Ухвала суду № 37700790, 12.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

12 березня 2014 р. Справа № 815/7492/13-аІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.

за участю секретарів Левицької З.С. та Гречаного В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА СЕРВІС" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.10.2013 року № 0000172300 про визначення грошового зобов'язання на суму 759 642,00 грн. та від 07.10.2013 року № 0000182300 про визначення грошового зобов'язання на суму 990 838,50 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року позов був задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду 1-ої інстанції представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову , якою у задоволенні позову відмовити .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що, з 28.02.2013 року по 17.06.2013 року, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатом перевірки було складено акт перевірки від 25.06.2013 року № 119/23-0/30251215/33, яким були встановлені порушення товариством вимог податкового законодавства, а саме пп. 14.1.203, п. 14.1 ст. 203, п. 135.1, пп. 135.4.1 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 22 481 333 грн.; п. 185.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 19 761 663 грн., а також інші порушення, що не є предметом судового розгляду.

Вказані висновки були зроблені на підставі акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 22.03.2013 року № 788/22-20/37269136 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ИНФИНИТИ» за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 року», яким визначено, що оскільки ТОВ «САНОЇЛ ТОРГ» до перевірки не надано первинних бухгалтерських та податкових документів, а проведені заходи щодо наявності здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та його контрагентів не підтверджують фактичного постачання товарів та послуг, ТОВ «САНОЇЛ ТОРГ» порушено вимоги ст. 185, ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого не підтверджено задекларований податковий кредит на загальну суму 193 394 123 грн. У зв'язку з чим правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

На підставі акту перевірки, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 000002410 від 12.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19 761 663 грн. - за основним платежем; 9 880 831, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000014100 від 12.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 22 481 333 грн. - за основним платежем, 11 240 666, 50 грн. - за штрафними фінансовими санкціями.

За результатом адміністративного оскарження, Міжрегіональним Головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України прийнято рішення від 20.09.2013 року № 7355/10/-10-233 про скасування податкового повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 12.07.2013 року № 0000024100 у частині основного платежу у розмірі 19 101 104 грн., та у частині штрафної (фінансової) санкції у розмірі 9 550 552 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000014100 у частині основного платежу у розмірі 21 721 691 грн. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 11 240 667 грн. в іншій частині податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

З урахуванням рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України від 20.09.2013 року № 7355/10/-10-233, СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів прийняло податкові повідомлення - рішення:

- № 0000182300 від 07.10.2013 року про збільшення ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 66 0558,55 грн. - за основним платежем; 330 279, 95 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000172300 від 07.10.2013 року про збільшення ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 759 642 грн. - за основним платежем; 0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки акту перевірки, обґрунтовані тим, що ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» завищило витрати на суму 90 457 567, 25 грн. та протиправно сформувало податок на додану вартість розмірі 18 091 513, 45 грн. через проведення протягом 01.07.2011 року по 31.12.2012 року операцій, які не мали реального товарного наслідку з наступними контрагентами: ПП «Укрнафта-трейд», ТОВ «ТРІАДІС», ТОВ «ХОРС-ЕНЕРДЖИ», ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ФОРТ ОЙЛ», ТОВ «ЕЛЕМЕНТ - СА», ТОВ «СОТА-ПЛЮС», ПП «НАФТА- ПІВДЕНЬ». В основу обґрунтування доводів податкового органу були покладені акти інших ДПІ по ланцюгу постачання.

