Рішення № 37669697, 12.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10920/13 12.03.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник"

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство «Головний інформаційно - обчислювальний

центр»

про стягнення 54 857,45 грн.

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча)

Ващенко Т.М.

Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача: Березова І.Г. - по дов. №212 від 01.10.2013р.

Від відповідача: Білий Г.Д. - голова правління

Від третьої особи: Масько А.М. - по дов. №02-257 від 04.03.2014рр.

В судових засіданнях 05.02.2014р., 17.02.2014р. оголошувались перерва, відповідно до ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник" заборгованості в розмірі 45513,81 грн. основного боргу по договору на послуги водопостачання та водовідведення №7031/4-02 від 25.08.1999р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов вищезазначеного договору.

В судових засіданнях 04.02.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в наданому суду відзиві та представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Заперечення мотивовані тим, що умовами договору, що укладений між сторонами, не передбачений обов'язок відповідача сплачувати позивачу вартість послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, та стоків вже гарячої води. Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідно до

п. 3.6 договору відповідач розраховується за послуги водопостачання у порядку встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи. Відповідачем подану заяву про застосування строків позовної давності по справі.

Представник третьої особи при вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі факти

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

25.08.1999 року між ДКО "Київводоканал", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в свою чергу було перейменоване в Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі по тексту -Позивач; Постачальник за Договором) та Житлово - будівельним кооперативом «Будівельник» (далі по тексту -Відповідач; Абонент за Договором) було укладено Договір №7031/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору №7031/4-02 від 25.08.1999 року (надалі Договір), постачальник (Позивач) зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент а абонент (Відповідач) - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору №09729/4-11-С від 26.09.2001 року кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками позивача та відповідача.

Відповідно до пункту 3.6 договору відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7 договору року передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи, письмово повідомити про це відповідача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

З метою ідентифікації відповідача як абонента, одночасно із укладанням Договору №7031/4-02 від 25.08.1999р., відповідачу було присвоєно код абонента №1-734.

При розгляді справи судом встановлено, що після укладання договору№7031/4-02 від 25.08.1999р сторони не вносили до умов договору змін в частині встановлення відповідачеві додаткового коду абонента №1-50734, а вимоги про плату за цим кодом позивач став пред'являти абоненту (відповідачу) вже в процесі дії договору, то за таких обставин самовільне встановлення позивачем відповідачеві додаткового коду абонента №1-50734 є порушенням позивачем умов договору, прав відповідача та норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» де відсутня така житлово-комунальна послуга як вода для підігріву, а є послуга - гаряче водопостачання.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач звернувся до суду, зокрема, із вимогою про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води та постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої та водовідведення.

Згідно зі ст.ст. 16, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Статтею 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Відповідно до вимог п. 3.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року, які набули чинності з жовтня 2008 року, вказано, що розрахунки за спожиту питну воду здійснюються на підставі показників засобів обліку.

Відповідно до п. 3.14 Правил № 190, у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення вартості води використаної для потреб гарячого водопостачанню не підлягають до задоволення, оскільки згідно п. 3.13 Правил № 190 розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на підставі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюється суб'єктами господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Відповідач заперечує знаходження на його балансі теплових пунктів (котелень) для підігріву води, таких доказів не представлено суду і позивачем.

Крім того, умовами договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується його лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів АЕК «Київенерго» у вигляді гарячої води за кількістю, визначеною позивачем розрахунковим методом.

Умовами Договору передбачено постачання холодної води та послуг з прийняття стоків холодної води, та не передбачено постачання холодної води, що йде на підігрів, та стоків вже гарячої води.

Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами були укладені будь-які додаткові угоди до договору №7031/4-2 від 25 серпня 1999 року, в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду не надано.

Тому, враховуючи, що договором №7031/4-2 від 25 серпня 1999 року не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів не надано, то відповідно суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 43 513,81 грн.

Виходячи з наявних матеріалів справи (актів про зняття показань з приладу обліку, платіжних вимог-доручень та розшифровок рахунків відповідача) позивачем за період з 01.11.2008 року по 28.02.2013р. було надано відповідачеві послуг з водопостачання та водовідведення.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до п. 3.6 договору відповідач зобов'язаний розраховуватися за послуги водопостачання у порядку встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ст. 530 ЦК України законодавець застосовує поняття "строк" та "термін" виконання, визначення яких надається у ст. 251 ЦК України. Строк в розумінні коментованої статті є періодом часу, зі спливом якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Часто в договорах зазначається, що виконання зобов'язання має відбутися протягом певного періоду у часі, тобто, наприклад, "до десятого червня 2008 року". Це означає, що боржник може виконати зобов'язання в будь-який день до встановленої дати. і це виконання буде вважатися належним. Неприйняття кредитором належного за іншими параметрами виконання буде вважатися його простроченням (ст. 613 ЦК).

Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. За правилами Господарського кодексу України (ч. 3 ст. 180) строк зобов'язання відноситься до істотних умов господарського договору та обов'язково має бути зазначений в договорі під загрозою визнання його неукладеним. ЦК України в даному випадку містить більш ліберальні положення, встановлюючи правила виконання зобов'язання в разі не визначення його строку сторонами.

Строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане (наприклад, початок судноплавства на річці або відкриття сезону полювання на тварин тощо). Якщо в договорі вказується подія, яка може настати, а може і ні, ми маємо справу із зобов'язанням під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов'язання в цілому.

Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК).

Договором або актами цивільного законодавства може бути передбачений обов'язок боржника виконати зобов'язання негайно після пред'явлення вимоги кредитором. Договором сторони можуть також передбачити певний строк виконання зобов'язання, який починається з моменту пред'явлення вимоги.

При розгляді справи судом встановлено, що сторонами визначений строк оплати у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Позивачем не надано доказів представлення платіжних документів до банківської установи, як це передбачає п. 3.6 договору та не надав доказів направлення вимога в порядку ст.. 530 ЦК України, а тому суд приходить до висновку, що строк оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення не настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 17 110, 28 грн. за водопостачання та водовідведення задоволенню не підлягають.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволенню не підлягають, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох процентів річних та штрафу.

Всебічно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу «Будівельник» слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись ст. 33, ст.ст. 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.2014 р.

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча)

Ващенко Т.М.

Борисенко І.І.