Постанова № 3770015, 21.05.2009, Полтавський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-30505/09/1670

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2009 року м. Полтава

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Чеснокової А.О.

при секретарі - Лисенко М.С.

за участю: представника позивача - Линника О.В.

представника відповідача - Шумської І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень НОМЕР_1 від 10.02.2009 року та НОМЕР_2 від 10.02.2009 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріо» звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень НОМЕР_1 від 10.02.2009 року та НОМЕР_2 від 10.02.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що Кременчуцькою об'єднаною Державною Податковою інспекцією в Полтавській області була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Тріо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року. За результатами був складений Акт № 284/23-209/30343190 від 30.01.2009 року. На підставі зазначеного акту Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією в Полтавській області були прийняті податкові повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 10.02.2009 року про визнання податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 162695,00 грн. та НОМЕР_2 від 10.02.2009 року про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162696,00 грн., які як зазначає позивач є необґрунтованими і суперечать чинному законодавству з питань оподаткування.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, свої рішення вважає законними та обґрунтованими, у запереченні на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в ході перевірки виявлено порушення п. 5.1., 5.2.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. № 283 в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся на суму 162695,00 грн. (з врахуванням штрафних санкцій) та винесено податкове повідомлення-рішення НОМЕР_3 від 27.10.08р. щодо донарахування податку на прибуток на суму 162695,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.97р. - в результаті чого занижено ПДВ за період, що перевірявся, на суму 162696,00 грн. (з врахуванням штрафних санкцій) та винесено податкове повідомлення-рішення НОМЕР_2 від 10.02.2009 р., щодо визначення суми зобов'язання з ПДВ в сумі 162696,00 грн. В обґрунтування своїх доводів представник відповідача зазначив, що позивач уклав договір поставки нафтопродуктів з ТОВ «Вісткар», фактичне виконання якого Кременчуцька ОДПІ вважає неможливим, посилаючись на те, що позивач порушив вимоги ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Інспектор, яким проводилась перевірка, дійшов висновку, що ТОВ «Тріо» було неправомірно віднесено до складу валових витрат в 3 кварталі 2008 року оплату підприємству «Вісткар» в розмірі 542316,00 грн. за договором поставки нафтопродуктів, чим порушено п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283, та неправомірно було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 108464,00 грн., чим порушено вимоги п.п.7.4.1. п. 7.4 ст. 7 З Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки, на думку інспектора, угода від 18.08.08. за НОМЕР_5 між ТОВ «Тріо» та ТОВ «Вісткар» на придбання мазуту марки М-100, є нікчемною та вважається недійсною.

В акті перевірки № 284/23-209/30343190 від 30.01.2009 року проведений аналіз видів діяльності контрагентів ТОВ «Тріо», штатного та кваліфікаційного складу їх працівників, на підставі чого зроблений висновок про завищення валових витрат за період, що перевіряється на 542316,00 грн. у зв'язку з нездатністю (на думку відповідача) виконати зобов'язання за зазначеним договором.

На думку відповідача ТОВ «Вісткар» не має трудових ресурсів, умов для зберігання продукції, основних засобів для здійснення основного виду діяльності, крім того, відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході перевірки ТОВ «Вісткар» встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Згідно даних, наданих ДПІ в Малинівському районі м. Одеси від 26.01.09. за НОМЕР_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 підприємства ТОВ «Вісткар» є ОСОБА_1 входить до складу «конвертаційного центру», яким надаються послуги по незаконному формуванню податкового кредиту та валових витрат, основними напрямками діяльності якого була незаконна конвертація грошових коштів, отриманих у якості оплати за товари (роботи, послуги) від юридичних платників України. Вказані грошові кошти знімалися з поточних рахунків ТОВ «Вісткар» за призначенням платежу «на придбання сільгосппродукції», фактичне придбання якої не здійснювалось. При цьому на розрахункові рахунки ТОВ «Вісткар» вказані кошти надходили за призначенням платежу «за товари (роботи, послуги)».

В зв'язку з тим, що місцезнаходження ТОВ «Вісткар» не встановлено не має можливості встановити наявність товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей.

Вищезазначене, на думку відповідача, є порушенням п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283 та пп. 7.4.1, пп. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією в Полтавській області була проведена виїзна планова перевірка ТОВ "Тріо" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року. За результатами перевірки був складений Акт № 284/23-209/30343190 від 30.01.2009 року.

У ході перевірки встановлені порушення ТОВ «Тріо» п. 5.1., 5.2.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. № 283 із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся на суму 162695,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, підприємством занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 162696,00 грн.

На підставі зазначеного Акта перевірки, згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 ст. 4, п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 284/23-209/30343190 від 30.01.2009р. прийнято податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 10.02.2009р., яким визначено ТОВ «Тріо» 162695,00 грн. податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у тому числі за основним платежем 135579,00 грн., за штрафними санкціями 27116,00 грн. та податкове повідомлення - рішення НОМЕР_2 від 10.02.2009р., яким визначено ТОВ «Тріо» 162696,00 грн. податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у тому числі за основним платежем 108464,00 грн., за штрафними санкціями 54232,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Тріо» з ТОВ «Вісткар» було укладено договір від 18.08.2008 р. за НОМЕР_5 на придбання мазуту марки М-100, також встановлено, що до серпня 2008 року підприємство ТОВ «Вісткар» не мало взаємовідносин з підприємством ТОВ «Тріо».