За результатом розгляду первинної скарги, контролюючим органом у особі Міжрегіонального головного управління міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платників, було встановлено порушення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, а саме не наведення доказів того, що ТОВ «ВСЕСТА СЕРВІС» неправомірно сформувало валові витрати та податковий кредит з ПП «Укрнафтатрейд», ТОВ «ТРІАДІС», ТОВ «ХОРС-ЕНЕРДЖИ», ТОВ «Форт-Ойл», ТОВ «Елемент-СА», ТОВ «СОТА-ПЛЮС», ПП «НАФТА-ПІВДЕНЬ», що потягло скасування прийнятих податкових повідомлень - рішень в частині нарахування податкових зобов'язань по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних непідтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.п.14.1.8 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п.п. 198.1ст. 198 ПК України від 02.12.10 №2756-VІ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до положень п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п.п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Підпунктом 5.9.2. п. 5.9 "Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166 (із змінами і доповненнями) (далі - Порядок №166) визначено, якщо в результаті розрахунку значення різниці рядків 18 і 19 менше 0, то платник повинен заповнити рядок 21 декларації.

А згідно п. 5.11 Порядку №166 встановлено, якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, сума визначеного від'ємного значення враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону (відображається у рядку 22.1 податкової декларації), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 22.2 податкової декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 23.1 податкової декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб, з якими ТОВ взагалі не мало господарських відносин.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 16.09.2011 року, між ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» укладено договір поставки нафтопродуктів № ДП-24, згідно з яким ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», предметом якого є оплатна передача на умовах договору нафтопродуктів у власність покупця.

Факт виконання угод та отримання товарів підтверджується первинними бухгалтерськими документами :податковими та видатковими накладними за відповідні періоди ,ТТН ,банківськими виписками про перерахування коштів на рахунки ,специфікацією та паспортами якості , операції відображено у бухгалтерському обліку.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2013 року , яка набула законної сили згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року, по справі № 826/5797/13-а, за адміністративним позовом ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, були визнані протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС під час проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», за результатами якої 22.03.2013 року було складено Акт № 788/22-20/37269136, які полягають в порушені вимог п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України та п. 1.15 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України 14.04.2011 року № 213, та в зазначені в акті інформації у вигляді висновків щодо відсутності фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» по взаємовідносинах з ТОВ «ИНФИНИТИ», завищення податкових зобов'язань ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 190 330 099, 00 грн. та завищення податкового кредиту ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 193 394 123, 00 грн.; заборонено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС використовувати інформацію, відображену в Акті документальної невиїзної позапланової перевірки від 22.03.2013 року № 788/22-20/37269136 щодо відсутності фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» по взаємовідносинах з ТОВ «ИНФИНИТИ», завищення податкових зобов'язань ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 190 330 099, 00 грн. та завищення податкового кредиту ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 193 394 123, 00 грн., у тому числі розміщувати інформацію в базах даних відповідача (АС «Аудит», АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» тощо та зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС відновити інформацію про податкові зобов'язання ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 190 330 099, 00 грн. та податковий кредит з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року на загальну суму 193 394 123, 00 грн., відповідно до поданої податкової звітності ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» за періоди з березня 2011 року по грудень 2011 року, з січня 2012 року по вересень 2012 року в базах даних відповідача (АС «Аудит», АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» тощо).

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагент був належним чином зареєстрованим та відносилися до платників податку на додану вартість.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість ", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість ". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як термін « фіктивне підприємство»,застосований у акті перевірки , визначений Кримінальним Кодексом України ,як злочин , відповідальність за який встановлена ст.205 КК України та є створенням або придбанням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона , а факт скоєння вказаного злочину в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду ,який набув законної сили , а ні актом перевірки податкового органу .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що виникнення права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», яке на момент укладання договору та його виконання було зареєстроване, не припинене та не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Крім того, у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів , належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладений договір між позивачем та контрагентом до теперішнього ніким не оскаржений та не визнавався недійсним у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками,податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг товарів , їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, а також судовими рішеннями , яки набули законної сили. .

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 року № 0000172300 та № 0000182300 є протиправними, та підлягають скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, але наявні судові рішення , яки набули законної сили, та яки спростовують висновки податкового органу щодо протиправності правочинів з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та з ТОВ «ИНФИНИТИ».

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановлені постанови правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що немає підстави для скасування постанови суду та прийняття нового судового рішення, необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210,211,212, ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р.-без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя

Судді: