Рішення № 3774508, 05.05.2009, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 2- 137/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2009 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого Ковтун Л.М.

при секретарі Прадіденко І.В.

за участю прокурора ОСОБА_1 .

адвоката ОСОБА_2 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів не дійсними, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати договір дарування, посвідчений нотаріусом, від 11.11.2002 року недійсним. Позов мотивую тим, що 11.11.2002 року приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу ОСОБА_6 . посвідчено договір дарування, згідно якого вона подарувала ОСОБА_4 власну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Вважає дану угоду недійсною за тих підстав, що квартира повинна була перейти до відповідачки за договором довічного утримання. Стверджує, що відповідачка, яка проживала в той період по сусідству, запропонувала їй свою допомогу в приготуванні їжі та догляду за нею. За ці послуги до відповідача повинна була перейти квартира після смерті позивачки. Взяті на себе зобов'язання відповідачка не виконувала. В 2005 році позивачка дізналася, що фактично вона підписала договір дарування, яким позбавила себе права власності на квартиру з моменту підписання договору. Вказала, що іншого житла не має, відчужувати квартиру при житті не бажала.

Позивач ОСОБА_3 . її представник та прокурор який діє в інтересах позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та надали до суду клопотання про уточнення позовних згідно яких просили суд визнати договори дарування АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 . та ОСОБА_4 ., купівлі-продажу вказаної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та додаткову угоду до нього не дійсними, зобов’язати ОСОБА_5 . повернути позивачу квартиру, а ОСОБА_4 зобов’язати повернути ОСОБА_5 . грошові кошти отримані від продажу квартири вказавши, що позивач мала намір та бажання укласти договір довічного утримання, а не дарування. Договір дарування ОСОБА_3 . був укладений внаслідок помилки, тому відповідно при визнанні вказаної угоди не дійсною ОСОБА_4 . не являється власником проданої квартири, відповідно й не мала права продавати вище означену квартиру. В силу вимог чинного законодавства, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання правочинуё тому просили суд вимоги ОСОБА_3 . щодо визнання договорів дарування, купівлі-продажу, додаткової угоди недійсними та зобов’язання ОСОБА_5 . повернути позивачу квартиру, а ОСОБА_4 . зобов’язати повернути ОСОБА_5 . грошові кошти отримані від продажу квартири задовольнити.

Представник ОСОБА_4 . в судовому засіданні вимоги не визнав та пояснив, що при укладанні договору дарування й мови не було про укладання договору довічного утримання. ОСОБА_4 . не брала і не могла взяти на себе жодних зобов’язань по утриманню ОСОБА_3 . оскільки сама є пенсіонером, отримує значно меншу пенсію ніж позивач, вона як і решта сусідів просто надавала допомогу ОСОБА_3 ., а в тяжку хвилину для неї практично врятувала останній життя, що можливо і зумовило рішення ОСОБА_3 . на укладання договору дарування квартири, крім того зазначив, що при укладанні договору дарування ОСОБА_3 . була дієздатною, цілком розуміла свої дії, власноручно написала нотаріусу заяву про те, що вона розуміє який договір підписує тому вважає, що підстав для задоволення вимог не має і просить суд відмовити позивачу в задоволенні її вимог.

Представник ОСОБА_5 . в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що позивач наполягала на укладенні саме договору дарування, особисто у нотаріуса підписала вказану угоду, при цьому не скаржилась на поганий стан здоров'я. При укладенні угоди, нотаріусом позивачці було роз'яснено, яка саме угода укладається та її наслідки. Позивачу було відомо про те, що між ОСОБА_4 . та ОСОБА_5 . укладено договір купівлі-продажу її квартири. Відповідач не вчиняв будь-яких дій щодо виселення ОСОБА_3 . з квартири і, в подальшому, не має на меті позбавити останньої житла.. Крім того зазначила, що на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири будь-яких рішень щодо того, що ОСОБА_4 не була власником квартири не було, як не було і заборони на відчуження даної квартири. Посилання на похилий вік та поганий стан здоров’я позивача вважає недоречним, оскільки всі спори щодо квартири виникли через чотири роки після укладання договору дарування, як на той час так і до дня судового засідання ОСОБА_3 не визнана не дієздатною чи обмежено дієздатною, при укладанні договору дарування вона цілком усвідомлювала свої дії. Позивач надаючи пояснення підтвердила, що її цікавить лише проживання в даній квартирі,. і вона безпосередньо в судовому засіданні висловила вдячність, що їй надано можливість проживати в квартирі довіку. Крім того підтвердила, що їй не було відомо про існування додаткового договору до договору купівлі-продажу згідно якого їй надано право проживати в квартирі довіку, що вказує на зацікавленість третіх осіб в розірванні вказаних договорів, а не самої ОСОБА_3 ., тому вважає вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволень і просить суд в задоволенні вимог позивачу відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, ОСОБА_5 ., покази свідків ОСОБА_7 ., ОСОБА_8 ., ОСОБА_6 . та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав:

