Рішення № 37728575, 17.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2228/14 17.03.14

За позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

До Державного агентства резерву України

Про стягнення 103 364,80 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Яблонський Ю.А. - по дов. №742 від 27.01.2014р.

Руденко С.О. - по дов. №16 від 01.01.2014р.

Від відповідача Михайлюк А.З. - по дов. №б/н від 03.04.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення 103 364,80 грн. витрат, здійснених на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати послуг за зберігання цінностей, згідно умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву згідно договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг від 07.05.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 було порушено провадження у справі №910/2228/14 та призначено розгляд справи на 17.03.2013.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2014р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не надав. В судовому засіданні представник проти задоволення позову заперечував посилаючись на відсутність бюджетного фінансування.

В судовому засіданні 17.03.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

07.05.2003 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України та Державним підприємством "Придніпровська залізниця" було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг (далі - договір).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" було проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України. Відповідно до п.5 цього Указу Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Згідно з п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно затвердженого номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 3-й та 4-й квартали 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 103 364,80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Згідно з п. 3.1. договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п 4.1. договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Додатковою угодою сторони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2013 рік в сумі 422 581,16 грн., в тому числі ПДВ - 700430,19 грн. (п. 1 додаткової угоди).

Оплата здійснюється на підставі виконаних робіт (п. 2 додаткової угоди).

Сторони встановили, що умови додаткової угоди застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання і діють з 11.01.2013 до 31.12.2013 (п. 3 додаткової угоди).

Згідно з п. 4.3. договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

На виконання умов договору та додаткової угоди позивачем були надані відповідачу такі документи

- звіт про витрати за 3-й квартал 2013 року в розмірі 39 128,50 грн., акт виконаних робіт за 2-й квартал 2013 року.

- звіт про витрати за 4-й квартал 2013 року в розмірі 64 236,30 грн., акт виконаних робіт за 3-й квартал 2013 року.

В матеріалах справи наявний лист відповідача №вих. №5612/04//4-13 від 04.12.2013р., в якому останній повідомив позивача про те, що до затримки в проведенні розрахунків призвела відсутність бюджетних асигнувань.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 4.4. договору сторони узгодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного відшкодування позивачу витрат за зберігання цінностей за 3-й, 4-й квартали 2012 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 103 364,80 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 103 364,80 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства "Придніпровська залізниця" обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування судом до уваги не приймаються:

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено ст. 2 цього закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Ст. 4 закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади. який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України. яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно зі ст. 12 ЗУ "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно Постанови КМУ № 100-03 від 29.01.1998 "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (має гриф "таємно") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Як нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" та і постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконую відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Відповідно до зазначеної норми та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. №532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного лі, Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених, законодавством.

Стаття 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

В свою чергу п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Посилання Відповідача на відсутність фактичних надходжень спеціального фонду бюджету та посилання на те, що зобов'язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом України "Про державний бюджет України", не вважаються бюджетним зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, як на поважну підстав} невиконання своїх зобов'язань за Договором є такими що не можуть бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань за вказаним договором і відповідальності за таке невиконання (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 13.10.2009 року і справі № 21-348во09).

Так, загальні положення цивільного законодавства (ст. 525, 526 ЦК України) поширюються також на всі договори, навіть за відсутності спеціального законодавства.

Уклавши договір, незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.

Верховний Суд України у Постанові від 13.10.2009 року по справі № 21-348во09, по якій предметом розгляду справи було стягнення заборгованості, вказав, що відсутність коштів для належного виконання грошового зобов'язання не може бути визнана обставиною, що звільняє від відповідальності (форс-мажорною обставиною), незалежно від підстав її виникнення.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства резерву України (м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108, код ЄДРПОУ 01073828) 103 364 грн. 80 коп. основного боргу, 2067 грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.03.2014 р.

Суддя Т. Ю. Трофименко