Постанова № 37740136, 12.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 117750/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

представника позивача Мушинського В.Т.,

представників відповідача Мелінишин С.Б., Чигис М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Магура» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Магура» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ):

№ 0000130220 від 09.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 58471,00 грн., з яких 46777,00 грн. основного платежу та 11694,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0000120220 від 09.04.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 44098,00 грн., з яких 35278,00 грн. основного платежу та 8820,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року позов було задоволено повністю.

У поданій апеляційній скарзі ОДПІ просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що укладений між позивачем та ТОВ «Присфа» 02.06.2009 року договір б/н на поставку товару носив безтоварний характер, а отже відображення його результатів у податковому обліку позивача є безпідставним.

Представники відповідача у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі, просили скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволення позову ТОВ.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість доводів апелянта, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача наявні всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо здійснення діяльності із ТОВ «Присфа», Долинським дитячим будинком, із представництвом «Корлеа Інвест. а.с.», із ФОП ОСОБА_4, із ПП ОСОБА_5, із Дочірньою компанією «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» Угерське ВВРІСП. Позивачем товар згідно укладених угод отримано, роботи згідно актів приймання-виконання виконано, на суму вартості даних угод виписано податкові та видаткові накладні, а рух активів у процесі здійснення господарських операцій мав місце.

Щодо тверджень відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, то судом було встановлено відсутність у позивача витрат по перевезенню матеріалів та невключенння ним таких витрат до складу валових, а сум ПДВ від операцій з перевезення до податкового кредиту.

Окрім цього, судом було враховано, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Даючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду, що викладені у оскаржуваному судовому рішення, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківською рахунку платника податку на оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

На думку апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, з якою погодився суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Присфа» 02.06.2009 року було укладено договір б/н на поставку товару, кількість, асортимент та ціна якого наведена у накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору ТОВ «Присфа» зобов'язувалося поставляти позивачу товар. На виконання вказаного договору контрагентом позивача було виписано ряд податкових та видаткових накладних на продаж товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на загальну суму 208915,31 грн., в т.ч. ПДВ 54995,05 грн.

У ході зустрічної перевірки ДПІ у Городоцькому районі Львівської області ТОВ «Присфа» (лист від 12.01.2012 року № 415/7/23) було встановлено, що вказане товариство не мало виробничих потужностей, власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток Вказане свідчить про неможливість зберігання ТМЦ, а отже і їх придбання та реалізацію.

Окрім того, ТОВ «Присфа» згідно з даними поданих до ДПІ у Городоцькому районі Податкового розрахунку комунального податку за перевірений період загальна чисельність працюючих у ТОВ «Присфа» становила 1 людину. При цьому директор ТОВ «Присфа» Пруський Р.П. заперечив своє відношення до фінансово-господарських операцій підприємства і про позивача йому нічого не відомо.

Відповідно до постанови Галицького районного суду м. Львова від 14.06.2012 року у справі №1304/2500/12 ТОВ «Присфа» у період з грудня 2007 року по березень 2011 року здійснювало фіктивну підприємницьку діяльність, сприяючи іншим суб'єктам господарської діяльності в ухиленні від сплати податків.

При цьому ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з ТОВ «Присфа» за період з 01.04.2009 року по 30.06.2011 року (акт від 28.03.2012 року № 706/220/20546333), результати якої було покладено в основу прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Під час перевірки позивачем не було надало оригіналів товарно-транспортних накладних на придбані товари, сертифікатів їх якості, даних складського обліку, актів приймання-передачі товару, внутрішніх прибуткових накладних на оприбуткування товарів, документів, що підтверджують транспортування товару.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що у податкового органу було достатньо підстав для висновку про те, що господарські операції позивача по придбанню у ТОВ «Присфа» ТМЦ, а отже і по їх подальшій реалізації іншим суб'єктам господарювання носили безтоварний характер, що не дає права для відображення їх результатів у податковому обліку та податковій звітності ТОВ.

Покликання представника позивача на вибіркове застосування податковим органом отриманих у ході проведеної перевірки відомостей при нарахуванні податкових зобов'язань ТОВ у оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях, на думку апеляційного суду, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року № 2а-1044/12/0970 та прийняти нову, якою у задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Магура» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

І.О.Яворський

Постанова у повному обсязі складена 14 березня 2014 року.