Ухвала суду № 37684704, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/800/59702/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкун В.В.,

представника позивача Смольського Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 року

у справі № 816/224/13-а

за позовом відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, ВАТ «Полтавський ГЗК»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «Полтавський ГЗК» звернулось у січні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, № 0000091555/1426, № 0000111555/1429, від 10.12.2012 року № 0000261555/248.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, № 0000111555/1429 та від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Полтавський ГЗК» витрати зі сплати судового збору в розмірі 772,88 гривні.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 року постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року скасована в частині задоволення позову. В цій частині прийнята нова постанова, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року залишити без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 14.08.2012 року по 28.08.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за червень 2012 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2010 року, квітні, травні 2012 року, за наслідками якої складено акт від 31.08.2012 року № 3372/15-507/00191282, у якому зафіксовано порушення позивачем: ч. ч. 1. 2 ст. 215, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 1.6, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.4, пп 7.2.6 п. 7.2, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, абз. 8 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено суму від'ємного значення за червень 2012 року в розмірі 2 538 887,00 гривень, суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року в розмірі 2 207 585,00 гривень; пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 наказу Державної податкової служби України «Про затвердження Регламенту опрацювання податкових декларацій з ПДВ, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування ПДВ» та п. 200.4 ст. 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на суму 128 277 015,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 19.09.2012 року: № 0000101555/1424, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 2 207 585,00 гривень та визначено штрафні санкції в розмірі 1 103 792,50 гривні; № 0000091555/1426, яким відмовлено позивачу у наданні бюджетного відшкодування ПДВ на суму 128 277 015,00 гривень; № 0000111555/1429, яким зменшено позивачу розмір відємного значення суми ПДВ в розмірі 2 538 887,00 гривень.

За наслідками розгляду скарги ДПС у Полтавській області зобов'язано Кременчуцьку ОДПІ призначити та провести додаткову позапланову документальну перевірку ВАТ «Полтавський ГЗК» з усіх оскаржених питань.

У період з 21.11.2012 року по 27.11.2012 року відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з усіх питань оскарження по декларації за червень 2012 року, за наслідками якої акт від 28.11.2012 року № 5034/15-507/00191282, за висновками якого в ході перевірки встановлено порушення позивачем: ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 1.6, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.4, пп 7.2.6 п. 7.2, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, абз. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення за червень 2012 року в розмірі 2 538 887,00 гривень, суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року в розмірі 2 207 585,00 гривень; п. 200.4 ст. 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на суму 128 277 015,00 гривень.

На підставі акту перевірки від 28.11.2012 року № 5034/15-507/00191282 та рішення про результати розгляду скарги від 30.11.2012 року № 3042/10/10-215 прийнято наступні рішення: залишено без змін податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000101555/1424 та № 0000111555/1429, а скаргу ВАТ «Полтавський ГЗК» в цій частині без задоволення; скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000091555/1426 про відмову у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість в частині 68 949 204,00 гривні; в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга позивача без задоволення.

У зв'язку із зменшенням податкових зобов'язань по податковому повідомленню-рішенню від 19.09.2012 року № 0000091555/1426 в розмірі 68 949 204,00 гривні Кременчуцькою ОДПІ винесено 19.12.2012 року податкове повідомлення-рішення № 0000311555/258, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 59 327 811,00 гривень.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні частково, дійшов висновку про протиправність та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, № 0000111555/1429 та від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, виходив з того, що у контрагентів позивача відсутні адміністративні та технічні ресурси для виконання господарських операцій, та єдина економічна вигода від укладання позивачем зазначених угод є отримання податку на додану вартість. Крім цього, колегія суддів зауважила, що матеріали справи не свідчать про дотримання позивачем та його контрагентами умов перевезення, зберігання товарів, та відображення у наданих документах змісту та обсягів отриманих послуг. Також, суд вважав обґрунтованою позицію відповідача про те, що позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту за травень 2012 року податкові накладні незареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних за результатами господарських операцій з ТОВ «Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1», ТОВ «Імпульс-Дон», ТОВ «Велмаш-Україна», ТОВ «Нові технології», ТОВ «ХАЛ-ТЕХ», ТОВ «ПК Промінструмент». Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що надані позивачем документи первинного бухгалтерського обліку не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на суму 50 315 170,00 гривень, оскільки частина залишку від'ємного значення у розмірі 50 315 170,00 гривень за вересень 2010 року була заявлена платником до відшкодування в декларації за жовтень 2010 року, (фактична до податкового кредиту за вересень 2010 року була здійснена у вересні 2010 року), тобто в тому періоді, в платник мав право на одержання бюджетного відшкодування.

