Ухвала суду № 37698461, 19.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12621/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року по справі за її позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.07.2013 року № 0000051701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ФОП ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 12.03.2013 року за № 249-17.2-05-2832102762.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог п. 138.4 ст. 138, п.177.2 та п. 177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 68 849, 65 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001311720 від 20.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, у розмірі 86 063, 07 грн. в тому числі за основним платежем - 68 649,65 грн. та штрафні санкції - 17 213,42 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення до вищестоящих податкових органів, відповідачем було прийнято нове спірне податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000051701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДФО на суму 85496,23 грн. (у т.ч.: 68 396,98 грн. - основний платіж, 17 099,25 грн. - штраф).

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Так, між позивачем та ТОВ «Контелл» було укладено договір від 01.02.2011 року № 02/11 про експедиційне обслуговування, відповідно до якого позивач (замовник) доручає, а ТОВ «Контелл» (виконавець) зобов'язується надати замовнику комплекс організаційних та юридичних послуг, пов'язаних з переміщенням вантажів замовника, а замовник зобов'язується оплачувати виконавцю обумовлену винагороду. За виконання експедиційних послуг, замовник виплачує виконавцю винагороду згідно рахунку - фактури або специфікації (п. 3.1. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного року (п. 8.1 договору).

В підтвердження виконання даного договору апелянт посилається на банківські виписки по особовому рахунку та акти виконаних робіт.

ФОП ОСОБА_2 в податковому обліку відображено результати фінансово-господарських відносин з ТОВ «Контелл» і включено до складу валових витрат суму витрат на придбання послуг з експедиційного обслуговування в розмірі 406150 грн. відповідно до вказаного договору.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що відповідачем не правомірно не було взято до уваги подані до перевірки документи, з огляду на недійсність і нікчемність правочинів, оскільки такий висновок зроблено податковим органом на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 21.05.2012 №1386/22-3/37194947 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Контелл», в якому зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215 ЦК всі правочини, укладені ТОВ «Контелл» з іншими підприємствами, є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, передбачених ними.

Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС по проведенню зустрічної звірки ТОВ «Контелл» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року, а також визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС по оформленню результатів зустрічної звірки даного товариства у формі акту від 21.05.2012 року № 1386/22-3/37194947 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року.

Проте, судова колегія повністю підтримує доводи суду першої інстанції щодо відсутності належного документального і фактичного підтвердження первинними документами виконання ТОВ «Контелл» експедиційних послуг вартістю 406 150 грн. При цьому апеляційна інстанція виходить з наступного.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно п. 177.4 ст. 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу. Не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

За пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами п. 138.5 ст. 138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт також посилається на лист Міністерства інфраструктури України від 05.03.2014 року № 2355/25/10-14, в якому зазначено: «Вимоги щодо зазначення в товарно-транспортній накладній відомостей про інші підприємства, установи, організації, залучені до внутрішніх перевезень вантажів, відсутні.».

В свою чергу, колегія суддів не може взяти до уваги зазначені вище доводи, оскільки вказаний лист носить виключно інформаційно-роз'яснювальний характер та суперечить вимогам ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, слід зауважити, що, в даному випадку, товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень та одночасно з цим вона виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, для підтвердження валових витрат необхідна первинна документація, що відображає здійснення господарської діяльності (факт надання послуг).

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення (ст. 9 Закону).

Однак апелянтом так і не було надано ні на момент перевірки, ні на час судового розгляду справи єдиних транспортних документів, які б підтверджували факти надання ТОВ «Контелл» експедиційних послуг. Водночас надані позивачем до перевірки і до суду копії актів виконаних робіт не містять посилань на маршрути перевезення, дати завантаження і вивантаження, марки транспортного засобу та державний номер, тому не дозволяють суду встановити конкретних фактів здійснення господарських операцій та їх зміст.

Наявні копії заявок на перевезення, товарно-транспортних накладних, також, не містять відомостей про те, що експедитором виступає ТОВ «Контелл», тому не підтверджують фактів здійснення господарських операцій з виконання експедиторських послуг саме даним товариством. Крім того, копія листа ТОВ «Контелл» (без дати і номеру), адресованого ДПІ у Оболонському районі м.Києва після проведення перевірки позивача не є первинним документом і не містить відомостей про здійснення конкретних господарських операцій.

Інших доказів, які б підтверджували зміст та обсяг господарських операцій відповідно до ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» матеріали справи не містять.

За таких обставин апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку про відсутність належного документального і фактичного підтвердження здійснення ТОВ «Контелл» господарських операцій з виконання експедиційних послуг, а відображена в актах здачі-прийняття робіт інформація про господарські операції не підтверджується іншими доказами про їх фактичне здійснення.

Таким чином, формальна наявність у справі актів здачі-прийняття робіт, а також здійснення грошових платежів, не є достатнім і беззаперечним документальним і фактичним підтвердженням виконання ТОВ «Контелл» експедиційних послуг і не дає можливість дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для формування валових витрат.

Наявність у позивача накладних, за умови встановлення судом факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до валових витрат. При цьому апеляційна інстанція відмічає, що з товарно-транспортних накладних жодним чином не можливо встановити

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2011 року у справі №21-37а10.

Крім того, відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору, вид послуги експедитора, вид та найменування вантажу, права, обов'язки сторін, відповідальність сторін, у тому числі в разі, завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили, розмір плати експедитору, порядок розрахунків, пункти відправлення та призначення вантажу, порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта,строк (термін) виконання договору.

З аналізу вищезгаданого договору слідує, що в ньому відсутня інформація щодо найменування вантажу, пункти відправлення та пункти призначення вантажу, порядок погодження змін маршруту, вид транспорту.

Товарно-транспортні накладні та копії заявок на перевезення, які надані позивачем, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки не містять відомостей про найменування експедитора, а в актах виконаних - робіт відсутня інформація щодо маршрутів перевезення, дати завантаження та вивантаження товару, марка транспортного засобу та державний номер.

Посилання апелянта на те, що наказ Мінтрансу та Мінстату України від 29.12.1995 року № 488/346 не вимагає вказувати відомості про експедитора у товарно - транспортних накладних, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки даним наказом встановлюються лише типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, які є обов'язковими для застосування всіма суб'єктами господарської діяльності.

Доводи апелянта, що достатніми первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій надання транспортних - експедиційних послуг, є акти виконаних робіт колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать ст. 9 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність».

Судова колегія не може не зауважити, що згідно з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованого Мінюстом України від 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3-11.9 п. 11 Правил оформлення документів на перевезення основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Враховуючи те, що позивачем не було надано єдиного транспортного документу або комплект документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які б підтверджували надання ТОВ «Контелл» транспортно-експедиторських послуг, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача було відсутнє право на формування валових витрат по господарських операціях згідно договору № 02/11 від 01.02.2011 року про експедиційне обслуговування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 19.03.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Федотов І.В.