Рішення № 37741688, 18.03.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/3118/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Дашутін І. В.Номер провадження 22-ц/788/478/14 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Криворотенка В. І.,

суддів - Сибільової Л. О., Маслова В. О.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звертаючись до суду з позовом просила розірвати договір позики укладений між відповідачем та нею, стягнути з останнього на її користь: борг в сумі 239790 грн., 3 відсотки річних в сумі 15611 грн., витрати на правову допомогу в сумі 3500 грн., судовий збір в сумі 2795 грн. 61 коп.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року позов задоволено частково.

Розірвано договір позики від 11 лютого 2011 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 - борг в сумі 207818 грн., 3 відсотки річних в сумі 5746 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., 2795,61 грн. судового збору.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 5 лютого 2014 року внесено виправлення в рішення суду та визначено до стягнення три відсотки річних за період з 01.01.2013 р. по 02.12.2013 року в сумі 12 007 грн. 90 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи 11.02.2011р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, про що складена власноручно відповідачем розписка.

Відповідно до вказаної розписки відповідач взяв у борг у позивачки гроші в сумі 36000 доларів США та зобов'язався ввернути їх на протязі трьох років рівними частками, що становить 1000 доларів США на місяць.

Відповідач повертав вказаний борг частинами і таким чином повернув ОСОБА_4 10000 доларів США, що позивачка сама підтвердила в судовому засіданні, проте на даний час решту заборгованості не повертає.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики на суму, яка в десять разів і більше перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Факт отримання відповідачкою позики від позивача у сумі 36000 доларів США підтверджується розпискою від 11.02.2011 року, текст якої виконано ОСОБА_3 власноруч, чого він не заперечував.

Зі змісту тексту розписки вбачається, що ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання повернути борг на протязі трьох років, шляхом повернення ОСОБА_4 по 1000 доларів США щомісячно (а.с.6).

Відповідно до вимог ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 в односторонньому порядку фактично відмовився від взятих на себе зобов'язань, борг починаючи з січня 2012 року не повертає.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано і у відповідності з вимогами ст.ст. 625,1049,1050 ЦК України задовольнив позовні вимоги розірвавши договір позики та стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 отриману за умовами договору позики суму, визначивши її розмір у національній грошовій одиниці відповідно до існуючого на час вирішення спору курсу валют.

Доводи ОСОБА_3 про те, що між сторонами фактично відбувся договір купівлі продажу, який ОСОБА_4 був прихований як договір позики, є безпідставними.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Тобто, укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції належних доказів, які б спростовували наявність у сторін наміру укласти саме договір позики, не надав і з позовом про визнання недійсним спірного договору не звертався, про що підтвердив колегії суддів.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що головуючий в суді першої інстанції після судових дебатів видалився до нарадчої кімнати, але вступну та резолютивну частину не проголошував, спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 28.01.2014 року та як підтверджується звукозаписом судового засідання, головуючим суддею Дашутіним І.В. в 10 год. 22 хв. було проголошено резолютивну частину рішення суду в даній справі. Крім того, зауваження щодо фіксування технічними засобами ходу судового процесу відповідачем не заявлялися.

Проте колегія суддів не може погодитись з розрахунком трьох відсотків річних та розміром судового збору, що визначені до стягнення місцевим судом.

Як вбачається з рішення суду та ухвали про виправлення арифметичної помилки від 05 лютого 2014 року, визначаючи розмір трьох відсотків місцевий суд виходив з такого розрахунку - 207818 х 3% : 365 х 703 = 12007 грн. 90 коп., де 207818 грн. - сума основного боргу, 365 - кількість днів у році, 703 - кількість днів прострочення (з 01.01.2012р. по 02.12.2013р.). Але місцевий суд не врахував, що відповідно до умов договору позики відповідач повинен був повертати позику рівними частинами кожного місяця на протязі трьох років, по деяким платежам на час звернення до суду з даним позовом строк сплати не настав, офіційно з вимогою про розірвання договору та повернення всієї суми позики станом на 01 січня 2012 року позивачка до відповідача не зверталася, про що не заперечувала в суді апеляційної інстанції і надала новий розрахунок трьох відсотків річних з врахуванням викладених вище обставин. Даний розрахунок враховує розмір кожного щомісячного платежу та строк його не повернення на час звернення до суду з позовом і складає загальну суму 5423,6 грн. Саме даний розмір трьох відсотків річних підлягає стягненню з відповідача.

У зв'язку з частковим задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачем згідно вимог ст. 88 ЦПК України в розмірі 2 132, 41 грн. (1% від суми 207 818 + 5423,6=213241,6).

Тому рішення місцевого суду та ухвала про виправлення арифметичної помилки, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягають зміні в частині розміру трьох відсотків річних та судового збору.

Керуючись ст. 303, п.3 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2014 року та ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 05 лютого 2014 року про виправлення арифметичних помилок у рішенні суду в даній справі в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та судового збору - змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 три відсотки річних в сумі 5423,6 грн. та на відшкодування судового збору 2 132,41 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -