Ухвала суду № 37689157, 04.03.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Комшелюк Т.О.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

УХВАЛА

іменем України

"04" березня 2014 р. Справа № 817/4198/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

при секретарі Дєдуху Б.О. ,

за участю представника апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" січня 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП СВ АЛЬТЕРА-РІВНЕ" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при проведенні перевірки відповідачу надавався весь обсяг первинних бухгалтерських документів на підтвердження господарських операцій з контрагентами. Відповідачем бухгалтерські документи не були взяті до уваги та як на доказ безтоварності операцій Відповідач послався на акти зустрічних перевірок. Позивач рахує дії відповідача протиправними, висновки - необґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення такими, що належать до скасування.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року позов задоволено повністю.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0005222342 та №0005232342 від 19 листопада 2013 року визнано протиправними та скасовано в повному обсязі.

Присуджено на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ДП СВ АЛЬТЕРА - РІВНЕ" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 4588,00 грн..

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Відповідачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Так, посадовими особами Відповідача проведена планова виїзна перевірка Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012р. про що складений акт №822/17-16-22-01/34703845 від 07.11.2013р. (а. с.14-89 т.1).

Перевіркою встановлені наступні порушення як допущені позивачем та зафіксовані в Акті:

- п.п.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР ВІД 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, п.44.1 ст.44 розділу І, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) ТОВ «ДП СВ Альтера-Рівне» завищено податковий кредит по безтоварним операціям, проведеними з ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелектроімпорт» на суму 112088,0 грн. в т.ч. за: листопад 2010р. у сумі - 22557грн.; грудень 2010р. у сумі - 22473грн.; січень 2011р. у сумі - 6175грн.; лютий 2011р. у сумі - 22946грн.; березень 2011р. у сумі - 5139грн.; квітень 2011р. у сумі - 4085грн.; травень 2011р. у сумі - 4450грн.; липень 2011р. у сумі - 13948грн.; вересень 2011р. у сумі - 5267грн.; жовтень 2011 р. - 2667грн.; серпень 2012р. -1236грн.; вересень 2012р. -1145грн.;

- пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.5 п.1.20 ст.1, пп.5.2.1, п.5.2, абз.4, пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.7.4.2., пп.7.4.3, пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.44.1 ст.44 розділу І, п.138.2, п.138.8. ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 розділу III, пп.153.2.2., пп.153.2.3 п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на суму в сумі 182085грн. в т.ч.: 3 квартал 2010р.-1623грн., 4 квартал 2010р. - 77857грн., 1 квартал 2011р. - 44404грн., 2 квартал 2011р. - 11267грн., 3 квартал 2011р. - 17492грн., 4 квартал 2011р. - 10345грн., 1 квартал 2012р. - 4618грн., 2 квартал 2012р. - 4492грн., 3 квартал 2012р. - 6992грн., 4 квартал 2012р. - 2995грн..

На підставі акту перевірки (а.с.88 т.1), Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0005222342 від 19.11.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 206730,25грн., з яких 182085грн. основного платежу та 24645,25грн. штрафних санкцій (а.с.92 т.1);

- №0005232342 від 19.11.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 129412,25грн., з яких 112088грн. основного платежу та 17324,25грн. штрафних санкцій (а.с.93 т.1)

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи зазначені податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0005222342 від 19.11.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 206730,25грн., з яких 182085грн. основного платежу та 24645,25грн. штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення №0005232342 від 19.11.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 129412,25грн., з яких 112088грн. основного платежу та 17324,25грн. штрафних санкцій.

Судом встановлено, що на збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, зокрема, за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р. вплинуло завищення позивачем витрат на суму 756489грн.; за період 2 квартал 2011р. - 4 квартал 2012р. витрат в сумі 96970 грн., зокрема по оренді складського та нежитлового приміщення.

