Рішення № 37734608, 18.03.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа № 911/138/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг» про відшкодування шкоди в порядку регресу,

представники:

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг» про відшкодування шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виплативши страхове відшкодування відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників транспортних засобів набув права регресної вимоги до страхувальника, у зв'язку з невиконанням останнім вимог ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 04.02.2014.

Ухвалою від 04.02.2014 розгляд справи було відкладено на 04.03.2014.

Ухвалою від 04.03.2014 розгляд справи було відкладено на 18.03.2014.

В судове засідання 18.03.2014 представники сторін не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Між Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг» (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі якого страхувальнику видано поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ7963678 терміном дії з 19.08.2012 по 18.08.2013, відповідно до якого було застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника, пов'язану з експлуатацією автомобіля Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9069370, наданих ВДАІ, 10.09.2012 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Skoda, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 (власник Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг», поліс № АВ7963678, виданий Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування») та автомобіля Ford, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 (власник ОСОБА_2), внаслідок якої автомобілю Ford, номерний знак НОМЕР_2 було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.10.2012 у справі № 2012/7980/2012 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Слід врахувати, що преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів (аналогічна правова позиція викладена в п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди").

Проаналізувавши обставини, за яких було заподіяно шкоду автомобілю Ford, номерний знак НОМЕР_2 та наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що саме дії водія ОСОБА_1, що керував автомобілем Skoda, номерний знак НОМЕР_1 знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, а відтак і з спричиненням матеріальної шкоди ОСОБА_2, що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.10.2012 у справі № 2012/7980/2012.

Відповідно до звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 264/09/2012 від 29.09.2012, наданого ТОВ «Сател Груп» розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ford, номерний знак НОМЕР_2 становить 2491,78 грн.

ОСОБА_2 звертався до позивача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до розрахунку № 5090 від 19.11.2012 сума страхового відшкодування склала 1566,48 грн.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Таким чином, у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 10.09.2012 настав страховий випадок у страхувальника Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування».

Господарським судом встановлено, що на виконання своїх договірних зобов'язань Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» сплатило суму страхового відшкодування у розмірі 1566,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3023 від 21.11.2012, а також заявою на видачу готівки № 41449.

Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (Аналогічна правова позиція викладена в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6).

Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч. 1 ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

З матеріалів справи, зокрема з Постанови Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.10.2012 у справі № 2012/7980/2012, вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, у зв'язку з невиконанням страхувальником свого обов'язку з повідомлення страховика - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» про настання дорожньо-транспортної пригоди, останнє звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг» з метою стягнення 1566,48 грн страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 38. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого обов'язку з письмового повідомлення страховика у встановлений триденний термін не виконав. Крім того, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів та докази повідомлення страховика в порядку ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", однак останній не надав суду будь-яких заперечень проти позову.

У зв'язку з наведеним у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу 1566,48 грн страхового відшкодування в порядку регресу.

Позивач звертався до відповідача з вимогою № 04-291 від 17.01.2013, в якій просив сплатити суму страхового відшкодування в порядку регресу, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

З огляду на вказані нормативні приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1566,48 грн страхового відшкодування в порядку регресу є обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Лізинг» (код ЄДРПОУ 31033785) на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» (код ЄДРПОУ 24745673) 1566,48 грн страхового відшкодування, а також 1827,00 грн судового збору.

3. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз