті 4 Порядку, та зазначив, що Вимоги розроблено, але вони не пройшли ще реєстрацію в Міністерства юстиції України.

Підпункт 33 пункт 4 Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України передбачено, що Держгірпромнагляд України визначає уповноважені організації у сфері проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Чинне законодавство України не вимагає від експертної організації, яка проводить експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва, включення до будь-якого реєстру експертних організацій, порядок включення експертних організацій до такого реєстру також відсутній.

Судом встановлено, що з метою забезпечення безперервності функціонування дозвільної системи на період до затвердження Вимог до експертних організацій та внесення експертних організацій до Реєстру, передбаченого Вимогами, Держгірпромнаглядом України складено Перелік експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертів, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів. Перелік експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертів, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів (далі - Перелік експертних організацій), наведений у додатку 1 до листа Держгірпромнагляду України від 3 липня 2012 року № 5489/0/11-07/6/12, адресованого керівникам територіальних органів Держгірпромнагляду України. Позивач відсутній у зазначеному Переліку експертних організацій, і тому не має права проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єктів господарювання та видавати висновки експертизи, які б були підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів.

Як зазначив позивач в адміністративному позові та підтверджено його представником у судовому засіданні, означені вище обставини стосовно відсутності позивача в переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, згідно листа Держгірпромнагляду України від 3 липня 2012 року № 5489/0/11-07/6/12, призводять до того, що Територіальне управління Держгірпромнагляду у Донецькій області відмовляє суб'єктам господарювання в отриманні дозволів, після їх звернення із відповідними заявами до яких додаються висновки експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, що складаються позивачем. На підтвердження наведеної вище обставини позивач надав рішення Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області від 27 листопада 2013 року № 04-34/3204, № 04-34/3205, згідно яких ТОВ «Донецьк ліфт» та ТОВ «Донбассстройінжиніринг» відмовлено у видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки, оскільки ТОВ «Донбаський експертний центр» відсутнє в переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, згідно листа Держгірпромнагляду України від 3 липня 2012 року № 5489/0/11-07/6/12, а тому додані до заяв висновки експертиз вказаної установи є неналежними. Вказаними рішеннями запропоновано для отримання дозволів надати до заяв висновок тієї експертної організації, що значиться у переліку. Зазначені обставини свідчать по-перше, про обов'язковість Переліку експертних організацій до виконання територіальними органами відповідача, по-друге, про порушення прав та інтересів позивача.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що передбачено статтею 2 КАС України.

Судом встановлено, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, а спірні правовідносини виникли внаслідок реалізації ним владних управлінських функцій у сфері видачі дозвільної документації. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, визначає Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року № 2806-IV (далі - Закон № 2806). Дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, державних адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність, що визначено статтею 2 Закону № 2806.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2806 документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Основні принципи державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності визначені статтею 3 Закону № 2806. До таких принципів належать: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; розвиток конкуренції; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; відповідальність посадових осіб дозвільних органів, державних адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Частиною 1 статті 4 Закону № 2806 встановлено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності. При цьому, відповідно до частини 11 статті 4-1 Закону № 2806 основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання документів дозвільного характеру поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні) процедури, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 статті 21 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ (далі - Закон № 2694) передбачений обов'язок роботодавця отримати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки. Дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, необхідність отримання якого передбачена Законом України «Про охорону праці», включений до пункту 48 Переліку документів дозвільного характеру затвердженого Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19 травня 2011 року № 3392-VI.

Згідно з частиною 11 статті 21 Закону № 2694 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці.

Згідно з положеннями частини 1 статті 4-1 Закону № 2806 порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними (регіональними, місцевими) органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі порядки мають передбачати, зокрема, вичерпний перелік документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону № 2694 Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 (далі - Порядок № 1107). Відповідно до пункту 6 Порядку № 1107 дозвіл за формою згідно з додатком 1 видається роботодавцеві - на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 2. В додатку 2 до Порядку № 1107 наведений Перелік робіт підвищеної небезпеки. Технічний огляд, випробування, експертне обстеження, технічне діагностування машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та пункті 1 додатку 7 до такого Порядку, виробництво, переробка, розподіл та застосування шкідливих небезпечних речовин 1, 2 і 3 класу небезпеки, а також аміаку, водню та продуктів розділення повітря. вибухові роботи та роботи, пов'язані з використанням енергії вибуху, утилізація зброї, звичайних видів боєприпасів та виробів ракетної техніки, включені до Переліку робіт підвищеної небезпеки під пунктом 1, 3-5. Згідно з пунктом 7 Порядку № 1107 дозвіл видається: Держгірпромнаглядом - на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у п.п.1, 3-5 додатка 2.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 2806 суб'єкт господарювання або уповноважена ним особа подає державному адміністратору, який здійснює прийом суб'єктів господарювання в дозвільному центрі, заяву, форма якої затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, та за погодженням з дозвільними органами.