У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції були неправильно враховані норми ПКу України, зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому судове рішення в частині задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, № 0000111555/1429 та від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000091555/1426 про відмову у наданні бюджетного відшкодування за червень 2012 року на суму 128 277 015,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Підпунктом 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану раніше суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 60.4 ст. 60 ПК України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки контролюючий орган зменшив нараховану згідно податкового повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000091555/1426 суму грошового зобов'язання та надіслав платнику податків податкове повідомлення-рішення на зменшену суму грошового зобов'язання, то відповідно, податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000091555/1426 вважається відкликаним, у зв'язку із чим позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2012 року на 2 207 585,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сума бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року в розмірі 2 207 585,00 гривень, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, частково сформована за рахунок від'ємного значення з ПДВ в розмірі 2 095 215,83 гривень, що декларувалось ВАТ «Полтавський ГЗК» у травні 2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно акту перевірки від 17.08.2012 року № 3152/15-507/00191282, складеного за наслідками проведеної позапланової виїзної перевірки ВАТ «Полтавський ГЗК», встановлено, крім іншого, порушення п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, абзацу 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2012 року на суму 2 095 216,00 гривень.

На підставі акту перевірки від 17.08.2012 року № 3152/15-507/00191282 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.2012 року № 0000061555/140, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ на 2 095 216,00 гривень.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року у справі № 2а-1670/6081/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року, позовні вимоги ВАТ «Полтавський ГЗК» до Кременчуцької ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено, зокрема, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 06.09.2012 року № 0000061555/140.

Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року у справі № 2а-1670/6081/12 набрала законної сили 13.12.2012 року, згідно з частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Даним рішенням надано правову оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення про зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ за травень 2012 року на 2 095 216,00 гривень та визнано його протиправним.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд першої інстанціїлійшов вірного висновку, що позивачем правомірно заявлено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2012 року на суму 2 095 216,00 гривень та відповідно за її рахунок правомірно сформовано суму бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 19.09.2012 року № 0000101555/1424 зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2012 року в результаті здійснення нікчемних правочинів по взаємовідносинах із ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» на загальну суму 112 369,00 гривень.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6.).

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Аналізуючи вказні вище правові норми, суд першої інстанції дійшо вірного висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 200.4 ст. 200 цього ж Кодексу встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що за змістом частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Лавид» укладався договір підряду від 19.07.2010 року № 1650/50 щодо виконання робіт по реконструкції приміщень 4-го поверху.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується наланими позивачем та дослідженими судом першої інстанції належним чином завірені копії договору підряду, договірної ціни, рахунків, реєстрів актів прийому виконаних робіт, актів прийому виконаних робіт, довідок вартості будівельних робіт, податкових накладних, платіжних доручень. Позивачем віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суму ПДВ 8369,00 гривень на підставі виписаних ТОВ «Лавид» податкових накладних.

Також, судом встановлено, що 03.04.2012 року між позивачем (Покупець) та ПП «Енергостал»" (Постачальник) укладено договір поставки щодо придбання позивачем рейкової підкладки.

Фактичне виконання умов договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції первинними документами: специфікаціями, податковими накладними, рахунками-фактурами, видатковими накладними, порівняльною таблицею на закупку матеріалів, платіжними дорученнями. Позивачем віднесено до складу податкового кредиту за квітень 2012 року суму ПДВ 104 000,00 гривень на підставі виписаних ПП «Енергосталь» податкових накладних.

