Рішення № 37706765, 11.03.2014, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2014 р.Справа № 924/1432/13

Господарський суд Хмельницької області у колегіальному складі суддів: Муха М.Є. головуючий, Танасюк О.Є., Виноградова В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом фермерського господарства "Є-Надія" с. Нестерівці, Дунаєвецького району Хмельницької області

до державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" смт. Дунаївці, Хмельницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер, "Інтернешенал" (Україна)" м. Київ

до приватного підприємства "Рускус" м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р., визнання недійсною та скасування складської квитанції № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901, зобов'язання оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг

Представники сторін:

від позивача Стасишин А.Л. за довіреністю від 03.09.13р.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Шевченко В.В. за довіреністю № 1/А від 10.01.13р.

від відповідача 3: не з'явився

В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р., визнання недійсною та скасування складської квитанції № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901, зобов'язання оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг обґрунтовуючи позовні вимоги наявними в матеріалах справи доказами. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 23.07.2010р. між ФГ "Є-Надія", як продавцем та ПП "Рускус", як покупцем фермерське господарство зобов'язувалось передати у власність ПП "Рускус" товар - зерно ріпаку 1 класу у кількості 275 484кг на загальну суму 950 419,80грн. У зв'язку із несплатою покупцем отриманого товару ФГ "Надія" направило пропозицію розірвати договір купівлі-продажу в порядку ст.188 ГК України, у відповіді на яку ПП "Рускус" в особі директора Куковиці Т. повідомило, що підприємство переговорів з приводу даного договору не вело, договір не підписувало, а укладений договір від 23.07.2010р. слід визнати нікчемним, оскільки він укладений не уповноваженою особою. Повідомляє, що ПП "Рускус", отримавши від позивача, 275 484 кг ріпаку 1 класу врожаю 2010 року, передало його на зберігання ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів", що підтверджується копією складської квитанції № 198 від 23.07.2013 р. (серія АУ № 154852), яка погашена в установленому порядку. В подальшому, 250000 кг зерна ріпаку ПП "Рускус" передає іншому суб'єкту господарювання - ТзОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2010 р. № 519/1-54617, що підтверджується складською квитанцією №260 від 27.07.2010 року (серія АУ №154901). Решта зерна ріпаку позивача, а саме 25484 кг ПП "Рускус" передає відповідачу - ДП "Дунаєвецький КХП" на зберігання, що підтверджується складською квитанцією № 270 від 28.07.2010 р. (серія АУ № 154911).

Відмічає, що 16.05.13р. було проголошено вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у кримінальній справі № 412/10985/2012, яким ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були визнані винними у скоєні злочину за ч.4 ст.190 КК, як привласнення майна в особливо великих розмірах та засуджені до п'яти років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на три роки. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2013 року вказаний вирок залишено без зміни. Звертає увагу суду, відповідно до вироку, що набрав законної сили, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також інші невстановлені слідством особи діяли від імені ПП "Рускус" та укладали через підставних осіб (зокрема, ОСОБА_9) фіктивні договори купівлі-продажі зерна ріпаку з сільгосппідприємствами Хмельницької області і відразу перепродували його ТзОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)". Всього обманним шляхом було заподіяно збитків 8 підприємствам на загальну суму більше 5 млн.грн. Зокрема, суд встановив, що «...співучасники злочину, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, реалізуючи свої наміри на заволодіння чужим майном шляхом обману, не маючи намірів виконувати взяті зобов'язання по сплаті за вказане майно його продавцям, з метою реалізації зерна рапсу, діючи від імені ПП "Рускус", заволоділи шляхом обману і розпорядилися зерном на суму 5 439 529,18 грн.". Водночас, суд дійшов висновку, що "...вина підсудних доведена в заволодінні чужим майном і придбання права на нього шляхом обману і зловживання довірою, вчинене за попередньою домовленістю групою осіб в особливо великих розмірах, тобто скоєння злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України".

Повідомляє, що з огляду на встановлені цим вироком обставини справи, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2013р. у справі № 31/362-10 позов ФГ "Є Надія" до ПП "Рускус" та ТзОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна ріпаку від 23.07.2013 року було задоволено, а договір купівлі-продажу ріпаку від 23.10.2010 р., укладений між ФГ "Є Надія" та ПП "Рускус" визнано недійсним.

Разом з тим, наголошує, що зазначене зерно ріпаку в розмірі 275 484 кг., яке за даним договором було передане ПП "Рускус", позивач на даний час не має можливості повернути, оскільки право власності на нього набуло ТзОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" згідно договору купівлі-продажу №519/1-54617 від 26 липня 2010 року.

Повноважний представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач 1 повноважного представника в судове засідання не направив, письмової позиції з приводу заявленого позову суду не надав.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити в позові в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію вказує, що відповідно до п. 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Враховуючи це, задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № 519/1-54617 від 26.07.2010, який є наступним правочином щодо відчуження спірного ріпаку його добросовісному набувачу (ТОВ "АСТІ") не відповідає чинному законодавству. Зауважує, що спірний договір купівлі-продажу № 519/1-54617 від 26.07.2010, укладений без участі позивача у даній справі, таким чином, ФГ "Є-Надія" не є належним суб'єктом, який має підстави для подання даного позову. Крім того, договір, укладений між ПП "Рускус" та ТОВ "АСТІ", стосувався не лише ріпаку ФГ "Є-Надія" в кількості 250,000 тонн, але й ріпаку інших сільгоспвиробників (СТОВ "Інтер-Случ", ФГ "Богданна") в кількості 699,165 тонн.

Вважає визнання недійсним даного договору прямо зачіпляє інтереси інших осіб, що не є учасниками даної справи і які, очевидно, не мають будь-яких претензій щодо законності даного договору.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Враховуючи це, вважають, що даний позов було подано неналежною особою, права якої спірним правочином порушено не було. Зокрема, позивач не навів жодного обґрунтування того, які його права і охоронювані законом інтереси є порушеними або оспорюваними внаслідок укладання спірного договору, крім того, що за цим договором в наступному відчужувався ріпак на ім'я ТОВ "АСТІ".

Інші вимоги позивача (про визнання недійсною та скасування складської квитанції № 260 від 27.07.2010 серія АУ № 154901, зобов'язання оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 грн.) як зауважують є похідними від первісної вимоги щодо визнання договору недійсним, а тому підстави для їх задоволення також відсутні. Поряд із цим зазначають, що відповідно до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Отже, складська квитанція є документом, що підтверджує прийняття зерна на зберігання і не є договором, щодо якого в законі наведені підставі для визнання його недійсним.

Таким чином, на їх думку, серед способів захисту, визначених ст. 16 Цивільного кодексу України, не передбачається такого способу як скасування та визнання недійсним документу, який за своїм змістом не є правочином.

Відповідач 3 повноважного представника в судове засідання не направив, письмової позиції з приводу заявленого позову суду не надав.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

26.07.10р. ТОВ „Альфред С.Топфер Інтернешнл (Україна)" (Покупець) укладено із ПП „Рускус" (Продавець) договір купівлі-продажу №519/1-54617, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити, а Покупець прийняти та оплатити ріпак 1 класу урожаю 2010 року у термін і на умовах, передбачених у цьому договорі. Кількості товару складає 974,679 тон за вибором Продавця та визначається згідно з складськими квитанціями на зерно, що видаються елеватором, зазначеним у п.4.1 договору. (п.1.1., 2.1. Договору).

Ціна за одну тонну на момент підписання цього договору встановлюється в сумі: 2891,67 грн. за тонну без ПДВ, ПДВ 20% - 578,33 грн. Ціна з ПДВ -3470,00 грн. Загальна сума договору складає 2818446,78 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 563689,36 грн. Разом з ПДВ - 3382136,19 грн. (п.3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п.4.1. Договору, продавець здійснює поставку товару в повному обсязі на умовах франко - склад (EXW) (ТОВ „Комбікормовий завод" - 699,195 тон, ДП „Дунаєвецький КХП" - 275,484 тон) в строк до 30.07.2010р.

