Ухвала суду № 37692596, 13.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2290/13-а (у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т.М. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Епель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Уманьавтодор» звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просили суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000472210 від 29.08.2012 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ВАТ «Уманьавтодор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з БВП «Строітель-Плюс» за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено акт від 13.08.2012р. № 843/22/14196857.

Висновками вказаного акту перевірки встановлено, наступні порушення, а саме: порушення ч. І статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які необхідні для реального настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 статті 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання від БВП «Строїтель-Плюс» за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р.; п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р., п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р., в результаті чого було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010р. в сумі 2 133 978 грн., за І квартал 2011р. в сумі 1 133 978 грн. та занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011р. в сумі 414 428 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ВАТ «Уманьавтодор» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 801 696 грн., в т.ч.: за квітень 2011р. в сумі 35 506 грн., за травень 2011р. в сумі 322 117 грн., за червень 2011р. в сумі 44 073 грн. відповідно до встановленого нікчемного правочину по взаємовідносинах з БВП «Строітель-Плюс».

На підставі акту перевірки від 13.08.2012р. № 843/22/14196857, податковим органом 29.08.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»: № 0000472210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 801 699 грн., у тому числі основний платіж в сумі 801 696 грн. та штрафні санкції в сумі 3 грн.

Рішенням податкового органу від 06.11.2012р. № 24859/10-210 про результати розгляду скарги, заперечення позивача залишені без задоволення, а висновки акту перевірки від 13.08.2012р. № 843/22/14196857 - без змін.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Службою автомобільних доріг у Київській області Державної служби автомобільних доріг України та ВАТ «Уманьавтодор» було укладено договір від 29.07.2010р. № 21М-10 на виконання робіт по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці дороги 12км.+ 420 - 14км.+360.

За умовами зазначеного договору, ВАТ «Уманьавтодор» (підрядник) бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик, виконати роботи по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці дороги 12км.+420 - 14км.+360 за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором термін, а замовник (служба автомобільних доріг у Київській області Державної служби автомобільних доріг України) зобов'язується прийняти закінчений об'єкт і сплатити вартість виконаних робіт.

Положеннями вказаного договору передбачено, що підрядник може залучити субпідрядників у разі наявності у них необхідних для виконання робіт потужностей, ліцензій та достатньої професійності.

У відповідності до зазначеного, 02.08.2012р. ВАТ «Уманьавтодор» (генпідрядник) уклало з БВП «Строітель-Плюс» (субпідрядник) договір субпідряду № 808 на виконання робіт по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці дороги 12км.+420 - 14км.+360.

Відповідно до п. 1.1. договору субпідряду від 02.08.2010р. № 808, субпідрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи по будівництву телефонної каналізації для прокладання кабелю, будівництву каналізації для прокладання електрокабелю, укладання резервних каналів під кабель зв'язку ВАТ «Укртелеком», укладання каналів під тимчасове електроживлення об'єкту, прокладання електрокабелю та кабелів зв'язку за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором термін, а генпідрядник зобов'язується прийняти закінчений об'єкт і сплатити вартість виконаних робіт.

Згідно договору субпідряду, підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти прийняття виконаних робіт (форми КБ-2) та довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3), які складаються субпідрядником і подаються на підписання генпідрядника.

Первинні документи бухгалтерського обліку свідчать, що виконання умов договору субпідряду від 02.08.2010р. № 808 відбувалось поетапно (з серпня по грудень 2010р. та з травня по червень 2011р).

На підтвердження виконання умов договору субпідряду, БВП «Строітель-Плюс» надало ВАТ «Уманьавтодор» 4 акти приймання виконаних робіт за грудень 2010р. форми КБ-2 та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010р. форми КБ-3, у відповідності до яких, загальна вартість виконаних робіт за вказаний період склала 2 613 035 грн., в т.ч. ПДВ 435 506 грн.

На підставі зазначених документів, протягом серпня-грудня 2010р. ВАТ «Уманьавтодор» перерахувало БВП «Строітель-Плюс» кошти на загальну суму 2 613 035грн., в т.ч. ПДВ 435 506 грн.

По факту отримання авансових платежів, БВП «Строітель-Плюс» надало позивачеві податкові накладні: № 4372 від 11.08.2010р. на суму 200 000 грн., в т. ч. ПДВ - 33 333 грн. 33 коп., № 5341 від 09.09.2010р. на суму 150 000 грн., в т. ч. ПДВ - 25 000 грн., № 5569 від 01.10.2010р. на суму 300 000 грн., в т. ч. ПДВ - 50 000 грн., № 5570 від 18.10.2010р. на суму 100 000 грн., в т. ч. ПДВ - 16 666 грн. 67 коп., № 6258 від 15.11.2010р. на суму 220 000 грн., в т.ч. ПДВ - 36 666 грн. 67 коп. та № 8935 від 27.12.2010р. на суму 1 643 034 грн. 91 коп., в т. ч. ПДВ - 273 839 грн. 15 коп.

На підставі зазначених податкових накладних, ВАТ «Уманьавтодор» було включено до складу податкового кредиту, в податкових деклараціях з ПДВ за період з серпня по грудень 2010р. - 435 506 грн. ПДВ.

У відповідності до наданих БВП «Строітель-Плюс» актів приймання виконаних робіт (№№1-13) та довідки про вартість виконаних робіт за травень 2011р., а також акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт за червень 2011р., останнім було виконано для ВАТ «Уманьавтодор» роботи по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці дороги 12км.+420 - 14км.+360 за травень-червень 2011р. на загальну суму 1 747 298 грн., в т.ч. ПДВ 291 216 грн.

В подальшому, після отримання авансових платежів за вказаний період (травень-червень 2011р.), БВП «Строітель-Плюс» надало позивачеві податкові накладні: № 234 від 18.05.201р. на суму 1 466 987,75грн., в т. ч. ПДВ - 244 497 грн. 96 коп., № 233 від 18.05.2011р. на суму 15 868 грн. 44 коп., в т. ч. ПДВ - 2 644 грн. 74 коп., № 248 від 19.05.2011р. на суму 321 861 грн. 29 коп., в т. ч. ПДВ - 53 643 грн. 55 коп., № 249 від 19.05.2011р. на суму 127 984 грн., в т. ч. ПДВ - 21 330 грн. 67 коп. та № 442 від 30.06.2011р. на суму 264 441 грн. 60 коп., в т. ч. ПДВ - 44 073 грн. 60 коп.

На підставі зазначених податкових накладних, ВАТ «Уманьавтодор» було включено до складу податкового кредиту, в податкових деклараціях з ПДВ за період з травня по червень 2011р. - 366 190 грн. 52 коп. ПДВ.

Крім того, актами приймання змонтованого обладнання при виконанні робіт по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці дороги 12км.+420 - 14км.+360 від 19.05.2011р. №1 та №2, БВП «Строітель-Плюс» передало ВАТ «Уманьавтодор» електрообладнання на загальну суму 449 845 грн. 30 коп., в т.ч. ПДВ 74 974 грн. 22 коп.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та БВП «Строітель-Плюс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ІДК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на прибуток та/або податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Як зазначалося раніше, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

О.В. Епель

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Епель О.В.