Посилання представника відповідача на те, що вищезазначена угода є нікчемною, суд не бере до уваги, виходячи з наступного: відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме: 1. «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства» - судом встановлено, що таких порушень в угоді між ТОВ «Вісткар» та ТОВ «Тріо» виявлено не було;

2. «особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності» - з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Вісткар» має всі необхідні документи для підтвердження своєї законної діяльності: підприємство зареєстроване в ДПІ Малинівського району м. Одеса у встановленому законом порядку, має юридичну адресу, отже, підстави для сумніву у законності діяльності ТОВ «Вісткар» - відсутні.

3. «волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі»

4. «правочин має вчинятися у формі, встановленій законом» - угода між сторонами укладалась в письмовій формі, з наявністю усіх передбачених чинним законодавством документів.

5. «правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним» - реальність правочину доведена, наданням суду документів, які свідчать про виконання зобов'язань сторонами один перед одним в повному обсязі.

 Судом досліджено матеріали справи, та встановлено, що подальша реалізації товару, отриманого від ТОВ «Вісткар», здійснювалась на користь наступних підприємств за договором купівлі-продажу: ТОВ «Імпекс-Ель» - 185856 тон, ТОВ НВО «Спецпромкомплекс» - 160 тон.

На підтвердження факту реального виконання договору поставки від 18.08.2008 р. за НОМЕР_5 між ТОВ «Тріо» та ТОВ «Вісткар» на придбання мазуту марки М-100, позивачем був зроблений запит до ТОВ НВО «Спецпромкомплекс», який, відповідно до матеріалів справи, є покупцем зазначеного товару у ТОВ «Тріо».

21 січня 2009 року позивачу була надана відповідь начальника СЗ ОРС ЦЗ МНС України ОСОБА_2 на запит, щодо отримання мазуту М-100, якою підтверджено фактичну поставку мазуту топкового марки М-100 для Спеціального загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України Товариством «Тріо» у кількості 160 тон. Вищевикладене свідчить про правомірність та фактичне виконання договору від 18.08.2008 р. за НОМЕР_5 між ТОВ «Тріо» та ТОВ «Вісткар».

Для підтвердження включення витрат на поставку до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", а саме: документи, що підтверджують факт отримання товарів (робіт, послуг) від другої особи; документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку, які були оформлені сторонами, а саме рахунки-фактури, акти здавання-приймання наданих послуг, податкові накладні та копії платіжних доручень.

Таким чином, понесені загальні витрати за договором поставки нафтопродуктів підпадають під визначення валових витрат відповідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Суми будь - яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно із п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Проведення вищевказаних послуг сторони оформили господарським договором від 18.08.2008 р. за НОМЕР_5, оплата була проведена за платіжними дорученнями, відповідно до виставлених рахунків-фактур: НОМЕР_6 від 18.08.08. НОМЕР_7 від 18.08.08. НОМЕР_8 від 05.09.08., а поставки товару були оформлені актами здачі - приймання нафтопродуктів. Результати проведених послуг виконавці оформили актами здавання-приймання нафтопродуктів від 18.08.08., 31.08.08., 03.09.08., 04.09.08., 05.09.08. ТОВ «Вісткар» в повному обсязі виконало взяті на себе зобов'язання за вказаним договором: здійснило поставку товару належної якості та кількості в обумовлені строки замовнику(покупцю); сторони один до одного претензій не мають.

Отже, ТОВ «Тріо» правомірно віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 542316,00 грн. на придбання нафтопродуктів за договором поставки. Звідси випливає, що позивачем не було заниження податку на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 135579,00 грн.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», (в редакції, що набрала чинності 25.03.2005 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 7.2.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до 7.4.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковим накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У зв'язку з тим, що понесені витрати пов'язані з господарською діяльністю і цілком підтверджені документально, у т.ч. податковими накладними, висновок відповідача про заниження ПДВ є незаконним.

Отже, надані послуги з поставки нафтопродуктів документально оформлені відповідно до пп.5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем виконані вимоги пп. 5.2.1 ст.5 Закону про прибуток, пп. 7.2.1 і 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Несплата підприємством податків, зборів та інших загальнообов'язкових платежів та неподання податкової звітності самі по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляють правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина перша, частина друга статті 18 Закону).

Відповідно до п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2. ст. 10 Закону).

Таким чином, несплата податків є порушенням податкового законодавства, однак, несплата податків однією зі сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі не є беззаперечним підтвердженням наявності у позивача по адміністративному позову при укладенні та виконанні спірних угод мети, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Ухилення однією із сторін від сплати податків, після здійснення угоди, відповідно до законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов до висновку, що зазначена угода між суб'єктами господарювання в судовому порядку недійсною не визнавалась, а відповідачем не було надано ніяких доказів для підтвердження факту фіктивності угоди, при укладенні якою переслідувалась мета, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, чим порушено п.1, п. 2 ст. 71 КАСУ, отже, відповідач ні документально ні нормативно не довів правомірність прийнятих ним спірних рішень.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень НОМЕР_1 від 10.02.2009 року та НОМЕР_2 від 10.02.2009 року - обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень НОМЕР_1 від 10.02.2009 року та НОМЕР_2 від 10.02.2009 року - задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2009 рішення за НОМЕР_2 з податку на додану вартість із вироблених на Україні товарів на загальну суму 162696 грн. (основний платіж - 108464 грн., штрафні санкції - 54232 грн.). Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2009 року за НОМЕР_1 з податку на прибуток підприємств на загальну суму162695 грн. (основний платіж - 135579 грн., штрафні санкції - 27116 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо» витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Чеснокова

Повний текст постанови виготовлений 26 травня 2009 року.