Постанова № 37662240, 12.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 року Справа № 917/1990/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Шепітько І.І., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Дерппа-Крівіч А.О.

за участю

прокурора - Дудник В.В. посвідчення № 009116 від 13.10.2012 року

представників:

1-ї 3-ї особи на стороні позивача - не з'явився

2-ї 3-ї особи на стороні позивача - не з'явився

1-го відповідача - Тимошенко С.П. за дорученням № 02-28/168 від 04.03.2014 року

2-го відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 за дорученням від 03.03.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вх.№3885П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року у справі

за позовом прокурора Полтавського району, м. Полтава

1-ша третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України, с. Розсошенці, Полтавського району, Полтавської області,

2-га третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Полтавська районна державна адміністрація, м.Полтава

до 1. Щербанівської сільської ради, м. Полтава,

2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Розсошенці Полтавського району, Полтавської області,

про визнання недійсним договору про встановлення особистого сервітуту та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року у справі №917/1990/13 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено. Визнано недійсним та припинено на майбутнє договір про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску по АДРЕСА_1, укладений 01.09.2010 року між Щербанівською сільською радою Полтавського району та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га по АДРЕСА_1. Стягнено з Щербанівської сільської ради 573,50 грн. судового збору. Стягнено з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 573,50 грн. судового збору.

2-й відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що Рішення 24 сесії 5 скликання від 14.08.2008 року та Рішення 7 сесії 6 скликання від 28.09.2011 року Полтавської обласної ради не є належними доказами підтвердження того, що земельна ділянка площею 0,0030 га за адресою АДРЕСА_1 перебуває за межами населеного пункту. Також зазначає, що прокурором не доведено в чому є порушення інтересів держави укладеним Договором про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га між Щербанівською сільською радою Полтавського району та ФОП ОСОБА_2, який виконується належним чином та не оспорюється сторонами та іншими особами.

Прокурор Полтавського району у письмових поясненнях просить рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що спірний договір Щербанівською сільською радою укладено з перевищенням повноважень, оскільки на момент його укладення земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту, що підтверджується постановою Полтавського районного суду від 14.10.2001 року, якою скасовано Рішення 39 сесії 5 скликання Щербанівської селищної ради від 26.08.2010 року, на підставі якого укладено спірний Договір.

Присутній у судовому засіданні прокурор відділу прокуратури Харківської області зазначив, що скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача залишити без задоволення.

1-ша 3-тя особа на стороні позивача у судове засідання не з'явилась, 06 лютого 2014 року направила Лист № 1-10/35, в якому вказує на те, що підтримує позовні вимоги прокурора, заперечує проти апеляційної скарги та просить розглянути справу без участі його представника.

2-га третя особа також у судове засідання не з'явилась, 24 лютого 2014 року направила заяву про розгляд справи у відсутності її представника на розсуд суду.

1-й відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні його представник зазначив, що підтримує апеляційну скаргу 2-го відповідача, просить її задовольнити, рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що Договір про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску по АДРЕСА_1 відповідає вимогам чинного законодавства та укладений Щербанівською сільською радою без перевищення її повноважень, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання та думку представників сторін, які з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст. 75 ГПК України без участі представників третіх осіб за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд першої інстанції зазначив, що Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.10.2011 року, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року, рішення 39 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 26.08.2010 року щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж особистого строкового земельного сервітуту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску в АДРЕСА_1 та про укладення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку визнано незаконним та скасовано. Цими судовими рішеннями встановлено, що земельна ділянка, щодо якої між Щербанівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір про встановлення особистого сервітуту, на час прийняття сесією сільської ради рішення від 26.08.2010 року та на час укладення Договору перебувала за межами населеного пункту. Господарський суд зазначає, що перебування земельної ділянки, щодо якої укладено Договір про встановлення особистого сервітуту, поза межами населеного пункту, підтверджується також рішенням сьомої сесії Полтавської обласної ради шостого скликання від 28.09.2011 року "Про зміну меж села Розсошенці Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області" та затвердження проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж села Розсошенці Щербанівської сільської ради. На підставі наведеного, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, а спірний договір має бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону відповідно до ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК України, оскільки укладений Щербанівською сільською радою без необхідного обсягу повноважень на укладення договору про встановлення особистого сервітуту. Частиною третьою статті 207 ГК України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Враховуючи те, що правочин визнається недійсним, господарський суд також задовольнив вимогу прокурора про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га по АДРЕСА_1.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор Полтавського району звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Щербанівської сільської ради та до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного 01.09.2010 року між Щербанівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2 Договору про встановлення особистого сервітуту відносно земельної ділянки площею 0,0030 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, під розміщення малої архітектурної форми та майданчика, та зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на рішення сьомої сесії Полтавської обласної ради шостого скликання від 28.09.2011 року, яким змінено межі села Розсошенці Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що є підтвердженням того, що спірна земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту і Щербанівська сільська рада не мала повноважень на укладення Договору про встановлення особистого сервітуту. Також прокурор вказує на те, що постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року, визнано незаконним та скасовано рішення 39 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 26.08.2010 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж особистого строкового земельного сервітуту ФОП ОСОБА_2 та про укладення з ним Договору особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянок, що також є підставою для визнання вказаного Договору недійсним. Вказує на те, що частково усунено порушення закону, проте зазначеними діями не поновлено порушені інтереси держави. Приймаючи до уваги, що не дотримано порядок надання землі у користування відповідно до ст.ст. 16, 203 ЦК України, ст. ст. 20, 207 ГК України, ст. 152 ЗК України Договір про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску по АДРЕСА_1, укладений 01.09.2010 року між Щербанівською сільською радою Полтавського району та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (т.1 а.с.3).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та доводам сторін, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинній на час укладення договору сервітуту, а саме в редакції Закону N 2480-УІ від 09.07.2010. в силі від 17.08.2010 року), вказано, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту] в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 1995 року Щербанівською сільською радою народних депутатів Полтавського району Полтавської області видано Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України, АДРЕСА_1 Акт на право постійного користування 7,4327 га гектарів землі в межах згідно з плановим землекористування для розміщення спортивно-технічного клубу відповідно до рішення Щербанівської сільської ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 34 (т.1 а.с.164-166).