в судовому засіданні встановлено, що 11.11.2002 року між ОСОБА_3 . та ОСОБА_4 . було укладено договір дарування. Згідно цього договору ОСОБА_3 . подарувала квартиру АДРЕСА_1 . Вказана угода посвідчена нотаріусом.

Враховуючи те, що цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, суд вважає за необхідне при вирішенні даної справи застосувати положення Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року.span>

Главою 3 ЦК УРСР закріплено обставини з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Зокрема, ст. 56 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, встановлено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Пунктом 11 вищевказаної Постанови визначено, що під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинули на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була укладена.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, встановлено 17. Визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

У тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або уклала угоду шляхом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди з представником другої сторони або з використанням збігу тяжких для останньої обставин, суд на виняток із зазначених загальних правил все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - постановляє рішення про стягнення його вартості.

Суд постановляє рішення про відшкодування зазнаних стороною витрат, втрати або пошкодження її майна в тих випадках, коли це прямо передбачено законом (статті 51 - 56 ЦК). Перелічені наслідки визнання угоди недійсною суд застосовує, якщо вона була виконана хоч би однією із сторін у будь-якій її частині.

З матеріалів справи, пояснень представника позивача, показів свідка ОСОБА_7 . та ОСОБА_8 . вбачається, що позивачка, як особа похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 .н.), одинока, мала матеріально-правовий інтерес в отриманні піклування, стороннього догляду та допомоги. Іншого житла у неї, окрім спірної квартири, немає. Договір дарування не міг їй по своїй суті забезпечити той інтерес, якого вона прагнула, а саме піклування та догляду.

Аналізуючи досліджені судом докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачка уклала договір внаслідок помилки, маючи намір та бажання укласти договір довічного утримання. За наведених підстав спірний договір підлягає визнанню недійсним. 07.10.2005 року ОСОБА_4 . уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 . у відповідності з яким останньому перейшло право власності на спірну квартиру як покупцеві. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 . В зв'язку з істотними вищенаведеними змінами обставин, якими керувались сторони при укладенні договору купівлі-продажу, даний договір в силу положень ст. 652 ЦК України є не дійсним, а відтак вимоги позивача в частині визнання даного договору та додаткового договору не дійсними підлягають задоволенню. Враховуючи обставини справи та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” в силу вимог ч.1 ст. 216 ЦК України відповідно до якої п равочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). 2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). 3. Якщо настанню бставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. 4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. суд вважає за можливе зобов’язати ОСОБА_5 . повернути ОСОБА_3 . АДРЕСА_1 , та зобов’язати ОСОБА_4 . повернути ОСОБА_5 . отримані за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2005 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 ., зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1 . грошові кошти в сумі 50000 грн.

Керуючись ст. ст. 56 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), 212; 652 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”;ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати договора: дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 11 листопада 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_2 ; купівлі-продажу, від 07 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 ., зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1 та додатковий договір від 01.02.2008 р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 ., зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_3 -не дійсними.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь держави судовий збір у розмірі 500 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь УДК у м. Кіровограді, банк отримувача ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, номер рахунку 31218259700002, ідентифікаційний код 24145329, у розмірі 30 грн.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.

Суддя Ленінського районного Л.М. Ковтун

Суду м. Кіровограда