Постанова № 37646653, 28.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 лютого 2014 року 15 год. 30 хв. № 826/19857/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Медео" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 13 грудня 2013 року надійшов позов приватного підприємства "Медео" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 05 грудня 2013 року № 0005492220 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 16 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 20 січня 2014 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складене відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судове засідання 27 січня 2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 27 січня 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 19 лютого 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 13 по 30 травня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 05 червня 2013 року складено акт № 9/22-221-30002164 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 812419,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2011 року - 154841,00 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 298267,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року - 338494,00 грн.; І квартал 2012 року - 69668,00 грн.; півріччя 2012 року - 144296,00 грн.; ІІІ квартали 2012 року - 311818,00 грн.; 2012 рік - 473925,00 грн., чим порушено п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункти 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, підпункти 153.2.2, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі акту перевірки, 25 червня 2013 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення № 0003672220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 812419,00 грн. за основним платежем та у розмірі 11848,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказане рішення скасовано.

Разом з тим, 05 грудня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 358232,00 грн. за основним платежем та у розмірі 53049,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські відносини з наступними суб'єктами господарювання:

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, якою позивачу надано бухгалтерські та консультаційні послуги у загальному розмірі 332000,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, якою позивачу надано послуги з пакування та розпакування товарів у загальному розмірі 330300,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, якою позивачу надано послуги з дослідження кон'юнктури ринку у загальному розмірі 387600,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, яким позивачу надано юридичні послуги у загальному розмірі 210000,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, якою позивачу надано юридичні послуги у загальному розмірі 281900,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, якою позивачу надано послуги з підготовки документів для реєстрації фармацевтичних засобів у загальному розмірі 42000,00 грн.;

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, якою позивачу надано бухгалтерські послуги у загальному розмірі 22000,00 грн.;

- товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Мотор Плюс", яким позивачу надано клірингові послуги у загальному розмірі 61602,00 грн.

Під час перевірки позивачем надано відповідачу акти наданих послуг, у яких або інших документах відсутні звіти про отримання позивачем зазначених послуг.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтвердили наявність зв'язку між витратами від отриманих послуг та господарською діяльністю позивача.

Відповідно до підпунктів 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

У ході судового розгляду справи представниками позивача на підтвердження правомірності формування позивачем валових витрат надано суду копії: договорів, укладених між позивачем та його контрагентами; заявок на пакування товарів медичного призначення; заявок на дослідження кон'юнктури ринку фармацевтичних препаратів (медичних товарів); платіжних доручень; банківських виписок з рахунку позивача; актів виконаних робіт (наданих послуг); реєстраційних посвідчень на лікарські засоби; оборотно-сальдових відомостей; податкової звітності.

Однак, представниками позивача не надано доказів, які б підтвердили факт отримання послуг та використання їх у господарській діяльності позивача, зокрема, доказів щодо результатів отримання відповідних послуг.

Таким чином, проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи факт ненадання суду доказів, які б свідчили про правомірність формування позивачем витрат, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалось у кожному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов приватного підприємства "Медео" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову приватного підприємства "Медео".

Копії постанови направити (вручити) уповноваженим представникам сторін у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин