Постанова № 37665021, 06.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16753/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В. П.

Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2014 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я. М.,

за участю секретаря Рипік О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.05.2013 р. №0000254310.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права та винести нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В засідання з'явився представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розповсюдження рекламного продукту позивача підпадає під поняття продажу товарів (робіт, послуг), передбаченого п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому створює для позивача податкові зобов'язання зі сплати ПДВ.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 28.02.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.05.2013 року, відповідно до якого встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 із урахуванням п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п.189.1 ст. 189 ПК України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання на загальну суму 108237,33 грн.

На підставі виявлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000254310 від 23.05.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 108237,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 25299,23 грн.

Як встановлено, у періоді що перевірявся позивачем здійснювалося безоплатне надання товарів, а саме: компакт-диски, парасольки, календарі, чашки, брелки, футболки, ручки, спиртні напої, солодощі, блокноти, листівки, що розповсюджені серед потенційних клієнтів банку в рекламних цілях на загальну суму 641186, 19 грн.

Банком за період з 01.07.2009 року по 28.02.2013 року на підставі банківських виписок та видаткових накладних здійснювалось перерахування коштів за відповідні товари.

Згідно п.1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1. ст. З Закону «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни ( п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналогічні норми закріплено в п.189.1. ст. 198 ПК України- у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно бухгалтерських проводок, призначенням платежу позивачем зазначено витрати на вартість чашок з логотипом, календарів, новорічних подарункових карток, компакт-дисків, листівок, квітів для клієнтів, парасольок, спиртних напоїв тощо.

Апелянт вказує, що придбані матеріальні цінності носять лише рекламний характер.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта.

Матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації, таке розповсюдження рекламного продукту по своїй суті не підпадає під поняття продажу товарів (робіт, послуг), визначення якого встановлено пунктом 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому такі операції не підлягають включенню до бази оподаткування податком на додану вартість.

Безоплатне розповсюдження серед потенційних клієнтів товарів з символікою «Crйdit Agricole», зокрема, брошур, парасольок-палиць, футболок трикотажних, тощо, є розповсюдженням рекламного продукту, що не підпадає поняття продажу товарів, а отже, не оподатковується податком на додану вартість.

Також, згідно із п.п. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 ПК України, товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до п.п. 14.1.2 п. 14.1 ст. 14 ПК України термін активи використовуються у значенні, наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Законодавче визначення терміна "реклама" наведено в ст. 1 Закону України від 03.07.1996 р. №270/96-ВР «Про рекламу», згідно з яким реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;

Рекламний продукт може бути самостійно виготовлений (придбаний) і розповсюджений рекламодавцем; може бути виготовлений та розповсюджений іншою особою за замовленням рекламодавця; рекламодавець може розділити функції окремо щодо виготовлення і розповсюдження реклами між її виробником і розповсюджувачем.

Рекламоносії можуть бути оприбутковані як матеріальні цінності (рекламні щити, подарунки з логотипами, брошури, прайс-листи, рекламні проспекти, каталоги тощо), та ті, які неможливо оприбуткувати (реклама в газеті, на транспорті та ін. залежно від форми договорів).

Можуть бути безоплатно роздані:

- ТМЦ, а також роботи (послуги), які, крім рекламної, ні однієї з інших функцій не виконують (прайс-листи, рекламні проспекти, брошури, каталоги тощо);

- продукція власного виробництва;

- матеріальні цінності, які придбані підприємством для власного використання в господарській діяльності, а потім вони роздаються як подарунки (наприклад, канцелярські товари з логотипом підприємства).

Крім того, листом Державної податкової адміністрації від 03.06.2002 року також зазначено, якщо матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації, то таке розповсюдження рекламного продукту по своїй суті не підпадає під поняття продажу товарів (робіт, послуг), визначення якого встановлено п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 15 листопада 2011 року у справі №К-11418/09, ухвалі КААС від 03.11.2008 року у справі №22-а-8984/08.

За таких обставин, оскільки розповсюдження рекламного продукту по своїй суті не підпадає під поняття продажу товарів, та рекламна продукція не є товаром, в розумінні ПК України, то апелянтом не порушено п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 із урахуванням п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189 ПК України, відтак, апелянтом не занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 108 237,33 грн.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 року - скасувати та прийняти нову.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 23.05.2013 року №0000254310.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 11.03.2014 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 11.03.2014 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.