Відповідно до п.5.1. Договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку Продавця, протягом 3-х банківських днів від дати отримання оригіналів відповідних документів.

Згідно складських квитанцій на зерно № 198 від 23.07.10р. серія АУ №154852 та № 260 від 27.07.10р. № 260 ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" отримано на зберігання від ПП "Рускус" та ТОВ "АСТІ Україна" зерно ріпаку 1 класу урожаю 2010року загальною вагою 525 484 кг.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.11р. у справі № 31/362-10 за позовом ФГ "Є - Надія" до ПП "Рускус", ТОВ "Альфред С. Топфер, "Інтернешенал" (Україна)", тертя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" про визнання правочину недійсним у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.13р. у справі № 31/362-10 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.11р. скасовано та прийнято нове рішення яким позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу ріпаку від 23.07.10р. укладеного між ФГ "Є-Надія" та ПП "Рускус".

Рішенням господарського суду Хмельницької області у справі № 13/1547-10 від 07.02.13р. за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна) м. Київ до державного підприємства „Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" смт. Дунаївці, за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору приватного підприємства „Рускус" м. Дніпропетровськ, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору фермерського господарства „Є-Надія" с. Нестерівці Дунаєвецького району про примусове виконання зобов'язання в натурі позов задоволено та зобов'язано державне підприємство „Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" (смт. Дунаївці, Хмельницької області, вул. Лермонтова,1, код 00952485) відвантажити товариству з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна), (АДРЕСА_1, код 20027449) ріпак в кількості 250000 кг. 1 класу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.13р. рішення господарського суду Хмельницької області у справі № 13/1547-10 від 07.02.13р. залишено без змін.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ по справі № 412/10985/2012 Звонікова О.В. визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі із випробним терміном 3 роки. Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі із випробним терміном 3 роки.

Вважаючи, що зерно ріпаку вибуло із володіння ФГ "Є Надія" шляхом вчинення злочину, оскаржуваний договір не був спрямований на фактичне настання правових наслідків, обумовлених ним, для однієї із сторін правочину, а саме ПП "Рускус", позивач звернувся із позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р., який на його думку порушує його права як власника зерна, на підставі ч.1 ст.215 ЦК України. Поряд із цим просить визнати недійсною та скасувати складську квитанцію № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901 та зобов'язати оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг на ФГ "Є-Надія".

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке:

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.1, 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст.202 ЦК України)

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Позивач звернувся із позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р., визнання недійсною та скасування складської квитанції № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901, зобов'язання оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг.

В підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 23.07.2010р. між ФГ "Є-Надія", як продавцем та ПП "Рускус", як покупцем фермерське господарство зобов'язувалось передати у власність ПП "Рускус" товар - зерно ріпаку 1 класу у кількості 275 484кг на загальну суму 950 419,80грн. У зв'язку із несплатою покупцем отриманого товару ФГ "Є Надія" направило пропозицію розірвати договір купівлі-продажу в порядку ст.188 ГК України, у відповіді на яку ПП "Рускус" в особі директора Куковиці Т. повідомило, що підприємство переговорів з приводу даного договору не вело, договір не підписувало, а укладений договір від 23.07.2010р. слід визнати нікчемним, оскільки він укладений не уповноваженою особою.

Із матеріалів справи вбачається, що 26.07.10р. ТОВ „Альфред С.Топфер Інтернешнл (Україна)" (Покупець) укладено із ПП „Рускус" (Продавець) договір купівлі-продажу №519/1-54617, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити, а Покупець прийняти та оплатити ріпак 1 класу урожаю 2010 року у термін і на умовах, передбачених у цьому договорі. Кількості товару складає 974,679 тон за вибором Продавця та визначається згідно з складськими квитанціями на зерно, що видаються елеватором, зазначеним у п.4.1 договору. (п.1.1., 2.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору, продавець здійснює поставку товару в повному обсязі на умовах франко - склад (EXW) (ТОВ „Комбікормовий завод" - 699,195 тон, ДП „Дунаєвецький КХП" - 275,484 тон) в строк до 30.07.2010р.

