Ухвала суду № 37738296, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/23632/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Цвіркуна Ю.І.розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-8707/11/2070

за позовом Приватного транспортного підприємства «АТП-1997»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне транспортне підприємство «АТП-1997» (надалі - позивач, ПТП «АТП-1997») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (надалі - відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2011, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 № 0000191540.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія "Галон» за період з 01.06.2010 по 31.01.2011.

За результатами перевірки 29.04.2011 складено акт № /15-409/24284344 (надалі акт), яким встановлено порушення вимог підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, статті 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, внаслідок чого:

- по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7 993,13 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7 830,85 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 24 477,91 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 24 283,46 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 16 059,49 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7 882,43 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 23 628,28 грн.,

- по податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 18 734,82 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000191540 від 16.05.2011, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 163 612,96 грн., з яких 130 890,37 грн. за основним платежем та 32 722,59 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не підтверджують реальності господарських операцій.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Згідно з підпунктами 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія «Галон» були укладені договори поставки нафтопродуктів від 05.01.2011 № 05/01-11-МО та від 29.06.2010 № 29/06- Ю-МО.

Згідно умов вказаних договорів, ТОВ «Компанія «Галон» зобов'язалося постачати у власність ПТП «АТП-1997» нафтопродукти, а останнє приймати у власність дані нафтопродукти та оплачувати їх.

Факт виконання договорів підтверджується наступними первинними документами:

- видатковими накладними № 70 від 30.06.2010, № 80 від 15.06.2010, №110 від 16.08.2010, №10 від 25.01.2011, № 1 від 10.01.2011, № 286 від 27.12.2010, № 275 від 16.13.2010, № 255 від 01.12.2010, № 231 від 08.11.2010, № 192 від 15.10.2010, № 176 від 06.10.2010, № 159 від 27.09.210, № 143 від 15.09.2010;

- товаро-транспортними накладними № 60 від 30.06.2010, № 78 від 15.07.2010, № 90 від 04.10.2010, № 25 від 25.01.2011, № 15 від 10.01.2011, № 187 від 27.12.2010, № 130 від 16.12.2010, № 124 від 01.12.2010, № 124 від 01.12.2010, № 119 від 08.11.2010, № 110 від 15.10.2010, № 104 від 06.10.2010, № 98 від 27.09.2010, № 160 від 15.09.2010, № 245 від 07.09.2010;

- податковою накладною № 68 від. 30.06.2010, № 78 від 15.07.2010, № 99 від 04.08.2010, № 1 від 10.01.2011, № 288 від 27.12.2010, № 276 від 16.12.2010, № 256 від 01.12.2010, № 232 від 08.11.2010, № 193 від 15.10.2010, № 175 від 06.01.2010, № 157 від 27.09.2010, № 139 від 15.09.2010, № 125 від 07.09.2010;

платіжними дорученнями: № 434 від 05.07.210, № 492 від 21.07.2010, № 555 від 11.08.2010, № 556 від 12.08.2011, № 575 від 17.08.2010, № 579 від 18.08.2010, № 608 від 30.08.2010, № 617 від 31.08.2010, № 655 від 09.09.2010, № 660 від 10.09.2010, № 667 від 21.09.2010, № 723 від 30.09.2010, № 724 від 01.10.2010, № 733 від 08.10.2010, № 748 від 12.10.2010, № 774 від 20.10.2010, № 776 від 22.10.2010, № 841 від 12.11.2010, № 935 від 08.12.2010, № 947 від 17.12.2010, № 985 від 24.12.2010, № 998 від 29.12.2010, № 1008 від 30.12.2010; № 29 від 30.01.2011, № 31 від 14.01.2011, № 56 від 25.01.2011.

У відповідності до договорів поставки від 05/01-11-МО та від 29.06.2010 за № 29/06-ІО-МО, на кожну поставку нафтопродуктів ТОВ «Компанія «Галон» виписало рахунки фактури.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що наявність зазначених первинних документів підтверджує реальне виконання договорів поставки між позивачем з контрагентом.

Також апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність технічних та технологічних можливостей позивача та його контрагента ТОВ «Компанія «Галон» для вчинення поставки нафтопродуктів з наступних підстав.

Згідно договору оренди майна від 24.03.2010 № 43, ТОВ «Компанія «Галон» використовує у своїй господарській діяльності, на правах тимчасового платного користування, майно взяте в оренду у ТОВ «Хадо-Інвест».

Також, матеріалами справи встановлено, що зберігання наявних нафтопродуктів здійснювалося на нафтобазі, розташованій за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Чайковського, 210-«Б», на підставі договору № 2-10 від 14.09.2010, укладеного між ТОВ «Компанія «Галон» та ТОВ «Спутнік-Октан».

Крім того, у ТОВ «Компанія «Галон», на час виникнення спірних правовідносин, мало, в наявності складські приміщення для зберігання нафтопродуктів, згідно договору оренди майна за № 26/07-01.

Апеляційним судом встановлено, що перевезення нафтопродуктів проводилося на підставі догорів про надання транспортних послуг за № 13 від 13.04.2010, № 13 від 26.03.2010, № 41 від 23.03.2010.

Більш того, матеріали справи містять копії договорів щодо зберігання та транспортування нафтопродуктів, які в свою чергу не були досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи.

На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та мав статус платника податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 16.05.2011 № 0000191540.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, апеляційним судом були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а-8707/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Ю.І. Цвіркун