Дослідивши надані документи суд першої інстанції встановив, що позивачем до матеріалів справи в повному обсязі надані документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких сформований склад податкового кредиту ВАТ «Полтавський ГЗК» за перевіряємий період, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до положень статей 1-3, 9 якого дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством, при цьому протилежне податковим органом не доводилось.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що Кременчуцькою ОДПІ не встановлено фактів, які б ставили під сумнів наявність господарських операцій між позивачем та ПП «Енергосталь», ТОВ «Лавид», не виявлено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надано жодного доказу, який би спростовував правильність документального оформлення операцій, за проведення яких позивачем сформований податковий кредит, не доведено відсутність товарів (робіт, послуг) чи відсутність об'єктивних можливостей поставки товарів (робіт, послуг) постачальниками на користь позивача, не надано жодних належних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» судом не встановлено.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 ст. 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Аналогічна норма містилась в статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» мали свідоцтва платника податку на додану вартість, які не було анульовано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники ПДВ у встановленому Законом порядку, тому формування позивачем податкового кредиту від цих підприємств є правомірним.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та ПК України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, у зв'язку із чим формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» є правомірним, у зв'язку із чим зменшення суми бюджетного відшкодування за червень 2012 року по взаємовідносинах із ПП «Енергосталь» та ТОВ «Лавид» на загальну суму 112 369,00 гривень та нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протипраінсть та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000101555/1424.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000111555/1429, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за червень 2012 року на суму 2 538 887,00 гривень, внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту за червень 2012 року податкових накладних, отриманих від ТОВ «Брокер Сервіс» та ТОВ «Склярум ЛТД», незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Відповідно до підпункту а) п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. 201.10 ст. 200 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавецьь товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підставою для формування податкового кредиту ПДВ покупця товару є податкова накладна, виписана продавцем. У разі ж, зокрема, порушення порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. При цьому, заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції зазначено, що податковим органом не заперечується, що зазначені податкові накладні, які виписані позивачу його контрагентами, складені у відповідності до вимог ПК України та позивачем додані заяви із скаргами на постачальників до декларацій за звітний період, в якому сформований на їх підставі податковий кредит, з відповідними розрахунковими документами.

Загальні ж правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у п. 198.2 ст. 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що за змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Такий висновок можна зробити на підставі аналізу положень абзаців 1-3 п. 198.6 ст. 198 ПК України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, чинним законодавством не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної.

Крім того, абзацом 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що зазначений строк позивачем не порушено, у зв'язку з чим позивач має право на податковий кредит. Податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту або податкових зобов'язань з ПДВ, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За приписами п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що вказаними нормами ПК України передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у акті перевірки, вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податковій декларації за червень 2012 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надання до перевірки податкових накладних, зазначених у акті перевірки, відображення позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

Судом першої інстанції досліджено реєстр виданих та отриманих податкових накладних за червень 2012 року та встановлено, що з нього вбачаються дійсні дати отримання податкових накладних, виписаних ТОВ «Брокер Сервіс» та ТОВ «Склярум ЛТД».

Таким чином, колегія уддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність дій позивача щодо включення до складу податкового кредиту в податковій декларації по податку на додану вартість з врахуванням поданих заяв із скаргами на постачальників за червень 2012 року, податкових накладних, отриманих позивачем у червні 2012 року, проте виписаних постачальниками в попередніх звітних періодах. Оскільки, як зазначено вище, п. 198.2 ПК України передбачено датою виникнення права у платника податку на податковий кредит - дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а не дату видачі накладної та відповідно, заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. У зв'язку з чим, зменшення позивачеві задекларованої ним суми від'ємного значення з ПДВ за червень 2012 року на суму 2 538 887,00 гривень згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000111555/1429.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні, яким зменшено суму бюджетного відшкодування внаслідок включення до складу податкового кредиту за травень 2012 року суми ПДВ в розмірі 2 443 963,00 гривні по ризикованому кредиту ТОВ з ІІ «Юромаш» та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року у зв'язку із невідповідністю (відсутністю) оплати на загальну суму 56 883 848,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.12.2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ з ІІ «Юромаш» (Виконавець) укладено договір на технічне обслуговування та ремонт техніки № 39635.

15.07.2011 року між позивачем та ТОВ з ІІ «Юромаш» укладено договір купівлі-продажу обладнання № 07/с, відповідно до умов якого ТОВ з ІІ «Юромаш» зобов'язується передати, а ВАТ «Полтавський ГЗК» прийняти в порядку та на умовах договору кар'єрні самоскиди з жорсткою рамою HITACHI EII 3500 ACII кількістю 6 одиниць на умовах попередньої оплати.