Згідно акту перевірки, за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р. відповідачем встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» всього на суму 495536грн., в тому числі - за 3 квартал 2010р. - 6493,0 грн., за 4 квартал 2010р. - 311429грн., за 1 квартал 2011р. -177614грн., саме: порушення пп.1.20.1, пп.1.20.2, пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, пп.5.2.1, п.5.2, абз.4, пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.7.4.2., пп.7.4.3, пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення валових витрат всього в сумі 19122,6грн. в т.ч. за 3 квартал 2010р. в сумі 6492,6грн., за 4 квартал 2010р. в сумі 6315грн., та за 1 квартал 2011р. в сумі 6315грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 4781грн. в т.ч. за 3 квартал 2010р. в сумі 1623грн., за 4 квартал 2010р. в сумі 1579грн., та за 1 квартал 2011р. в сумі 1579грн..

За 2 квартал 2011р. в сумі 6315грн., за 3 квартал 2011р. в сумі 6315грн., за 4 квартал 2011р. в сумі 5310грн., за 1 квартал 2012р. в сумі 2199грн., за 2 квартал 2012р. в сумі 2139грн., за 3 квартал 2012р. в сумі 2139грн., за 4 квартал 2012р. в сумі 1426грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 20724грн. в т.ч. за 2 квартал 2011р. в сумі 1453грн., за 3 квартал 2011р. в сумі 1453грн., за 4 квартал 2011р. в сумі 1221грн., за 1 квартал 2012р. в сумі 4618грн., за 2 квартал 2012р. в сумі 4492грн., за 3 квартал 2012р. в сумі 4492грн., за 4 квартал 2012р. в сумі 2995грн..

Вищезазначене, Відповідачем в акті перевірки обгрунтовано тим, що у вказаному періоді позивачем укладені договори оренди частини складського приміщення за адресою м. Рівне вул. Грушевського, 2А, площею 109кв.м. з орендною платою 25грн. за 1кв.м. щомісяця, частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 104кв.м. з орендною платою 95грн. за 1кв.м. щомісяця та частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 8,88кв.м. з орендною платою 100грн. за 1кв.м. щомісяця.

У періоді 2 кварталу 2011р. - 4 кварталу 2012р. укладені договори оренди частини складського приміщення за адресою м. Рівне вул.. Грушевського, 2А площею 109кв.м. з орендною платою 25грн. за 1кв.м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 104кв.м. з орендною платою 95грн. за 1кв.м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за цією ж адресою площею 20кв.м. з орендною платою 52,50грн. за 1кв.м. щомісяця; частину нежитлового приміщення площею 35кв.м. за цією ж адресою з орендною платою 282,29грн. за 1кв.м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за вказаною адресою площею 10кв.м. з орендною платою 105грн. за 1кв.м. щомісяця; частину нежитлового приміщення за вказаною адресою площею 45кв.м. з орендною платою 219,55грн. за 1кв.м. щомісяця.

Відповідачем направлено запит до ПП Агентства нерухомості «Челсі», щодо надання інформації - вартості орендної плати за 1кв.м. офісного та складського приміщення за півріччя 2010р., 2011р., 2012р..

З наданої відповіді від 05.11.2013р. слідує, що вартість оренди 1кв.м. офісного приміщення за півріччя 2010, 2011, 2012р. в м. Рівне по вул. Грушевського становить 50-80грн. за 1кв.м., складського приміщення за цією ж адресою за півріччя 2010, 2011, 2012 становить 15-20грн. за 1кв.м..

З врахуванням відповіді, Відповідачем визначено звичайну ціну вартості оренди приміщень позивача та встановлено вищевказане порушення.

Судом враховано, що всі первинні бухгалтерські документи, з приводу господарських операцій по оренді приміщень, досліджувались відповідачем при проведенні перевірки, зауважень, щодо їх складення у відповідача не було. Вказані документи долучені до матеріалів справи та досліджені судом (а.с.1-77, 193-228 т.13, а.с.90 т.14).

Надаючи правову оцінку зазначеним правовідносинам, суд першої інстанції не погодився з висновками відповідача щодо визначення звичайної ціни з огляду на таке.

Визначення звичайної ціни встановлено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР, чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №334).

