Постанова № 37721442, 13.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16346/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю скретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Клімата» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Клімата» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

15 жовтня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003932220 від 30.05.2013, про збільшення та донарахування суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 82 647 грн, з яких основний платіж - 55 098 грн, штрафні санкції - 27 549 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енергія Клімата» з питань дотримання своєчасності та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Полтава - Проект-Монтаж» за січень 2013 року.

За результатами перевірки встановлено порушення податкового законодавства, саме: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Енергія Клімата» занижено податок на додану вартість на загальну суму 55 098 грн за січень 2013 року. В результаті чого, складено акт від 16.05.2013 № 1757/22-2-05/37394016.

30 травня 2013 року на підставі наведеного акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003932220, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 82 647 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 55 098 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 27 549 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Енергія Клімата» звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з виконання робіт (надання послуг) фактично не мали реального характеру, замовлення послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «Енергія Клімата» (Сторона - 2) та ТОВ «Ферріт-Д» (Сторона -1) укладено договір № 0705/1 від 07.05.2012, предметом якого є купівля холодильної машини зовнішнього виконання з повітряним охолодженням конденсатора «RHOSS» TCAVBZ 2810 (Сертифікат відповідності UA1.013.0134262-12).

На підставі укладеного договору та на виконання оплати за виконані роботи ТОВ «Ферріт-Д» виписано позивачу наступні податкові накладні: від 08.05.2012 № 130, від 25.05.2012 р. № 439, на підтвердження розрахунків позивачем надано банківські виписки.

Отримавши часткову оплату ТОВ «Ферріт-Д» заключило договір відступлення права вимоги (цесії) № 2201/1 від 22.01.2013 з ПП «Полтава-Проект-Монтаж» відносно боргу перед ТОВ «Ферріт-Д», згідно договору № 0705/1 від 07.05.2012 розмір якого складає 330588 грн 72 коп.

Відповідно до умов наведеного договору ТОВ «Ферріт-Д» відступає право вимоги боргу і обов'язок відвантаження товару, а ПП «Полтава-Проект-Монтаж» набуває право вимоги боргу і бере на себе зобов'язання відвантажити товар в повному обсязі, а саме: Холодильну машину зовнішнього виконання з повітряним охолодженням конденсатора «RHOSS» TCAVBZ 2810- 1 шт. на суму - 1 296 149 грн 52 коп.

На підставі укладеного договору ПП «Полтава-Проект-Монтаж» виписано позивачу податкову накладну від 29.01.2013 № 113 на загальну суму 330588 грн 72 коп., яка також позивачем оплачена про, що свідчить банківська виписка.

З метою підтвердження факту перевезення товару та передачі холодильної машини позивачем надано видаткову накладну № РН -101 від 29.01.2013 та товарно-транспортну накладну від 29.01.2013.

Також, для підтвердження наявності транспортних засобів позивачем надано договір оренди транспортного засобу від 01.02.2012 № б/н, укладений між ТОВ «Атма-Преса» (надалі - Орендодавець) та ПП «Валга» (надалі - Орендар), відповідно до умов якого, Орендодавець передає в строкове платне користування Орендареві для службових поїздок персоналу останнього та для вантажного перевезення речей автомобілі, зокрема автомобіль номерний знак АЕ 9208ЕВ. Згідно витягу з АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України зазначений транспортний засіб зареєстровано за ТОВ «Атма-Преса». Згідно акту приймання-передачі в оренду транспортного засобу від 01.02.2012 автомобіль номерний знак АЕ 9208ЕВ був переданий ТОВ «Валга» в оренду.

Водночас, аналізуючи наведені операції купівлі-продажу та надану первинну документацію, яка містить усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» та відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегія суддів приходить до висновку, що платником податку не порушено жодним чином податкового законодавства, а відтак здійсненні правочини, мали на меті настання реальних наслідків.

Судом першої інстанції надано правову оцінку наведеним обставинам та документам, проте вважаючи, що договір (цесії) № 2201/1 від 22.01.2013 укладено у невідповідності до вимог Цивільного кодексу України, а саме з тих підстав, що згідно з первісного договору № 0705/1 від 07.05.2012 позивач є кредитором, а не боржником, такий договір укладено з неналежною особою (кредитором), відповідно дана обставина і слугувала підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Однак, судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, адже відповідно до договору № 0705/1, за жодним із учасників цього договору, не закріплено статусу кредитора чи статусу боржника, а тільки визначено права і обов'язки щодо передання та оплати визначеного в ньому товару.

Отже, як зазначено вище, скориставшись правом вимоги щодо погашення решти суми вартості товару ПП «Полтава-Проект-Монтаж» виписано позивачу податкову накладну та відповідно в подальшому отримано ці кошти.

Більше того, слід зауважити на тому, що сам позивач не заперечує укладеного між ТОВ «Ферріт-Д» та ПП «Полтава-Проект-Монтаж» та визнав за собою обов'язок здійснити оплату решти суми, також даний договір (цесії) не визнаний в судовому порядку недійсним. А відтак, враховуючи наявність документів, що відображають всю ланцюгову схему придбання, перевезення та застосування даного товару, судова колегія приходить до переконання, що дії даних суб'єктів господарювання спрямовані на настання реальних наслідків.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача було зареєстроване як юридична особи та платник податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

В даному випадку господарські відносини між позивачем та його контрагентами підтверджуються укладеними договорами, податковими накладними, актами прийому-передачі. У свою чергу, факт реалізації придбаних послуг та товару знайшов своє підтвердження завдяки наданих позивачем документів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Підсумовуючи вище викладене судова колегія приходить до переконання, що обставини за настанням яких прийнято спірні податкові рішення є таким, що не залежать від волевиявлення позивача та не свідчать про безпідставне формування податкового кредиту. Натомість наявні у справі матеріали підтверджують реальне виконання договорів між позивачем та його контрагентом.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а позовні вимоги ТОВ «Енергія Клімата» задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю «Енергія Клімата» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Клімата» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від № 0003932220 від 30 травня 2013 року, про збільшення та донарахування суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 82 647 грн, з яких основний платіж - 55 098 грн, штрафні санкції - 27 549 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.