Фактичне виконання умов зазначених договорів підтверджується наланми позивачем та дослідженими судом першої інстанції належним чином завіреними копіями договорів з додатками та додатковими угодами, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Дослідивши надані документи суд першої інстанції встановив, що позивачем до матеріалів справи в повному обсязі надані документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких сформований склад податкового кредиту ВАТ «Полтавський ГЗК» за перевіряємий період, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до положень статей 1-3, 9 якого дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством, при цьому протилежне податковим органом не доводилось, не встановлено фактів, які б ставили під сумнів наявність господарських операцій між позивачем та ТОВ з ІІ «Юромаш», не виявлено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надано жодного доказу, який би спростовував правильність документального оформлення операцій, за проведення яких позивачем сформований податковий кредит, не доведено відсутність товарів (робіт, послуг) чи відсутність об'єктивних можливостей поставки товарів (робіт, послуг) постачальниками на користь позивача, не надано жодних належних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні та виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ТОВ з ІІ «Юромаш» судом не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ТОВ з ІІ «Юромаш» мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки ТОВ з ІІ «Юромаш» на момент виникнення спірних правовідносин було зареєстроване як платник ПДВ у встановленому Законом порядку, тому формування позивачем податкового кредиту від цього підприємства є правомірним.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені ПК України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, у зв'язку із чим формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ з ІІ «Юромаш» є правомірним, у зв'язку із чим зменшення суми бюджетного відшкодування за червень 2012 року по взаємовідносинах ТОВ з ІІ «Юромаш» на загальну суму 2 443 963,00 гривні є безпідставним.

Також, судом першої інстанції встановлено, що в декларації за червень 2012 року ВАТ «Полтавський ГЗК» задекларовано до бюджетного відшкодування частину залишку від'ємного значення у розмірі 50 315 170,00 гривень за вересень 2010 року. В акті перевірки ревізором зазначено, що вказана сума мала бути заявлена позивачем до відшкодування в декларації за жовтень 2010 року (фактична оплата податкового кредиту вересня 2010 року здійснена у вересні 2010 року), тобто в періоді, в якому платник мав право на одержання бюджетного відшкодування, у зв'язку із чим вважається, що платник податків добровільно відмовився від отримання такої суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який правомірно не погодився з такими доводами відповідача, оскільки відповідно до положень п. 102.5 ст. 102 ПК України заява про відшкодування може бути подана платником не пізніше 1095 дня, що настає за днем отримання права на таке відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що сума ПДВ у розмірі 50 315 170,00 гривень, сплачена в ціні товару, повністю підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції платіжними дорученнями, та заявлена до бюджетного відшкодування в межах строків давності, у зв'язку із чим висновки податкового органу про неправомірність декларування вказаної суми до бюджетного відшкодування в червні 2012 року є безпідставними.

Щодо порушення в частині завищення бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за червень 2012 року на суму 6 000 004,00 гривні по взаємовідносинах з ТОВ «Восток-Руда», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ВАТ «Полтавський ГЗК» на підставі договору поставки від 10.10.2011 року № 10/11, укладеного з ТОВ «Восток-Руда», придбав залізорудний концентрат, поставка якого відбувалась на умовах передплати по цінах за базову якість сировини. Позивач відобразив у складі податкового кредиту травня 2012 року податкові накладні, виписані по першій події (передплата).

Відповідно до положень ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

В подальшому в момент поставок, які здійснювались за рахунок вказаних передплат, постачальником проведено коригування кількісних та вартісних показників до зменшення по вищевказаних податкових накладних з одночасним оформленням податкових накладних по фактичних вартісних і кількісних показниках.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що платіжні доручення на суму 6 000 004,00 гривні по відкоригованим податковим накладним можуть брати участь у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року, оскільки ревізорами не враховано факт поставки продукції в рахунок відкоригованої передплати.

Щодо відображення в податковому обліку послуг, отриманих на митній території України від нерезидента, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судоим першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно контракту № 743 від 14.03.2012 року позивач перерахував Компанії Climate Protection Bureau LLP за послуги з підтвердження скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферу (платіжні доручення від 11.04.2012 року № 292, № 14297) та нарахував податкові зобов'язання з ПДВ в квітні 2012 року в сумі 207 126,84 гривень, яка була включена до складу податкового кредиту травня 2012 року згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України. При перевірці розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року перевіряючими безпідставно не враховано право позивача на відшкодування вищевказаної суми податку, яка входить до від'ємного значення травня 2012 року та сплачена шляхом декларування податкових зобов'язань в декларації за квітень 2012 року.

Таким чинмо, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 1.6, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.4, пп 7.2.6 п. 7.2, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, абз. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування ПДВ та п. 200.4 ст. 200 ПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції полгоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2012 року № 0000101555/1424, № 0000111555/1429 та від 19.12.2012 року № 0000311555/258 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 58 966 263,84 гривні.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 року у справі № 816/224/13-а - скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року у справі № 816/224/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько