Постанова № 37692488, 18.03.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р.Справа № 916/3050/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Клименко С.А. ( за дорученням),

від відповідача - ОСОБА_2 (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи

підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Одеської області від 08 січня 2014 року

у справі № 916/3050/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ексім-Групп"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 41 144, 84 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 18.03.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Ексім-Групп" (далі - ТОВ „Ексім-Групп", позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, відповідач) про стягнення боргу у розмірі 41 144, 84 грн. та суму судового збору у розмірі 1 720, 50 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що відповідач неналежно виконав прийняті на себе зобов'язання за договором поставки №0071 від 11.09.2012р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного товару.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.01.2014р. позов ТОВ „Ексім-Групп" задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу в розмірі 39 910,14 грн., пеню в сумі 1 234,70 грн. та судовий збір - 1 720,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, поставивши весь замовлений товар, однак відповідач у повному обсязі свої зобов'язання за договором не виконав. Крім того, доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_3, звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати повністю, прийняти нове з урахуванням виплат в сумі 5 000,00 грн.. Скаржник вважає, рішення незаконним та таким що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 06.03.2014р. відповідно до ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.03.2014р.

В судовому засіданні представник позивача 18.03.2014р. надав усні пояснення, проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду залишити без змін, скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.03.2014р. підтримала доводи апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.09.2012р. між ТОВ „ЕКСІМ-ГРУПП" (постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір поставки № 0071, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцеві товар у власність, а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця і оплатити його в строки і порядку, передбачених договором.

Товар поставляється партіями в кількості, асортименті і в строки, зазначені в замовленні шляхом відвантаження товару автотранспортом постачальника. Право власності на товар покупець набуває з дати поставки товару (дати підписання видаткової накладної представником покупця) (п. п. 2.1, 2.4 договору).

Приписами пунктів 3.4-3.6 договору встановлено, що покупець оплачує товар протягом 21 календарного дня із дати поставки товару. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п.5.2 договору, покупець в разі порушення установленого строку розрахунків за поставлений товар сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

На виконання умов договору поставки № 0071 від 11.09.2012р. позивачем передано у власність ФОП ОСОБА_3 товар, а відповідачем вказаний товар прийнято, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме: №ОПК0000916 від 08.07.2013р. на суму 14 553, 55 грн., №ОПК0000951 від 19.07.2013р. на суму 8 053, 85 грн., №ОПК0000952 від 19.07.2013.р. на суму 4 221,03 грн., №ОПК0000975 від 24.07.2013р. на суму 5 370,51 грн., №ОПК0000930 від 15.07.2013р. на суму 2 217,79 грн., №ОПК0000936 від 17.07.2013р. на суму 5 493,41 грн., які від імені відповідача підписані повноважною особою.

Дослідивши наявні в матеріалах справи вищевказані видаткові накладні, які були підписані без зауважень та претензій позивачем та відповідачем, колегія суддів дійшла висновку, що позивач дійсно поставив відповідачу товар, а відповідач отримав цей товар.

Зазначені первісні бухгалтерські документи безумовно підтверджують факт поставки і приймання-передачі товару продавцем (позивачем) покупцю (відповідачу). Жодних зауважень або претензій щодо якості та кількості від відповідача не надходило.

Також, відповідач не заперечує факту поставки товару позивачем на загальну суму 39 910, 14 грн., однак зазначає, що 30.07.2013р. була проведена оплата в розмірі 5 000,00 грн., дані грошові кошти отримав особисто менеджер з продажу ТОВ «Ексім-Групп» Федоров, про що останнім було зроблено особистий підпис на видатковій накладній №ОПК0000916 від 08.07.2013р.

Копія зазначеної видаткової накладної ідентична оригіналу та наявна в матеріалах справи (оригінал видаткової накладної №ОПК0000916 від 08.07.2013р. оглянутий колегію суддів в судовому засіданні 06 березня 2014р.).

Крім цього, в судовому засіданні 18.03.2014р. представник відповідача надала на огляд суду оригінали видаткових накладних: № ОПК000871 від 24.06.2013р.; № ОПК0000886 від 26.06.2013р.; №ОПК0000888 від 26.06.2013р.; №ОПК0001166 від 14.10.2013р.; №ОПК0000885 від 26.06.2013р.; № ОПК0000833 від 14.06.2013р., № ОПК0000891 від 28.06.2013р.; № ОПК0000930 від 15.07.2013р.; № ОПК0000976 від 24.07.2013р., з яких вбачається, що в супереч умовам п. 3.5 договору № 0071 від 11.09.2012р. яким передбачено безготівковий спосіб розрахунку за поставлений товар, сторони розраховувались готівкою, про що у вищезазначених видаткових накладних є відповідні записи у тому числі і ОСОБА_4, однак позивач отримання готівки за вищевказаними видатковими накладними в суді не оскаржував.

Приймаючи до уваги викладене судова колегія дійшла до висновку, що в порушення умов договору поставки, між сторонами існував як готівковий так і безготівковий спосіб розрахунку, що також підтверджується наявним в матеріалах справи листом Головного управління Міндоходів в Одеській області № 157/К/15-32-22-03-11 від 14.02.2014р., в якому зазначено, що в ході перевірки крамниці-складу позивача встановлено порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Отже, особистий підпис ОСОБА_4 на видатковій накладній №ОПК0000916 від 08.07.2013р. є належним доказом, щодо часткової оплати відповідачем готівкою за поставлений товар в розмірі 5 000,00 грн.

В порушення умов зазначеного договору поставки відповідач не розрахувався з позивачем у встановлений договором строк в повному обсязі.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 34 910,14 грн. (39 910,14 грн. загальна сума поставленого товару - 5 000,00 грн. оплата за частину поставленого товару особисто менеджеру позивача = 34 910,14 грн.).

Також, на думку судової колегії, позивачем правомірно нарахована пеня, що відповідає умовам договору, а саме п.5.2. Перевіривши розрахунок суми пені позивача, колегія суддів дійшла висновку, що його було зроблено арифметично неправильно, тобто без врахування часткової оплати за поставлений товар в розмірі 5 000,00 грн., у зв'язку з цим, сума пені була перерахована та складає 1 085,25 грн.

Посилання скаржника на порушення позивачем процедури досудового врегулювання спору є необґрунтованими та хибними, оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ „Торговий Дім „Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002р. № 15-рп/2002 встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, правосуддя здійснюється виключно судами. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятим до уваги.

Отже, колегія суддів вважає що місцевим судом при прийнятті рішення не було враховано оплати відповідачем за поставлений товар в розмірі 5 000,00 грн., а тому прийнято рішення, висновки якого не відповідають нормам чинного законодавства та обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Заперечення які були надані позивачем в судовому засіданні Одеського апеляційного господарського суду 18.03.2014р., спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Одеської області скасуванню.

Керуючись cm.cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 08 січня 2014 року - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Ексім-Групп" задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ексім-Групп":

34 910,14 грн. - основного боргу;

1 085,25 грн. - пені;

1 505,09 грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ексім-Групп" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 114, 37 грн. понесених витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідні накази з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Мирошниченко М.А.

Суддя Шевченко В.В.