Ухвала суду № 37684679, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2014 року м. Київ К/800/15788/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 року

у справі № 2а-3696/10/1470

за позовом Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (далі - позивач, ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» звернулось у червні 2010 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 року № 000002636/0 в частині визначення податку на додану вартість в розмірі 34 387,00 гривень та застосування штрафних санкцій в розмірі 120 774,20 гривні.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 року № 000002636/0, прийняте СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві в частині визначення податку на додану вартість в розмірі 34 387,00 гривень та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 120 774,20 гривні.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 року постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року скасована та ухвалена нова постанова, якої позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 23.03.2010 року № 000002636/0 в частині визначення податку на додану вартість в розмірі 34 387,00 гривень та застосування штрафних санкцій в розмірі 21 880,40 гривень. В іншій частині задоволення позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.01.2010 року по 19.02.2010 року на підставі направлень від 22.01.2010 року № 08/36 та від 01.02.2010 року № 16/36 спеціалістами відповідача було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, за результатами якої було складено акт від 11.03.2010 року № 246/36/14313240. Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 , пп. 7.4.1, пп. 7.42 п. 7.4 , пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

На підставі акту перевірки заступником начальника СДПІ ВПП у м. Миколаєві було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 року № 00002636/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 256 938,00 гривень згідно пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 , пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4 , пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 11.44 ст. 11 Закону № 168/97-ВР та застосовані штрафні санкцій в сумі 133 155,90 гривень.

Судами встановлено, що висновки відповідача базуються на тому, що фахівцями було встановлено про заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, у тому числі, за вересень 2008 року заниження на 250 356,00 гривень, за листопад 2008 року заниження на суму 1290,00 гривень, за грудень 2008 року заниження на суму 2505,00 гривень, за вересень 2009 року заниження на суму 4794,00 гривні, за листопада 2009 року завищення на суму 14 285,00 гривень, за грудень 2009 року заниження на суму 12 278,00 гривень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що відповідачем не підтверджено наявність факту порушення позивачем податкового законодавства що призвело до нарахування податку на додану вартість в сумі 34 387,00 гривень була завищена сума штрафних (фінансових) санкції на суму 120 774,20 гривні.

Суд апеляційної інстанції,скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, погодився з судом першої інстанції про помилковість висновків перевірки про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 34 387,00 гривень, оскільки законодавець не посилається у пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР на ст. 11 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з продажу металобрухту не нараховуються, а пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не містить правової підстава для застосування непрямих методів при здійснені операцій зазначених в пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 та п. 11.44 ст. 11 Закону № 168/97-ВР.

Проте апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 120 774,20 гривні.

Колегія суддів касаційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції та повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлена помилковість висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 34 387,00 гривень, що ґрунтується порушенням позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4 , п. 11.44 ст. 11 Закону № 168/97-ВР у квітні-грудні 2008 року в частині не нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 34 387,00 гривень за операціями з продажу металобрухту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки зазначено, що реалізований металобрухт не придбавається (не купується) підприємством, а утворений як відходи виробництва з матеріалів придбаних з податком на додану вартість, отже судами вірно зазначено, що позивачем не було допущено порушення пп. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР

Щодо твердження відповідача про те, що відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо у подальшому придбані раніше товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно не прийняли їх до уваги, оскільки законодавець не посилається у пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР на ст. 11 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з продажу металобрухту не нараховуються.

Крім цього, виходячи з вимог п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 цього ж Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким зазначено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів визначено пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» серед яких відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів при здійснені операцій зазначених у пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 та п. 11.44 ст. 11 Закону № 168/97-ВР.

Суди попередніх інстанцій вірно вважають, що пп. 4.3.4 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено наявність факту порушення позивачем податкового законодавства, а нарахування податку на додану вартість у сумі 34 387,00 гривень є неправомірним.

Щодо рішення про нарахування штрафних санкції в сумі 133 155,90 гривень з податку на додану вартість на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який частково скасовуючи рішення про нарахування штрафних санкцій, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 17.1.3. п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 23.03.2010 року № 00002636/0 позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 256 938,00 гривень, з якої 34 387,00 гривень донараховано помилково, та застосовані штрафні санкції в сумі 133 155,90 гривень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правил підпункту «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вірно вказав, що на правомірно нараховане податкове зобов'язання у розмірі 222 551,00 гривня застосовуються штрафні санкції в розмірі 111 275,50 гривень, а тому розмір штрафних санкцій, нарахованих на помилково визначену суму податкового зобов'язання становить 21 880,40 гривень.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 року у справі № 2а-3696/10/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько