Ухвала суду № 37732065, 20.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2014 року

справа № 0870/9197/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Кругового О.О.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №0870/9197/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-виробниче підприємство «Союзмаш» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-виробниче підприємство «Союзмаш» 22 вересня 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя згідно якого просить визнати недійсним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000522214/6618 від 13.08.2012 року яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 7 740,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №165/22-1421/37222023 від 19 липня 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд скасував податкове повідомлення-рішення відповідача №0000522214/6618 від 13.08.2012 року.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, при цьому він не зобов'язаний нести відповідальність за дії інших осіб.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Еккомтєх» який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Еккомтєх», їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №165/2214-21/37222023 від 19.07.2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.п.14.1.36, 14.1.181 ст.14, п.п.44.1, 44.3, 44.6 ст.44, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 та ст.201 ПК України та Наказу ДПА України

№41 від 25.01.2001 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення та подання», що призвело до завищення податкового кредиту за липень 2011 року на загальну суму 6 192,00 грн., який сформований від контрагента ТОВ «Еккомтєх», що призвело до заниження позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за перевіряємий період на загальну суму 6 192,00 грн. та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 6 192,00 грн. (а.с.63-72).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000522214/6618 від 13.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 6 192,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 548,00 грн. (а.с. 37).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем (покупцем) та ТОВ «Еккомтєх» укладено договір поставки від 27.07.2011 року №12, предметом якого є виготовлення та поставка на адресу позивача товару, який позивач зобов’язався прийняти та оплатити, а також підписана специфікація №1 до нього із зазначенням найменування, кількості та вартості продукції (а.с.109-112).

Згідно видаткової накладної №2807 від 28.07.2011 року ТОВ «Еккомтєх» передало позивачу вказаний товар (а.с.34). Згідно з умовами зазначеного договору товар перевозився ТОВ «Еккомтєх». Розрахунок за поставлений товар відбувався у відповідності до умов специфікації №1 до договору поставки №12 від 27.07.2011 у вигляді 100% передплати, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 133)

28.07.2011 року ТОВ «Еккомтєх» була виписана податкова накладна.

У подальшому товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується актом передачі змонтованого обладнання на об’єкті від 23.11.2011 року (а.с.35), договором № 1279/ЗЕ-11 від 27 липня 2011 року згідно з яким позивач зобов’язався виконані підрядні роботи по модернізації крану мостового (а.с.113-119.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Еккомтєх», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Крім того суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно обставин не співпадання податкової звітності позивача з його контрагентами, згідно з якими чинне законодавство України не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. Суми податку на додану вартість, які включені в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відображено наступні обставини: так згідно з актом перевірки ТОВ «Еккомтєх» за період діяльності з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року № 12747/23-02/36980291 від 16.11.2011 року встановлено, що діяльність ТОВ «Еккомтєх» підпадає під ознаки фіктивності, та як наслідок правочини вчинені ним є нікчемними. ТОВ «НВП «Союзмаш» є вигодонабувачем, тобто завідомо укладав угоди з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, вчинення удаваного правочину з метою приховування, ухилення від сплати податків.

У зв’язку з зазначеним суд апеляційної інстанції зауважує на наступному: при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує також з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами в акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Що ж стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає, що суди першої інстанції обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів /послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №0870/9197/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 21 лютого 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.О. Круговий