Постанова № 37751213, 20.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р. Справа№ 910/346/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Шевченко Я.А.

за участю представників:

від позивача: Чеботарьова І.Г.;

від відповідача: Святюк С.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.12.2013р.

у справі №910/346/13 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 20 959,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - відповідач) 20 959,22 грн., з яких: 5 204,77 грн. - інфляційні втрати, 13 198,82 грн. - пеня, 2 555,63 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином перед позивачем за договором №14/2270/11 від 30.09.2011р. на купівлю-продаж природного газу для ТЕЦ-5 ПАТ "Київенерго", внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування на суму боргу інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи наступне:

- порушення строків з оплати за договором, укладеним з відповідачем, відбулося не з вини відповідача, оскільки розрахунки за природний газ на вироблення теплової енергії здійснювалися відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, який регулюється державою;

- своєчасність проведення розрахунків між сторонами напряму залежить від своєчасності і повноти виділення відповідно до ст. 20 Закону України „Про теплопостачання" субвенцій з Державного бюджету на погашення різниці в тарифах на теплову енергію, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені НКРЕ;

- відповідач не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ;

- оскільки вина відповідача у простроченні платежів за газ повністю відсутня, то відсутній і склад правопорушення, що згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача будь-які санкції;

- за відсутності факту користування або утримування відповідачем належних до сплати позивачу коштів, положення ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані;

- в даному випадку суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. у справі №910/346/13 у позові було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. у справі №910/346/13 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 614, 625 Цивільного кодексу України, Закону України „Про державний бюджет України на 2011 рік", постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011р. №502 та від 03.12.2008р. №1082, Закону України „Про теплопостачання", ст. ст. 4, 4-2, 34, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, позивач наголошував на наступному:

- на підставі спірного договору між сторонами виникли цивільно-правові відносини. При цьому, умовами договору сторони не передбачали залежність оплати за отриманий газ від надходження коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання;

- судом було порушено норми матеріального права, а саме:

- судом в рішенні викладено лише доводи відповідача, тобто доводи особи, на користь якої відбулося судове рішення;

- Законом України „Про державний бюджет України на 2011 рік" перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалася бюджетним організаціям взагалі не передбачалося;

- жодною нормою права не передбачено право суду зменшувати, а тим більше відмовляти у стягненні правомірно нарахованих кредитором 3% річних та інфляційних втрат і дозволяти боржнику безкоштовно та без згоди кредитора використовувати його гроші;

- положення ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають наявність вини боржника для нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.02.2014р.

В судове засідання 20.02.2014р. представники сторін не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.03.2014р.

В судовому засіданні 20.03.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. у справі №910/346/13 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 20.03.2014р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 20.03.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

30.09.2011р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №14/2270/11 на купівлю-продаж природного газу для ТЕЦ-5 ПАТ „Київенерго" (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1, 1.2, 2.1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", далі - газ) для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (далі - споживачами покупця) та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби. Продавець передає покупцеві для ТЕЦ-5 Київенерго з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 249 553 тис. куб. м. (том справи - 1, аркуші справи - 8-13).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.3 Договору).

Ціна (граничний рівень ціни) на природний газ та послуги з його транспортування встановлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 023,50 грн., крім того, цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 700,76 грн. До ціни додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 285 грн., крім того, ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 342,00 грн. Всього до сплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 грн., крім того, ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 042,76 грн. (п.п.5.1, 5.2 Договору).

Порядок та умови проведення розрахунків визначений сторонами в розділі 6 Договору, згідно з п.п.6.1, 6.3 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30% попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу, без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Відповідно до п.п.7.1, 7.3 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором. У разі порушення покупцем умов пункту 6.1. цього Договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В п.11.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

На виконання умов Договору позивач у період з жовтня по грудень 2011 року передав відповідачу природний газ, загальна вартість якого становила 177 560 178,87 грн. Відповідач оплатив поставлений газ, але з порушенням строків, передбачених п.6.1 Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прострочення відповідача, у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 5 204,77 грн. інфляційних втрат, 2 555,63 грн. 3% річних та 13 198,82 грн. пені.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з жовтня по грудень 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ обсягом 46 223,435 тис. куб. м., вартість якого складала 71 655 858,99 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані сторонами (том справи - 1, аркуші справи - 15-18).

Відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ, але з порушенням строків, обумовлених сторонами в Договорі, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідками про надходження коштів від відповідача, актом звірки розрахунків від 25.02.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 21-23, 61).

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Колегією суддів враховано вищевказані правові норми, якими передбачено відповідальність за порушення договірних зобов'язань. Однак при цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Спір у даній справі безпосередньо стосується здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв. При цьому необхідно враховувати законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, які здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, а також наявність вини у простроченні виконання грошових зобов'язань, як передумови для застосування певних видів відповідальності (санкцій, тощо).

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання", який регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відповідно до ст. ст. 8, 20 названого Закону державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження. Тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання. У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 40 Бюджетного кодексу України Законом про Державний бюджет України, зокрема, визначаються загальна сума доходів, видатків та кредитування державного бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди).

Як уже зазначалось вище, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати вартості природного газу, поставленого відповідачу у жовтні-грудні 2011 року.

В ст. 34 Закону України „Про державний бюджет України на 2011 рік" передбачено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

11.05.2011р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №503 „Про затвердження порядку та умов надання у 2011 році субвенцій з державного бюджету місцевим на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або органами державної влади чи місцевого самоврядування".

03.12.2008р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1082 „Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ", в п.п.2, 3, 4 якої передбачено, що плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики, тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії, крім підприємств, що належать до системи автономного та децентралізованого теплопостачання (далі - підприємства теплоенергетики). Визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі по тексту - уповноважений банк). Окрім того, вказаною постановою було затверджено Порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ.

Відповідно до п.п.1, 3, 6, 7 Порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природній газ, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України №1082 від 03.12.2008р. „Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ", суб'єкти господарювання, що провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії та їх відокремлені підрозділи відкривають у десятиденний строк з дати набрання чинності цією постановою в установах ВАТ "Державний ощадний банк України" та Публічному акціонерному товариству акціонерний банк "Укргазбанк" поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, в порядку, визначеному Національним банком. Базовий норматив відрахування коштів та норматив відрахування коштів, скоригований Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з урахуванням розрахунків підприємств теплоенергетики за природний газ, спожитий у попередніх періодах, оформлюються як реєстр нормативів відрахування коштів, що надходять від усіх категорій споживачів теплової енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, який подається щомісяця до 10 числа поточного місяця до Мінрегіону разом з документами, зазначеними у пункті 2 цього Порядку. Усі категорії споживачів теплової енергії сплачують вартість отриманих ними послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку. У разі коли в платіжному дорученні/касовому документі споживача теплової енергії реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в уповноваженому банку, установа, що приймає платіжний документ (установа банку, підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства) повертає такий документ без виконання визначених у ньому вимог з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

В матеріалах справи наявна довідка Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" №12/01-1111 від 13.10.2009р. (том справи - 2, аркуш справи - 27), згідно з якою в філії - Головне управління по місту Києву та Київській області ВАТ "Державний ощадний банк України" відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання згідно постанови Кабінету Міністрів України №1082 від 03.12.2008р. №26030309201 у гривні.

Тобто, розрахунки за поставлений позивачем газ на вироблення теплової енергії здійснювались відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, який регулюється державою, а не відповідачем.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В ст. 617 Цивільного кодексу України наведені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, згідно з якими особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність вини відповідача у простроченні виконання грошових зобов'язань перед позивачем, оскільки особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв не дають відповідачу можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ.

Відповідно до вищезгаданих норм ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України, позивач не може застосовувати до відповідача ані штрафні санкції (пеню), ані такий вид відповідальності, як нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки в даному випадку вина відповідача в порушенні договірних зобов'язань відсутня.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. у справі №910/346/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/346/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков