Постанова № 37649333, 06.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 367/7714/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Саранюк Л.П.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Мельничука В.П.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 14 листопада 2013 року у справі за позовом Ірпінського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

Ірпінський міський центр зайнятості звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю у сумі 16 525, 21 грн.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 14 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.12.2012 р. ОСОБА_2 зареєстрований Ірпінським міським центром зайнятості, як особа, що шукає роботу.

20.12.2012 р. ОСОБА_2 надано статус безробітного, призначена та розпочата виплата допомоги по безробіттю.

На підставі отриманої з ДПА України інформації відносно ОСОБА_2 Ірпінським міським центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та складено акт від 17.09.2013 р. № 64. Зазначеним актом встановлений факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з Державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України» з 01.12.2012р. по 31.12.2012 р. та отримання в зв'язку з цим доходу.

Враховуючи зазначене, позивач прийшов до висновку, що на момент отримання статусу безробітного ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з вказаним підприємством.

Таким чином, оскільки Ірпінському міському центру зайнятості не було відомо про зазначений факт, з 20.02.2012 р. по 02.09.2013 р., на думку позивача, ОСОБА_2 безпідставно виплачено допомогу по безробіттю у сумі 16 525,21 грн.

Претензія Ірпінського МЦЗ від 20.09.2013 р. № 672/02/01-13 до ОСОБА_2 про повернення незаконно отриманих коштів у сумі 16 525,21 грн. залишилась без розгляду, в зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, перебуваючи в трудових відносинах з державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України», самостійно забезпечував себе роботою, за якою мав отримувати винагороду та мати дохід, а тому відносився до зайнятого населення і не мав права на отримання допомоги по безробіттю, про що, відповідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зобов'язаний був своєчасно повідомити центр зайнятості.

Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Визначення осіб, які вважаються безробітними надано в ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» відповідно до якої, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Дана норма кореспондує з положеннями викладеними п. 11 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою КМ України від 14 лютого 2007 р. № 219.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, відносяться до зайнятого населення.

З наведених вище правових положень випливає, що право на допомогу по безробіттю мають виключно громадяни, які визнані в установленому порядку безробітними. При цьому, безробітними вважаються ті громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку. Тобто для визнання особи безробітною обов'язковим є наявність двох умов, відсутність роботи та заробітку.

Для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не є найманим працівником, не уклав договір цивільно-правового характеру, не отримує пенсію на пільгових умовах і не зареєстрований як фізична особа-підприємець, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер (пункт 12 Порідку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних»№ 219 від 14.02.2007).

Пунктом 4 частини 5 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5.5. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307 виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Тобто, припинення виплати винагороди є можливим також у разі здійснення особою, якій надано статус безробітного діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 6.14 вищезазначеного Порядку, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2звертаючись до позивача за наданням статусу безробітного у своїй заяві від 20.12.2012 року особисто зазначив, що в даний час не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, не отримує пенсію, не має права на пенсію за віком, в тому числі на пільгових умовах та на пенсію за вислугу років.

При цьому, як вбачається з трудової книжки ОСОБА_2, він був звільнений з останнього місця роботи з 03.12.2012 року, тобто на час звернення із заявою про надання статусу безробітного.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з Державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України» з 01.12.2012р. по 31.12.2012 р. та отримував у зв'язку з цим дохід, з огляду на наступне.

В обґрунтування позову Ірпінський міський центр занятості послався на акт від 17.09.2013 р. № 64 складений за результатом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Як зазначав позивач, актом підтвердився факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з Державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України» в період з 01.12.2012р. по 31.12.2012 р. та отримання ним доходу. При цьому, Ірпінський міський центр зайнятості посилався на копію угоди від 01.12.2012 р. № 42 та акт прийому-здачі виконаних робіт від 31.12.2012 р.

Обставини працевлаштування та отримання доходу у вказаному періоді заперечуються апелянтом і крім того, він зазначає, що підпису в акті прийому-здачі виконаних робіт по угоді № 42 від 31.12.2012 року він не ставив, а підпис, який міститься в даному акті не його. До того ж, апелянтом надана довідка Державного підприємства «Центр капітального будівництва» Міністерства доходів і зборів України від 26.09.2013 року № 292/09-13 про те, що ОСОБА_2, працював в цьому підприємстві на посаді сторожа по трудовій угоді № 42 від 01.12.2012 р. з 01.12.2012р. по 13.12.2012 р.

Таким чином, дані обставини вказують на те, що на час звернення із заявою про надання статусу безробітного, позивачем не надано безспірних доказів, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України» та отримував у зв'язку з цим дохід.

Відповідно до ч. 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права, оскільки за п.8 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не приховував та не надавав неправдивих відомостей до Центру зайнятості щодо його зайнятості на час надання йому статусу безробітного.

Крім того, відповідач в своїх доводах апеляційної скарги вказував на перевірку його трудової книжки при поставленні на облік у Центр зайнятості та інформував інспектора про його звільнення з ДП «Підприємство з реконструкції та будівництва майнового комплексу Національного університету податкової служби України».

Відповідно до п. 6.2. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці, від 20.11.2000 року № 307, допомога по безробіттю призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (декількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору, за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин за п.6.14 вказаного порядку.

Отже, враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що ОСОБА_2 не було допущено зловживання покладених на нього Законом обов'язків при отриманні ним допомоги по безробіттю та п.6.14 вказаного порядку, як на це вказує Ірпінський міський центр зайнятості.

Таким чином, позивачем не доведено умисне невиконання відповідачем своїх обов'язків та зловживання ними. А відповідно до частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, вимог якої позивачем не виконано.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення з відповідача виплачених йому позивачем коштів є протиправним.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 1, 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 14 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Ірпінського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.П. Мельничук

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Мельничук В.П.