Згідно з п.1.20.1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

У відповідності до п.1.20.2. вказаного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються спів ставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

На підставі положень п.1.20.6., 1.20.8. наведеного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно положень п.1.20.10. зазначеного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Згідно ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Положення ст.189 цього Кодексу передбачає, що ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Приписи ст.190 ГК України встановлюють, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

З вищенаведеного слідує, що на час виникнення спірних правовідносин, діючим законодавством, передбачалось формування вільних цін за згодою сторін.

Положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайною ціною вважається ціна визначена сторонами договору, якщо не доведено протилежного, вважається що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом, за результатом визначення звичайних цін, здійснюється за процедурою встановленою законом для начислення податкових зобов'язань за непрямими методами. Діючими на той час законами, визначення податкових зобов'язань за непрямими методами - не встановлено.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону №334 встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не включаються до складу валових витрат витрати, зокрема, на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені п.5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.7.4.2. ,7.4.3., 7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону №334, з метою оподаткування, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Положення п.п.7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого ст.10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах, пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).

Пунктом 138.2. ст.138 Податкового Кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.153.2.2. п.153.2 ст.153 ПКУ встановлено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Крім того, для визначення звичайної ціни щодо оренди об'єкта нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна оренди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Також суд зазначив, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Оскільки в даному випадку посадові особи відповідача при проведенні перевірки звертались до приватного підприємства, то будь-які дані, надані приватною структурою чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни. А відтак, приведений в акті перевірки розрахунок звичайної ціни оренди приміщень в м. Рівне по вул. Грушевській 2А є необґрунтованим та безпідставним (а.с.22).

Відповідно до приписів ст.161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього Кодексу.

Колегія вважає, що вирішуючи по суті спір в зазначеній частині, суд врахував висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 07.11.2011 року, щодо визначення звичайної ціни.

Також, в 3 кварталі 2010р. наслідком завищення витрат на суму 79961грн. стало придбання товарів у ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Вказана сума віднесена позивачем до витрат 4 кварталу 2010 року, що на думку відповідача - не правомірно, оскільки до перевірки не надані товарно-транспортні накладні відносно товарів придбаних у вказаних контрагентів.

Судом встановлено, що по даних контрагентах наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи - податкові, видаткові накладні, виписки по банківських рахунках позивача, які вказують на рух активів. Крім того, іншими документи підтверджено реалізацію ТМЦ контрагентам, тобто - використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності позивача (а.с.159-237 т.6).

В акті перевірки зазначено, що позивачем в 4 кварталі 2010 року, в порушення норм чинного законодавства, віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати по безтоварним операціям, проведеними з ТОВ «Укрелектроімпорт» на суму 225153грн..

У періоді 2011-2012 року, в порушення норм чинного законодавства, віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати по безтоварним операціям, проведеними з ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелекгроімпорт» на суму 335282грн. в т.ч. у: 1 кв. 2011р.-171299грн.; 2 кв. 2011р.-42672грн.; 3кв. 2011р.-69739грн.; 4кв. 2011р.-39669грн.; 3 кв. 2012р. - 11903грн..

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивачем за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012р. занижений податок на прибуток на загальну суму 182085грн. та завищений податковий кредит на суму 112088грн..

Разом з тим судом першої інстанції вірно визначено, що на завищення податкового кредиту не вплинули господарські операції, щодо оренди офісних і складських приміщень та придбання товарів у ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки контрагенти позивача не були платниками податку на додану вартість.

З'ясовуючи реальність господарських операцій позивача із контрагентами: ТОВ «Енергообладнання», ТОВ «Бизнес Компани», ТОВ «ІТЄУ», ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ», ТОВ «Укрелектроімпорт» суд встановив наступне.

Щодо господарських відносин з ТОВ «Енергообладнання».

За період, який перевірявся, позивач проводив взаєморозрахунки з ТОВ «Енергообладнання» на предмет купівлі в останнього товарів на загальну суму 11354,40грн. в т.ч. ПДВ 1892,40грн. Вартість товару в сумі 9462грн. в повному обсязі віднесена позивачем до складу валових витрат, в тому числі в 2 кварталі 2011р. на суму 3738грн., в 3 кварталі 2012 року на суму 5724грн.