Згідно складських квитанцій на зерно № 198 від 23.07.10р. серія АУ №154852 та № 260 від 27.07.10р. № 260 ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" отримано на зберігання від ПП "Рускус" та ТОВ "АСТІ Україна" зерно ріпаку 1 класу урожаю 2010року загальною вагою 525 484 кг.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.11р. у справі № 31/362-10 за позовом ФГ "Є - Надія" до ПП "Рускус", ТОВ "Альфред С. Топфер, "Інтернешенал" (Україна)", третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" про визнання правочину недійсним у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.13р. у справі № 31/362-10 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.11р. скасовано та прийнято нове рішення яким позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу ріпаку від 23.07.10р. укладеного між ФГ "Є-Надія" та ПП "Рускус".

Обґрунтовуючи позовні вимоги ФГ "Є-Надія" посилається на те, що позивач є власником майна, яке вибуло із його володіння шляхом вчинення злочину, що підтверджується вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ по справі № 412/10985/2012 Звонікова О.В. визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі із випробним терміном 3 роки. Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі із випробним терміном 3 роки.

За приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. За загальним правилом наслідком недійсності „угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Судом зважається на п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, якщо особа не була стороною договору. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Судом також враховується, що крім правових підстав зазначених у позовній заяві (ст.ст.215, 216 ЦК України) в поясненнях до позовних вимог від 23.12.13р., додатковою правовою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним позивач зазначає ст. 230 ЦК України, якою передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

З врахуванням зазначеної правової підстави позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного договору також не може бути задоволена, оскільки обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто, особа, яка не є стороною договору не може оспорювати договір шляхом визнання його недійсним, який вчинений під впливом обману. Дана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.02.14р. по справі № 923/839/13 з аналогічного спору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що особа, яка не є стороною договору, може вимагати визнання його недійсним у тому разі, якщо вона не вимагає повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а її порушене право може бути відновлено шляхом повернення сторін цього договору до первісного стану. Дана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.04.13р. по справі № 16/5025/1106/12.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищевикладеного, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р. задоволенню не підлягає з підстав наведених вище.

Поряд із цим ФГ "Є-Надія" просить визнати недійсною та скасувати складську квитанцію № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901 та зобов'язати оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг.

Зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст.43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання від повинен видати складську квитанцію. Тобто, складська квитанція є документом, що підтверджує прийняття зерна на зберігання і не є договором, щодо якого в законі наведені підстави для визнання його недійсним.

Крім того судом враховується, що зазначені вимоги є похідними від первісної вимоги про визнання недійним договору у задоволенні якої судом відмовлено.

Подана відповідачем 2 заява про застосування строків позовної давності судом не розглядається у зв'язку із відмовою у позові.

Судові витрати по справі згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України підлягають покладенню на позивача у зв'язку із відмовою в позові.

Керуючись ст.ст.12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові фермерського господарства "Є-Надія" с. Нестерівці, Дунаєвецького району Хмельницької області до державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" смт. Дунаївці, Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер, "Інтернешенал" (Україна)" м. Київ до приватного підприємства "Рускус" м. Дніпропетровськ про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 519/1-54617 від 26.07.10р., визнання недійсною та скасування складської квитанції № 260 від 27.07.10р. серія АУ № 154901, зобов'язання оформити складську квитанцію на зерно ріпаку 1 класу в кількості 250 000 кг відмовити.

Повний текст рішення складено 17.03.2014р.

Головуючий суддя М.Є. Муха

Суддя О.Є. Танасюк

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 3 прим. : 1 - до справи, 2 - відповідачу 1 (смт. Дунаївці, вул. Лермонтова,1), 3 - відповідачу 3 (м. Дніпропетровськ, вул. Романовського, 80).