Згідно з вимогами частини 3 статті 7 Закону № 2806 до заяви додаються: документи, необхідні для видачі документа дозвільного характеру, передбачені законодавством, яким регулюються відносини щодо одержання такого документа. Документами, необхідними для видачі документа дозвільного характеру, можуть визначатися документи, що безпосередньо пов'язані з підтвердженням можливості суб'єкта господарювання провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або види господарської діяльності. Заява та документи, що додаються до неї, подаються в одному примірнику особисто суб'єктом господарювання (керівником юридичної особи, фізичною особою - підприємцем) або уповноваженою ним особою.

Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Порядку № 1107 для одержання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, який видає територіальний орган Держгірпромнагляду, - роботодавець, виробник або постачальник (уповноважена ним особа) подає особисто чи надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до державного адміністратора заяву за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 року № 1176 «Про затвердження форми заяви на одержання суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою документів дозвільного характеру», до якої додається висновок експертизи щодо додержання вимог законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки під час виконання заявлених робіт.

Згідно з частиною 5 статті 7 Закону № 2806 забороняється вимагати від заявника для одержання документа дозвільного характеру документи, не передбачені законодавством. Аналогічна норма міститься у пункті 9 Порядку № 1107, якою заборонено вимагати для одержання дозволу документи, не передбачені цим Порядком.

За приписами частини 6 статті 21 Закону № 2694 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви на одержання дозволу та необхідних документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею. Письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення (письмове повідомлення місцевого дозвільного органу надається державному адміністратору) із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру, що передбачено абзацом 7 частини 5 статті 4-1 Закону № 2806.

Згідно з частиною 5 статті 4-1 Закону № 2806 підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі: неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх оформлення з порушенням встановлених вимог; подання недостовірних відомостей або висновку за результатами експертизи, який затверджено чи складено більш як за рік до дня подання заяви; встановлення згідно з висновком за результатами експертизи невідповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, що передбачено частиною 12 статті 21 Закону № 2694. Пунктом 11 Порядку № 1107 встановлено, що рішення про відмову у видачі дозволу приймається у випадках, передбачених статтею 21 Закону № 2694. Абзацом 6 частини 5 статті 4-1 Закону № 2806 визначено, що відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Відповідно до частини 11 статті 21 Закону № 2694 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1107 вимоги до експертних організацій розробляються Держгірпромнаглядом та затверджуються за погодженням з Антимонопольним комітетом в установленому порядку. Держгірпромнаглядом України розроблений проект наказу Міністерства надзвичайних ситуацій України «Про затвердження Вимог до експертних організацій, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці», метою прийняття якого є забезпечення реалізації вимог статтею 21 Закону № 2694 та Порядку № 1107 в частині встановлення вимог до експертних організацій із забезпечення науково-технічної підтримки державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці, як таких, які належать до сфери управління Держгірпромнагляду України, так і незалежних експертних організацій. Проект цього регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу оприлюднені 09 лютого 2012 року шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Держгірпромнагляду в мережі Інтернет (http://dnop.gov.ua/index.php/uk/component/content/article/70-28/57/6895-5063)із встановленням місячного строку для надання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб і їх об'єднань. Однак, як на час звернення позивача з заявою про визначення останнього експертною організацією, так і на час судового розгляду, такі вимоги до експертних організацій у встановленому законодавством порядку не визначені.

Отже, постановою від 26 жовтня 2011 року Кабінет Міністрів України уповноважив Держгірпромнагляд України розробити вимоги до експертних організацій. При цьому суд відзначає, що жодним законодавчим або підзаконним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження Держгірпромнагляду України визначати перелік експертних організацій, висновки яких є підставою для надання нею та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки, на період до затвердження у встановленому законодавством порядку вимог до таких експертних організацій, в такий спосіб, як надіслання листа на адресу керівників територіальних органів.

Як наслідок, відсутність позивача в Переліку експертних організацій, наведеному у листі Держгірпромнагляду України від 3 липня 2013 року, не може слугувати підставою для відмови суб'єкту господарювання щодо визначення його експертною організацією по проведенню експертизи на відповідність вимогам нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки. .

Стосовно посилання відповідача на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року в адміністративній справі № 805/17619/13-а, якими було зобов'язано Територіальне управління Держгірпромнагляду у Донецькій області утриматися від вчинення дій, які полягають у неприйнятті висновків Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» при вирішенні питання про видачу дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, суд зазначає наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 2 статі 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року по справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що статті 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року по справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. З урахуванням цього, держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права, та обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на обов'язок суду встановити ефективний на практиці спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача має бути саме зобов'язання відповідача включити Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» до Переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів, передбачених законом, та суд задовольняє позовні вимоги позивача в цій частині. Одночасно, суд вважає зобов'язання відповідача вчинити вищенаведені дії достатнім та повним захистом порушених прав та інтересів позивача, бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах не знайшла підтвердження під час судового розгляду справи, внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги позивача щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання включити до Переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів, передбачених законом, задовольнити частково.

Зобов'язати Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України включити Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» до Переліку експертних організацій, які можуть проводити експертизу стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання та видавати висновки експертизи, що є підставою для прийняття Держгірпромнаглядом України та його територіальними органами рішення щодо видачі дозволів, передбачених законом.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаський експертний центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 36 грн. 54 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 березня 2014 року. Постанова у повному обсязі складена 21 березня 2014 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Смагар С.В.

Судді Голубова Л.Б.

Зеленов А.С.