ПДВ в сумі 1892,40грн. в повному обсязі віднесено до складу податкового кредиту, в тому числі в травні 2011р. на суму 748грн., в вересні 2012р. на суму 1145грн..

Щодо господарських відносин з ТОВ «Бизнес Компани».

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ТОВ «Бизнес Компани» всього на суму 3090 в т.ч. ПДВ 515грн., а саме у: серпні 2012 року на суму 3090грн. в т.ч. ПДВ 515грн. До складу валових витрат позивачем віднесено витрати в 3кв. 2012р. в сумі 2575грн., до податкового кредиту у серпні 2012р. в сумі 515грн..

Зазначена господарська операція з поставки товарно-матеріальних цінностей оформлена податковою та видатковою накладною. Доставка товару здійснювалась ТОВ «Транспортна компанія «САТ», що підтверджено актом здачі-прийняття робіт, товарно-транспортною накладною. Вартість отриманого товару позивачем оплачено згідно банківських виписок. В подальшому, позивачем отриманий товар реалізований контрагенту - Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор», що також підтверджено податковими, видатковими накладними, банківськими виписками (а.с.114-121 т.13).

Вказані документи, надавалися до перевірки, що вбачається з її акту.

Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Щодо господарських відносин з ТОВ «ІТЄУ».

В серпні місяці 2012р позивач проводив взаєморозрахунки по господарській операції із вказаним контрагентом на загальну суму 4324,80грн. в т.ч. ПДВ 72,80грн. До складу валових витрат в 3кв.2012р. позивачем віднесено витрати в сумі 3604грн., до податкового кредиту в серпні 2012р. в сумі 720,80грн..

Зазначена господарська операція з поставки товарно-матеріальних цінностей оформлена податковою, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною. Вартість отриманого товару позивачем оплачено згідно банківських виписок. В подальшому, позивачем отриманий товар реалізований контрагенту ТОВ «Агро ХХІ», що також підтверджується податковими, видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, банківськими виписками (а.с.106-113 т.13).

Вказані документи, надавалися до перевірки, що вбачається з її акту.

Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Щодо господарських відносин з ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ».

За період, який перевірявся, позивач проводив взаєморозрахунки по господарській операції з зазначеним контрагентом на загальну суму 16000грн. в т.ч. ПДВ 2666,67грн., а саме в жовтні місяці 2011р.. Витрати в сумі 13333,33грн. позивачем віднесено в 4кв. 2011р. до складу валових витрат, а 2666,67грн. в жовтні місяці 2011р. до податкового кредиту.

Зазначена господарська операція з поставки електродвигуна оформлена договором поставки від 18.10.2011р., податковою, видатковою накладною, специфікацією до договору поставки, актом надання послуг з перевезення вантажу, товарно-транспортною накладною. Вартість отриманого товару позивачем оплачено згідно банківських виписок. В подальшому позивачем отриманий товар реалізований контрагенту - Дочірнє підприємство «Смигаторф», що також підтверджено податковими, видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, банківськими виписками (а. с. 96-105 т.13).

Вказані документи, надавалися до перевірки, що вбачається з акту перевірки.

Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Крім того, судом вірно враховано, що згідно довідки відповідача від 22.08.2012р. №406/22-200/34703845 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП СВ Альтера-Рівне» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Південпроммаш» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011р. порушень податкового законодавства відповідачем не встановлено (а.с.91-97 т.14).

Щодо господарських відносин ТОВ «Укрелектроімпорт».

За період з 01.07.2010р. по 31.07.2011р. зазначеним контрагентом поставлено на адресу позивача ТМЦ на загальну суму 637753,14грн. в т.ч. ПДВ в сумі 106292,14грн..

До складу валових витрат віднесено витрати в сумі 531461грн. в т.ч. в 4кв.2010року-225153грн. 1 кв. 2011 року - 171299грн. 2 кв. 2011 року - 38934грн. 3 кв. 2011 року - 69739грн., 4 кв. 2011 року - 26336грн..

