Ухвала суду № 37720875, 17.03.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/867/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 46,67 Калашник В. П. Доповідач в апеляційній інстанції Вишня Н. В. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Вишня Н. В. суддів Гончар Н. І. , Пономаренко В. В. при секретаріПосипайко А.І. з участю: апелянта ОСОБА_6,

адвоката ОСОБА_7,

позивача ОСОБА_8,

адвоката ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину будинку,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину будинку, мотивуючи свої вимоги тим, що з червня 2001 року по 10 грудня 2011 року позивач проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

В 2007 році за спільні кошти вони придбали будинковолодіння по АДРЕСА_1. Документи на право власності оформлені на відповідача ОСОБА_6 В 2008 році був придбаний автомобіль «Fiat Doblo» державний номерний знак НОМЕР_1 і оформлений також на відповідача. Оскільки даний автомобіль позивач переобладнав з вантажного на пасажирський, то при оформленні документів транспортний засіб зареєстрували на нього, так як він мав посвідчення водія.

Між сторонами склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Вони були сім'єю, так як спільно проживали, мали спільне господарство та мали спільний бюджет.

Після припинення сімейних стосунків в грудні 2011 року позивач неодноразово звертався до відповідачки з проханням про переоформлення на нього права власності на 1/2 частину будинку, але вона категорично відмовила.

Просив суд встановити факт, що він, ОСОБА_8, проживав однією сім'єю з ОСОБА_6 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з червня 2001 року по 10 грудня 2011 року та визнати за ним право власності на 1/2 частину будинковолодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені повністю. Вирішено встановити факт, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2001 року по 10 грудня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1, що є спільним майном жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_6, посилаючись на те, що рішення незаконне, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та грубо порушують норми матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволені позовних вимог ОСОБА_8 Стягнути з ОСОБА_8 на її користь судові витрати.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_8, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в судовому засіданні знайшло підтвердження факт спільного проживання сторін, ведення спільного господарства та побуту, наявності взаємних прав та обов'язків з 2001 по 10 грудня 2011 року. Оскільки будинковолодіння на АДРЕСА_1 придбано сторонами за час спільного проживання на спільні кошти, визнає його об'єктом спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_8 право власності на його 1/2 частину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 2001 року позивач почав проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 Під час проживання однією сім'єю сторони мали спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки та спільний бюджет.

Шлюб між позивачем та ОСОБА_6 не укладався, але вони проживали однією сім'єю, що було підтверджено в судовому засіданні свідками по справі та фототаблицями (а.с. 61-76).

Зокрема, свідок ОСОБА_11 підтвердила той факт, що сторони познайомилися в 2001 році в м.Москва і з того часу стали проживати разом та вести спільне господарство. З відповідачкою вона особисто познайомилася в 2003 році під час святкування річниці її дитини, оскільки позивач ОСОБА_8 є її рідним дядьком. Жили сторони злагоджено, двічі на рік їздили на Хмельниччину до родичів позивача та постійно відвідували батьків відповідачки, мріяли про дитину.

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили, що вони, будучи сусідами, достовірно знають про те, що в 2007 році сторони придбали будинок по АДРЕСА_1, а в 2008 році почали в ньому проживати, добудувавши до нього другий поверх та провівши газ. Також ствердили, що сторони тримали господарство і відповідачка торгувала молочними продуктами. Про те, що сторони не були одруженими вони навіть не здогадувалися.

Даний факт частково підтверджується також довідкою № 19 від 28.05.2013 року, виданою головою квартального комітету, про те що позивач з квітня 2008 року по даний час проживає за адресою АДРЕСА_1, тобто з часу, коли сторони фактично стали проживати за даною адресою та зареєструвалися там (а.с. 4).

Не заперечує і сама відповідачка про спільне їхнє проживання з позивачем у вказаний період, називаючи це лише спільним співмешканням та заперечуючи щодо спільного бюджету. Хоча визнає про наявність спільних дрібних побутових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на частку у майні, що є у спільній сумісній власності, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення такого факту має юридичне значення.

ОСОБА_8, звертаючись до суду з позовом про визнання права на частку у майні, що є у спільній сумісній власності, підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначав проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю без шлюбу з 2001 року по 10 грудня 2011 року, наявність сімейного побуту, набуття майна за час спільного проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано на ОСОБА_6, оскільки вона виступила на стороні покупця при укладенні договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року (а.с. 3).

Згідно із ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується доводів про придбання ОСОБА_6 будинковолодіння в м. Сміла Черкаської області за власні кошти, то вони не підтверджені належними і допустимими доказами, як то вимагається ст.ст. 57, 58 ЦПК України. Такі докази в матеріалах справи відсутні, не надані вони і суду апеляційної інстанції.

Не має преюдиційного значення в даному випадку і рішення Смілянського міськрайонного суду від 24 квітня 2013 року, яким відмовлено ОСОБА_8 у задоволенні позову до ОСОБА_6 про поділ майна, набутого під час проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, оскільки відповідачка в запереченнях і в апеляційній скарзі посилається на встановлені факти, зазначені в мотивувальній частині даного рішення, тоді як преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені в резолютивній частині рішення. Оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин не має преюдиційного значення.

Крім того, суд в названому рішенні вказав, що відповідно до ч.1 ст.256 ЦПК спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є юридичним фактом, що має юридичне значення, оскільки закон пов'язує з ним виникнення, зміну або припинення правовідносин, а тому є обставиною, яка підлягає доказуванню та повинна бути предметом позову. Проте позивач в тому позові не заявляв вимог про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу. В зв'язку з цим, і з цих підстав в тому числі, суд названим рішенням від 24 квітня 2013 року відмовив у позові ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про поділ майна, набутого під час проживання чоловіка та жінки однією сім'єю.

Вважаючи доведеним факт проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_6 однією сім'єю без шлюбу з 2001 року по 10 грудня 2011 року, з чим погоджується і апеляційний суд та, пославшись на норми ст.74 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право спільної сумісної власності позивача та відповідача на набуте за час шлюбу будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1, та рівність їх часток. Тому, як вважає суд, згідно ст. 70 СК України позивачу належить 1/2 частина будинковолодіння, інша 1/2 частина є часткою ОСОБА_6

Вирішуючи даний спір, як вважає колегія, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, які регулюють названі правовідносини.

Апелянт в скарзі також зазначає, що суд першої інстанції, не застосував строк позовної давності, чим порушив норми матеріального права.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням того, що сторони проживали разом до 10 грудня 2011 року, згоди про добровільне врегулювання питання з приводу поділу спільно набутого майна не дійшли, так як відповідачка відмовилася в добровільному порядку вирішити питання, тому ОСОБА_8 звернувся з даним позовом в межах строків позовної давності.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити в силі, оскільки підстави для його зміни чи скасування, передбачені ст.309 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду м. Черкаси від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину будинку залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :