Постанова № 37748068, 19.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа № 917/2359/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" смт. Нова Галещина (вх. №437 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.14 р. у справі № 917/2359/13

за позовом Приватного підприємства "Луцькпідшипниксервіс" с. Зміїнець

до Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" смт. Нова Галещина

про стягнення 100 906,36 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.01.14 р. по справі № 917/2359/13 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" на користь Приватного підприємства "Луцькпідшипниксервіс" 96592,52 грн. основної заборгованості; 1349,65 грн. 3% річних; 1958,84 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.14 р. по справі № 917/2359/13. Прийняти нове рішення, яким позов Приватного підприємства "Луцькпідшипниксервіс" задовольнити частково, стягнувши з Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" на користь Приватного підприємства "Луцькпідшипниксервіс" 9692,52 грн. основної заборгованості, 1349,65 грн. 3% річних, 1958,82 грн. судового збору.

В обґрунтування викладених вимог заявник посилається на те, що заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій було зроблено новий розрахунок 3% річних, не стосувалася зміни предмету позову та не містила в собі прохання зменшити позовні вимоги, в зв’язку з чим відповідач вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, вийшов за межі наданих діючим законодавством повноважень та задовольнив позовні вимоги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Відповідач 06 березня 2014 року через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю прибуття його представника у судове засідання.

Колегія суддів залишає надане відповідачем клопотання без задоволення, оскільки заявником не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості товариства забезпечити явку представника у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору відповідачем не надано, хоча відповідач мав об'єктивну можливість забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом участі компетентного представника в судовому засіданні. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає можливим розгляд апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 17.03.2014 року за відсутності представників сторін.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 27.01.2011 року між ПП "Луцькпідшипниксервіс" (постачальник) та ТОВ "НВП "МПК "Металопромисловий комплекс" (покупець) було укладено договір постачання №0021. Згідно п. 1.1. даного договору постачальник зобов'язався передати покупцю товар (у тому числі: підшипники, папір парафінований, обладнання, верстати, запасні частини, масла, супутні товари тощо) в асортименті (за номенклатурою), кількістю та цінами, що остаточно погоджуються сторонами в рахунках або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на встановлених договором умовах".

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів (накладних та довіреностей) встановлено, що протягом 2011-2012 років ПП "Луцькпідшипниксервіс" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Метало-промисловий комплекс" товар підшипники всього на суму 784603,22 грн., з яких 96592,52 грн. не були оплачені.

Таким чином, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Метало-промисловий комплекс" виникло зобов'язання перед позивачем по справі оплатити вартість отриманого товару на загальну суму 96592,52 грн.

Матеріали справи також підтверджено, що згідно з правочином про переведення боргу №1 від 01.08.2013 року ТОВ НВК "Метало-промисловий комплекс" за згодою ПП "Луцькпідшипниксервіс" у зобов'язанні за видатковими накладними № РН-00167 від 16.03.2012 p., № РН-00196 від 23.03.2012 p., № РН-00223 від 03.04.2012 , № РН-00253 від 11.04.2012 p., № РН-00349 від 29.05.2012, № РН-00350 від 29.05.2012 р. було замінене на ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" на суму 96592,52 грн.

П. 2 правочину про переведення боргу №1 від 01 серпня 2013 р. передбачено, що з моменту підписання цього правочину, який є підставою переведення боргу, борг ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" перед ПП "Луцькпідшипниксервіс" складає 96592,52 грн. З моменту підписання сторонами цього правочину борг ТОВ НВК "Метало-промисловий комплекс" перед ПП "Луцькпідшипниксервіс" вважається погашеним.

Сторони по справі є обізнаними про переуступку боргу, оскільки вони є сторонами правочину про переведення боргу.

Таким чином, 01.08.2013 року за договором переведення боргу, первісний боржник передав відповідачу (як новому боржнику) заборгованість за отриманий товар по договору поставки, строк оплати якого на момент підписання договору переведення боргу настав.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи в суді борг відповідачем погашений не був і становив 96592,52 грн. Як свідчить опис вкладення до цінного листа, 10.12.2013 року позивачем направлявся на адресу відповідача акт звірки взаємних розрахунків, проте, належним чином на звернення позивача відповідач не відреагував.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за порушення виконання грошового зобов’язання, які відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 21.01.2014 р., нараховані за період з 01.08.2013 року по 16.12.2013 року в розмірі 1349,65 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Враховуючи, що договір про переведення боргу укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, боржник у зобов'язанні був замінений іншою особою (відповідачем по справі) за згодою кредитора, а також зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача (нового боржника), який жодних заперечень щодо розміру заборгованості не подав, суд першої інстанції вважав позовні вимоги щодо стягнення 96592,52 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В зв’язку з доведеністю факту прострочення виконання відповідачем зобов’язання за договором та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1349,65 грн. за період з 01.08.2013 року по 16.12.2013 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 96592,52 грн. основного боргу, а також наявності правових підстав для стягнення 3% річних в зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання.

Проте, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 01.08.2013 року по 16.12.2013 року, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши з відповідача 1349,65 грн.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, правову оцінку наявним в матеріалах справи документам, у тому числі розрахунку позивача, перевіривши правильність обчислення 3% річних, а також період, який визначений позивачем до стягнення, колегія суддів виходить з того, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання з 01.08.2014 року, оскільки на момент укладання правочину про переведення боргу № 1 від 01.08.2013 р. строк виконання зобов’язання за накладними № РН-00167 від 16.03.2012 p., № РН-00196 від 23.03.2012 p., № РН-00223 від 03.04.2012 , № РН-00253 від 11.04.2012 p., № РН-00349 від 29.05.2012, № РН-00350 від 29.05.2012 р. настав, п. 2 правочину про переведення боргу №1 від 01 серпня 2013 р. сторони передбачили, що з моменту підписання цього правочину, який є підставою переведення боргу, борг ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" перед ПП "Луцькпідшипниксервіс" складає 96592,52 грн.

Таким чином, з моменту укладання цього правочину - 01.08.2013 р. у ПАТ "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" виник обов’язок перед ПП "Луцькпідшипниксервіс" оплатити грошове зобов’язання на суму 96592,52 грн., та з моменту переведення боргу позивач вправі вимагати від відповідача сплати 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 18.12.2014 р. позивачем здійснено розрахунок 3% річних за період з 01.08.2013 р. по 16.12.2013 р., що складає 138 днів, в розмірі 1095,60 грн.

В той же час, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 21.01.2014 р. позивач визначив такий самий період з 01.08.2013 р. по 16.12.2013 р., однак при цьому нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 1349,65 грн., зазначивши період прострочення вже 170 днів.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення з 01.08.2013 р. по 16.12.2013 р., що складає 138 днів, дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 1095,60 грн.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновки господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1349,65 грн., є помилковими, оскільки ґрунтуються на наданому позивачем розрахунку, який містить арифметичні помилки у визначенні кількості днів простроченого періоду (170 днів, тоді як період з 01.08.2013 р. по 16.12.2013 р. складає 138 днів . В зв’язку з чим рішення господарського суду слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 1095,60 грн. 3% річних. В частині стягнення 3% річних в розмірі 254.05 грн., слід відмовити, як зайво нарахованих.

Що стосується наведених відповідачем доводів стосовно того, що заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій було зроблено новий розрахунок 3% річних, не стосувалася зміни предмету позову та не містила в собі прохання зменшити позовні вимоги, колегія суддів вважає їх безпідставними.

Так, Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову. (див. п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", далі – Постанова № 18).

Матеріали справи свідчать про те, що у заяві про уточнення позовних вимог від 17.01.2014 року позивач просив суд стягнути з відповідача 96592,52 грн. основного боргу та 1349,65 грн. – 3% річних за період з 01.08.2013 року по 16.12.2013 року, первісна ж вимога була стягнути 96592,52 грн. основного боргу та 4313,84 грн. 3% річних за період з 12.04.2012 року по 01.11.2013 року. Таким чином, заява позивача про уточнення позовних вимог є заявою, що вносить зміни до предмету позову стосовно строків нарахування 3% річних та є заявою про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних. В зв’язку з викладеним, твердження відповідача про те, що заява позивача не стосувалася зміни предмету позову та не містила в собі прохання зменшити позовні вимоги, не відповідають дійсності.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що арифметична помилка місцевого господарського суду у розрахунку 3% річних, не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування даного судового рішення.

Водночас, встановлені обставини щодо помилкового розрахунку суми річних є підставою для зміни рішення господарського суду Полтавської області 21.04.2013 р.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.4 ст. 103, п. 4 ч. ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" смт. Нова Галещина задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.14 р. у справі № 917/2359/13 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання" (вул. Заводська, 1, смт Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, 39140, ідентифікаційний код 00238233) на користь Приватного підприємства "Луцькпідшипниксервіс" (вул. Богдана Хмельницького, 3, с. Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, ідентифікаційний код 30391862) 96592,52 грн. основної заборгованості; 1095,60 грн. 3% річних; 1953,76 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили».

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 19 березня 2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.