До податкового кредиту віднесено 106292,14грн., а саме: листопад 2010р. в сумі - 22557,36грн.; грудень 2010р. в сумі - 22473,30грн.; січень 2011р. в сумі - 6175,12грн.; лютий 2011 р. в сумі - 22945,90грн.; березень 2011 р. в сумі - 5138,69грн.; квітень 2011р. в сумі - 4085,29грн.; травень 2011р. в сумі - 3701,58грн.; липень 2011р. в сумі - 13947,71грн.; вересень 2011р. в сумі - 5267,19грн..

Зазначені господарські операції з поставки ТМЦ оформлені договорами поставки, податковими, видатковими накладними, специфікаціями до договору поставки, актом надання послуг з перевезення вантажу, товарно-транспортною накладною. Вартість отриманого товару позивачем оплачено згідно банківських виписок. В подальшому, позивачем отриманий товар реалізований різним контрагентам, що підтверджується договорами поставок, податковими, видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, актами приймання виконаних робіт, банківськими виписками (а.с.144-242 т.1, 1-194 т.2, 1-243 т.3, 1-223 т.4, 1-228 т.5, 1-158 т.6, 1-255 т.7, 1-240 т.8, 1-211 т.9, 1-255 т.10, 1-174 т.11, 1-238 т.12, 122-192 т.13, 1-86, 98-250 т.14, 1-250 т.15, 1-238 т.16,).

Вказані документи надавалися до перевірки, що вбачається з акту перевірки.

Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Зауважень відповідача щодо відсутності первинних бухгалтерських документів чи складанні їх неналежним чином, при проведенні перевірки не виникло.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин), визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом та повинна відповідати вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Отже, визначено, що нарахування податкового кредиту може здійснюватись лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови п відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Посилання відповідача на Акти та про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Бизнес Компани» та ТОВ «Енергообладнання» (а.с.22-56 т.17) судом вірно не взято до уваги з огляду на наступне.

Як слідує з зазначених актів, контрагенти є зареєстрованими юридичними особами, перебувають на податковому обліку, основними видами діяльності, відповідно, є неспеціалізована оптова торгівля, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення та ін.. При цьому акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бизнес Компани» складений 16.04.2013р., в той час, як господарська операція проводилась в серпні 2012 року. По ТОВ «Енергообладнання» акт про неможливість проведення зустрічної звірки складений 27.05.2013, а господарські операції проводились в період травень 2011р., вересень 2012р. Податкові зобов'язання та податковий кредит вказаними контрагентами формувався, підприємства подавали податкову звітність, лише в лютому 2013р. підприємством «Бизнес Компани» подано декларацію з нульовими показниками. При цьому, Харківською ОДПІ вказано на відсутність реального здійснення господарської діяльності на підставі аналізу контрагентів ТОВ «Бизнес Компани» по ланцюгу постачання. Підприємством ТОВ «Енергообладнання» податкові декларації подавались, однак, Ірпінською ОДПІ також вказано на відсутність реального здійснення господарської діяльності на підставі аналізу контрагентів зазначеного платника по ланцюгу постачання.

Аналогічна ситуація і щодо актів про результати проведення виїзних позапланових документальних перевірок по ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ» від 10.04.2012р. (а.с.240-250 т.16) та ТОВ «ІТЄУ» від 18.09.2013р., ТОВ «Укрелектроімпорт» від 17.05.2013р. в яких відповідні податкові органи приходять до висновку про безтоварність операцій по ланцюгу постачання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини («Булвез АД проти Болгарії» від 22 січня 2009р., «Центр підтримки бізнесу проти Болгарії» від 18 березня 2010р., «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007р.) забороняє визначення податкових зобов'язань платника податків в залежності від правовідносин його контрагентів із третіми особами.

Колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами по справі докази обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови.

Доводи, наведені апелянтом в поданій ним апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" січня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "06" березня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП СВ АЛЬТЕРА-РІВНЕ" вул.Гагаріна,39,м.Рівне,33003

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул.Відінська,8,м.Рівне,33023