З Листів Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України вбачається, що він не мав заперечень проти розміщення ФОП ОСОБА_2 для провадження підприємницької діяльності малої архітектурної форми на земельній ділянці площею 30 кв.м. (0,0030 га) без права відчуження та двох стаціонарних малих архітектурних форм на території мототрека за адресою АДРЕСА_1 (без права викупу)(т.1 а.с.56,57).

Рішенням 38 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 22.06.2010 року надано дозвіл ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_6 на розміщення групи малих архітектурних форм в АДРЕСА_1 для провадження підприємницької діяльності та доручено сільському голові Петренку В.Г. укласти з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_6 договір особистого строкового сервітуту терміном на 5 років (т. 1 а.с.53).

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням 39 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 26.08.2010 року затвердженно технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж особистого строкового земельного сервітуту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску в АДРЕСА_1 та про укладення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільону та кіоску в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18,19).

01 вересня 2010 року між Щербанівською сільською радою Полтавського району (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (сервітуарій) укладено Договір про встановлення особистого сервітуту (т.1 а.с.10-15).

У р.1 Договору зазначено, що особистий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки загальною площею 6,8027 га; правовий режим: форма власності землі комунальної власності на території Щербанівської сільської ради згідно з п.12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України; форма користування - земельна ділянка передана в постійне користування Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України; місцезнаходження - АДРЕСА_1 для розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону.

Відповідно до п. 5 Договору плата вноситься в місцевий бюджет Щербанівської сільської ради.

Таким чином у Рішенні 38 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 22.06.2010 року, Рішенні 39 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 26.08.2010 року та Договорі про встановлення особистого сервітуту від 01 вересня 2010 року фактичним місцезнаходженням земельної ділянки площею 0,0030 га вказано саме АДРЕСА_1, що передбачає розташування спірної земельної ділянки на території населеного пункту.

З наявних в матеріалах справи картографічних схем с. Розсошенці Полтавського району вбачається, що спірна земельна ділянка межує з земельними ділянками на яких знаходяться будівлі інших землекористувачів (т.1 а.с.58-60).

З Плану зовнішніх меж землекористування Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, якому спірна земельна ділянка належить на праві постійного користування, вбачається, що вона межує з земельними ділянками Обласного ДАЇ, вул.Фрунзе, Шляхової ремонтно-будівельної дільниці Полтавської експедиції геофізичних досліджень у свердловинах, на яких також знаходяться будівельні споруди (т.1 а.с.165,166).

У судовому засіданні представник Щербанівської сільської ради пояснив, що Акт на постійне користування земельною ділянкою Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України та правовстановлюючі документи на користування межуючими земельними ділянками вказаним землекористувачам також надавала Щербанівська сільська рада в межах своєї компетенції. Інші правовстановлюючі документи на користування суміжними земельними ділянками прокурором не оскаржувались та є чинними.

Також представник Щербанівської сільської ради зазначив, що ще до укладення спірного договору, Рішенням 24 сесії 5 скликання від 14.08.2008 року Щербанівська сільська рада вирішила: Погодити проект землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Розсошенці Щербанівської сільської ради, яким передбачена площа села Розсошенці - 478,7314 га в розрізі угідь землеволодінь та землекористувачів проведений в додатку № 1 та просила Полтавську обласну раду затвердити проект землеустрою щодо встановлення і зміни межі с. Розсошенці Щербанівської сільради (т.1 а.с.20).

З пояснювальної записки Проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж с.Розшошенці Щербанівської сільської ради Полтавського району вбачається, що площа населеного пункту по облікових даних складає 173,18 га в розрізі вгідь землекористувачів згідно з додатком №1, а по матеріалах нормативної грошової оцінки та фактичному використанні площа складає 248,4918 га в розрізі вгідь і землекористувачів згідно додатку № 1а (т.1 а.с.102)

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно Рішенням 7 сесії 6 скликання від 28.09.2011 року Полтавської обласної ради вирішено, змінити межі села Розсошенці Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, включивши до них земельну ділянку загальною площею 305,5514 га, в тому числі: 238,6482 га сільськогосподарських земель; 3,13 га лісів та ніших лісовкритих площ; 62,3732 га забудованих земель; 1,40 га боліт.

Проте з даного Рішення ніяким чином не можна встановити, що земельна ділянка площею 0,0030 га за адресою АДРЕСА_1 перебувала за межами населеного пункту.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що прокурор не надав ні в суду першої інстанції, ні в суду апеляційної інстанції доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту і Щербанівська сільська рада не мала повноважень на укладення Договору про встановлення особистого сервітуту.

Посилання прокурора на те, що постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року, визнано незаконним та скасовано рішення 39 сесії 5 скликання Щербанівської сільської ради від 26.08.2010 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж особистого строкового земельного сервітуту ФОП ОСОБА_2 та про укладення з ним Договору особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянок, що є підставою для визнання вказаного Договору недійсним, колегія суддів оцінює критично з наступних підстав.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання право чинів недійсними» у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З позовної заяви вбачається, що підставою позовних вимог прокурор зазначає ч.1 ст.203 ЦК України та вважає, що вказаний правочин суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно зі ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.2009 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Прокурор не надав доказів порушення відповідачами вимог ст. 203 ЦК України при укладанні Договору про встановлення особистого сервітуту, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним відповідно зі ст. 215 ЦК України.

Крім того, прокурором не надано доказів неналежного виконання 1-м відповідачем умов спірного договору.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання право чинів недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором).

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто на момент звернення до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів право особи має бути порушено або оспорювано.

З позовної заяви вбачається, що прокурор вказує на те, що незаконне надання в користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель та ефективного використання земельних ресурсів. Центральним органом виконавчої влади по здійсненню контролю за використанням та охороною земель є Держсільгоспінспекція України, у якого відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор пред'явив вказаний позов як позивач.

При цьому прокурор не залучав Держсільгоспінспекцію України до участі у справі в якості 3-ї особи та не надав до позову матеріалів перевірки компетентним органом порушення земельного законодавства при наданні в користування на умовах сервітуту земельної ділянки ФОП ОСОБА_2

Проте, з матеріалів справи вбачається, що користувач земельної ділянки Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України, не заперечував проти укладання Договору сервітуту.

Власником (розпорядником) спірної земельної ділянки відповідно до Рішення 7 сесії 6 скликання Полтавської обласної ради від 28.09.2011 року є територіальна громада в особі Щербанівської сільської ради, яка є стороною спірного Договору і своєчасно та в повному обсязі отримує плату за користування земельною ділянкою.

Також прокурором не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь-яких доказів порушення прав та законних інтересів Полтавської обласної ради, оскільки предметом договору є виключно майно, що належить на праві постійного користування Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України.

З Листів № 11/6-766 від 28.01.2011 року вбачається, що до в.о. прокурора Полтавського району стосовно питання порушення законодавства щодо порядку використання земельної ділянки для розміщення малих архітектурних форм, які належать ОСОБА_2, звертався начальник Управління державної автомобільної інспекції, яка займає суміжну земельну ділянку (т.2 а.с.111,112).

На підстав наведеного, колегія суддів вважає, що прокурор не довів в чому полягає порушення інтересів держави укладеним між Щербанівською сільською радою Полтавського району та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 Договором про встановлення особистого сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га під розміщення стаціонарних малих архітектурних форм - павільйону та кіоску по АДРЕСА_1.

Приймаючи до уваги вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним вказаного Договору безпідставі, не підтверджені матеріалами справи та не підлягають задоволенню.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га по АДРЕСА_1, оскільки вказані не конкретизовані, прокурором не зазначено, кому у разі задоволення позову слід повернути спірну земельну ділянку.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року скасуванню, як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 3 ч. 1, ст. 104, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року у справі № 917/1990/13 скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 11.03.2014 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Шепітько І.І.

Суддя Черленяк М.І.